Постанова 4822 № 2-3043/2007

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2020 року м. Чернівці Справа № 2-3043/2007 Провадження № 22-ц/822/273/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М. суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б. секретар - Герман Я.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_3 , про визначення часток у спільному майні, головуючий у І-й інстанції - Слободян Г.М. , ВСТАНОВИВ: У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визначення часток у спільному майні. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 23 лютого 1992 року, який було розірвано 05 грудня 2000 року. Під час перебування у шлюбі з відповідачем останнім було отримано земельну ділянку для ведення садівництва в садівничому товаристві АДРЕСА_3 площею 0,0575 га, яку у подальшому, згідно з рішенням виконкому Чернівецької міської ради від 30 грудня 1996 року № 903/26, передано у власність відповідача та видано Державний акт про право приватної власності на землю (І-ЧВ №011252), зареєстрований 06 квітня 1998 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за Л№ 0875. Зазначала, що на спірній земельній ділянці було спільно побудовано будинок та допоміжні будівлі і споруди до нього, який їй було дозволено переобладнати під індивідуальний житловий будинок згідно з п.3.6. рішення Чернівецького міськвиконкому від 12 квітня 2005 року № 283/6, який нею прийнятий в експлуатацію (п.1.10 рішення Чернівецького міськвиконкому від 07 червня 2005 року №409/9) і нею отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 червня 2005 року. Посилалася на те, що на цей час подружні відносини з відповідачем були припинені, оскільки ОСОБА_2 виїхав за кордон. Вважає, що у спільній сумісній власності перебуває земельна ділянка площею 0,0575 га, яка оформлена одноособово на відповідача, проте повинна належати по Ѕ кожному з них, як спільна сумісна власність подружжя. Згоди відповідача на визначення їй права власності на Ѕ спірної земельної ділянки не надано. З урахуванням змінених позовних вимог, просила визнати за нею право спільної часткової власності в розмірі 1/2 частини на земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,0575 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 грудня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. На зазначене рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що земельна ділянка, яка приватизована одним з подружжя до 13 червня 2012 року, є об`єктом спільної сумісної власності. Отже, спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Чернівецької міської ради від 30 грудня 1996 року №903/25, належить до спільної сумісної власності подружжя. Сторони між собою домовились, що вона із сином залишається проживати у спірному будинку, який вона будувала за власні кошти з 1995 року і фактично на сьогодні здійснює поточні ремонтні роботи. Однак про неможливість реалізації свого права власності вона дізналась після закінчення будинку та коли виникла необхідність оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно у 2005 році, а тому строк позовної давності слід рахувати саме з цієї дати. На апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 подали відзив, у якому просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка не перебувала на праві спільної сумісної власності та не була об`єктом купівлі-продажу, а була передана тільки у користування члену садівничого товариства, яким був на той час відповідач. На момент розгляду справи власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_3 .. Разом з тим, судом зазначено про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду. З таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись колегія суддів не може. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 лютого 1992 року, який зареєстрований міським відділом РАГС м. Чернівці, за актовим записом № 261 (а.с.8). Рішенням Ленінського районного суду м. Чернівці від 23 листопада 2000 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.9). Згідно з Державним актом про право приватної власності на землю 1 -ЧВ №011252 від 06 квітня 1998 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0575 га, цільове призначення - для ведення садівництва, що розташована в садівничому товаристві АДРЕСА_3 , який видано на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 30 грудня 1996 року № 903/26 (а.с.4). Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_6 , яка на підставі договору дарування є власницю спірної земельної ділянки. З огляду на викладене, вирішенням позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної часткової власності на земельну ділянку порушуються права власника земельної ділянки ОСОБА_3 .. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України). Статтею 48 ЦПК України встановлено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов`язки. Частинами 1 і 2 статті 52 ЦПК України визначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Рішення суду є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб, а також у випадках, коли висновки суду при захисті порушених прав учасників справи безпосередньо впливають (порушують) на права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі. У таких випадках рішення суду порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, але й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішенням суду першої вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_3 без залучення останньої саме в якості відповідача, а не третьої особи. В свою чергу, ОСОБА_1 не позбавлена можливості повторно звернутися до суду першої інстанції з відповідним позовом до належних відповідачів. Вищезазначене свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до помилкового вирішення спору. Враховуючи наведене, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 грудня 2019 року у зв`язку з наведеним вище необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України однією з підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 грудня 2019 року необхідно змінити з урахуванням висновків, викладених у цій постанові. У решті рішення суду першої слід залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 грудня 2019 рокузмінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 травня 2020 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: Н.К. Височанська І.Б. Перепелюк