Постанова КЦС ВС № 639/7939/16-ц

Постанова Іменем України 10 березня 2020 року м. Київ справа № 639/739/16-ц провадження № 61-9261св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2017 року в складі суді Труханович В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що 31 серпня 2002 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 , який в подальшому був розірваний рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 16 грудня 2015 року. У період шлюбу подружжям набуте майно, що є спільною сумісною власністю. У зв`язку з тим, що між сторонами існує спір з приводу поділу спільного сумісного майна, позивачка звернулась до суду з метою вирішення такого спору, та просила суд, з урахуванням уточнень: виділити у власність ОСОБА_1 наступне майно: котел опалювальний «Danco» 32-15 Квт, вартістю 2300,00 грн; бойлер «Атлантик» VM100S4CM, вартістю 3225,00 грн; один стіл, вартістю 250,00 грн; вісім стільців, загальною вартістю 500,00 грн; сейф - 1 шт, вартістю 500,00 грн; посудомийну машину Electrolux ESF 4510 ROW, вартістю 3000,00 грн; телевізори «Samsung» діагоналлю 39 і 42 см, загальною вартістю 8159,00 грн; ліжко в спальню, вартістю 2500,00 грн; мультиварку DEX DMC 70, вартістю 800,00 грн; мікрохвильову піч LG MC-8087VRC, вартістю 2000,00 грн; обігрівач «UFO», вартістю 1700,00 грн; вікна, вартістю 4989,00 грн; холодильник, вартістю 10911,00 грн; душову кабінку, вартістю 500,00 грн; унітаз компакт, вартістю 30,00 грн; кухонну мийку, вартістю 300,00 грн; кутовий диван, вартістю 300,00 грн; виділити у власність ОСОБА_2 : автомобіль DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ринкова вартість якого складає 80000,00 грн; один стіл, вартістю 250,00 грн; два сейфи, загальною вартістю 1000,00 грн; музичний центр «Techniks», вартістю 1000,00 грн; обігрівач конвекторний, вартістю 500,00 грн; котел опалювальний «Danco» 5 Квт, вартістю 800,00 грн; бойлер «Атлантик» 100 літрів, вартістю 1950,00 грн; басейн Інтекс, вартістю 1500,00 грн; комп`ютер з монітором, модем, вартістю 4964,00 грн; цифровий фотоапарат, вартістю 1000,00 грн; цифрову відеокамеру «Раnаsоnіс» NV-GS-08180, вартістю 5000,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 56 000 грн грошової компенсації внаслідок різниці вартості майна та судовий збір у сумі 699,64 грн. У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. В обґрунтовування зустрічного позову ОСОБА_2 посилається на те, що у період з 31 серпня 2002 року по 16 грудня 2015 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . За час шлюбу подружжям було придбано багато майна. Крім того, під час шлюбу позивачем ОСОБА_2 були зроблені дії щодо добудови (створення нового майна) та поліпшення будівлі в АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 . Позивач за зустрічним позовом вважає, що проведення ремонтних та будівельних робіт в домоволодінні призвело до збільшення частки з 8% до 28%, у зв`язку з чим він вважає, що має право на 10/100 частин домоволодіння. Також за час шлюбу подружжям було придбано та встановлено у будинку: котел опалювальний «Danco» - 15 Квт. (з встановленням, вартість 5000,00 грн); шкіряний диван, вартістю 3000,00 грн; бойлер «Атлант» 100 літрів, вартістю 3225,00 грн; телевізор «Rainford» 72 см, вартістю 1000,00 грн; два стола, вартістю 500,00 грн; вісім стільців, вартістю 500,00 грн; сейф - 3 штуки, вартістю 1500,00 грн; посудомийна машина «Electrolux» ESF 4510 ROW, вартістю 4000,00 грн; телевізори «Samsung», вартістю 8159,00 грн; ліжко в спальню, вартістю 2500,00 грн; телевізор «LG» 51 см, вартістю 1000,00 грн; музичний центр «Technics», вартістю 1000,00 грн; лінолеум 68,60 кв.м, вартістю 2663,40 грн; дитячі меблі - ліжко та стінка, вартістю 2000,00 грн, мультиварка «DEX», вартістю 1500,00 грн; мікрохвильова піч «LG», вартістю 2500,00 грн; обігрівач UFO, вартістю 1700,00 грн; вікна, вартістю 4989,00 грн; холодильник, вартістю 10911,00 грн; ремонтні роботи на суму 12 700,00 грн, а всього на 70 347,40 грн. У флігелі встановлені: котел опалювальний «Danco» 5 Квт. (з встановленням вартість 5000,00 грн); бойлер «Атлант» 100 літрів, вартістю 1950,00 грн; душова кабінка, вартістю 5000,00 грн; унітаз ком пакт, вартістю 1750,00 грн; кухонна мийка, вартістю 500,00 грн; кутовий диван, вартістю 1500,00 грн. Всього майна на 15 700,00 грн. Також за час шлюбу у дворі був побудований гараж, встановлено паркан та ворота, обладнано місце для паркування транспортних засобів. Окремо було здійснено витрати з: навчання відповідачки в Харківському Національному автомобільно-дорожньому університеті в розмірі 3200,00 грн; проведення телефонного зв`язку «Укртелекому», вартістю 5000,00 грн; придбання басейну «Інтекс», вартістю 1500,00 грн; утеплення фасаду будівлі базальтовою ватою, площа 120 кв.м, вартістю матеріалів та робіт 75 000,00 грн, а всього на суму 84 700,00 грн. У зв`язку з вищевикладеним, позивач за зустрічним позовом просив суд: визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 на 18/100 частину домоволодіння в АДРЕСА_1 (далі - домоволодіння), вартістю 47 633,22 грн та визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 на рухоме майно, яке знаходиться у будинку та флігелі, вартістю 62 613,40 грн. Всього майна на загальну суму 110 246,62 грн; визнати право особистої приватної власності ОСОБА_2 на 10/100 частин домоволодіння в АДРЕСА_1 , виділивши йому в межах цієї частки в натурі для особистого користування гараж літ. «П», який розташований за вищевказаною адресою; визнати право особистої приватної власності позивача на автомобіль DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (вартість 80000 грн). Всього майна на загальну суму 106 462,90 грн; стягнути з ОСОБА_1 судові витрати. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2017 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволено частково. Поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, що придбано у період шлюбу. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на: бойлер «Атлантик» VM100S4CM, вартістю 3225,00 грн; один стіл, вартістю 250,00 грн; вісім стільців, загальною вартістю 500,00 грн; один сейф, вартістю 500,00 грн; два телевізора «Samsung» діагоналлю 39 і 42 см, загальною вартістю 8159,00 грн; ліжко в спальню, вартістю 2500,00 грн; обігрівач «UFO» , вартістю 1700,00 грн; вікна, вартістю 4989,00 грн; холодильник, вартістю 10911,00 грн; бойлер «Атлантик» VM100S4CM, 100 літрів, вартістю 1950,00 грн; басейн Інтекс, вартістю 1500,00 грн; комп`ютер з монітором модем, вартістю 4964,00 грн, а всього на загальну вартість 41 148,00 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на: один стіл, вартістю 250,00 грн; два сейфи, на загальну вартість 1000,00 грн; музичний центр «Techniks», вартістю 1000,00 грн; цифровий фотоапарат, вартістю 1000,00 грн; цифрову відеокамеру «Рапазопіс» NV-GS-08 180, вартістю 5000,00 грн, а всього на загальну суму 8 250,00 грн. Поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбаний у період шлюбу автомобіль марки DAEWOO LANOS 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 80 000,00 грн. Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на автомобіль марки DAEWOO LANOS 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у сумі 7 102,00 грн. У задоволені іншої частини позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено. Задовольняючи частково первісні та зустрічні позовні вимоги в частині поділу меблів та предметів побутової техніки, суд першої інстанції виходив з того, що майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 , а також прийняв до уваги знаходження речей у користуванні у одного чи іншого із подружжя, позицію сторін щодо поділу цього майна. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в іншій частині поділу меблів та предметів побутової техніки суд першої інстанції виходив з їй недоведеністю. Визнаючи за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на автомобіль марки DAEWOO LANOS 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль був придбаний сторонами під час перебування у шлюбі, а ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний автомобіль було придбано за його особисті кошти, крім того суд прийняв до уваги, що спірний автомобіль знаходиться у користуванні ОСОБА_2 , позивач не заперечувала проти визнання за чоловіком права власності в порядку поділу майна на автомобіль з виплатою їй грошової компенсації частини вартості автомобіля, який сторони оцінили у 80 000,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання за ним права особистої приватної власності на 10/100 частин спірного домоволодіння, виділивши йому в межах цієї частки в натурі для особистого користування гараж, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів того, що саме у період шлюбу були побудовані побудови, за рахунок яких збільшилося ідеальна частка ОСОБА_1 . Постановою Харківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2017 року змінено, в частині обсягу та порядку поділу майна та в частині суми компенсації. В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на котел опалювальний «Danco» 32-15 Квт, вартістю 2300, 00 грн; бойлер «Атлантик» VM100S4CM, вартістю 3225,00 грн; один стіл, вартістю 250 грн; вісім стільців, загальною вартістю 500,00 грн; сейф - 1 шт, загальною вартістю 500 грн; телевізори «Samsung» діагоналлю 39 і 42 см, загальною вартістю 8159,00 грн; ліжко в спальню, вартістю 2500,00 грн; мікрохвильова піч LG MC-8087VRC, вартістю 2000,00 грн; обігрівач «UFO», вартістю 1700,00 грн; обігрівач конвекторний, вартістю 500,00 грн; вікна, вартістю 4989,00 грн; холодильник, вартістю 10911,00 грн; котел опалювальний «Danco»-5 Квт, вартістю 800,00 грн; бойлер «Атлантик» VM100S4CM, 100 літрів, вартістю 1950,00 грн; душову кабінку, вартістю 500,00 грн; унітаз ком пакт, вартістю 30,00 грн; кухонну мийку, вартістю 300,00 грн; кутовий диван, вартістю 300,00 грн; басейн «Інтекс», вартістю 1500,00 грн; комп`ютер з монітором, модем, вартістю 4964,00 грн; мультиварку DEX DMC 70, вартістю 800,00 грн. В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 80000,00 грн; стіл - 1 шт, вартістю 250 грн; 2 сейфа, загальною вартістю 1000 грн; музичний центр «Techniks», вартістю 1000,00 грн; цифровий фотоапарат, вартістю 1000,00 грн; цифрову відеокамеру Panasonic NV-GS 180, вартістю 2000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 18 286 грн. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 10/100 частин, а за ОСОБА_1 права власності на 18/100 частин спірного домоволодіння та виділ йому в натурі гаражу літ. «П» - залишено без змін. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині обсягу та порядку поділу майна, а також в частині суми компенсації, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції при ухваленні рішення помилково не включив у розподіл майна подружжя котел опалювальний «Danco» 32-15 Квт, вартістю 2300 грн, мікрохвильову піч LG M-8087VRC, вартістю 2000 грн, обігрівач конвекторний, вартістю 500 грн, котел опалювальний «Danco» - 5 Квт, вартістю 800 грн, душову кабінку, вартістю 500 грн, унітаз ком пакт, вартістю 30 грн, кухонну мийку, вартістю 300 грн, кутовий диван, вартістю 300 грн, у зв`язку з тим, що сторони у справі не дійшли згоди щодо вартості вказаного майна. Суд першої інстанції, при ухваленні рішення, за недоведеністю іншого, повинен був виходити із вартості майна, вказаною ОСОБА_1 , а не виключати вказане майно із розподілу взагалі. В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 02 травня 2019 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в позові, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосування судом норм матеріального права, не повним з`ясуванням обставин справи, висновки судів першої та апеляційної інстанції є незаконними та необґрунтованими, та не відповідають дійсним обставинам справи. Суди невірно здійснили розподіл майна сторін, а також не вірно визначили суму компенсації. Судами першої та апеляційної інстанцій визнаючи автомобіль DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю, не взято до уваги, що ОСОБА_4 здійснював підприємницьку діяльність та за частку цих коштів придбав даний автомобіль, а тому автомобіль є його особистою приватною власністю, оскільки придбаний за його особисті кошти. Також суди порушили норми матеріального права при поділу майна сторін, що належить їм на праві спільної сумісної власності зокрема спірного домоволодіння, оскільки заявник має права на його частини, оскільки доля ОСОБА_1 збільшилась під час шлюбу за рахунок проведеного ремонту, а також внаслідок збудування гаражу. Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваними рішеннями щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання автомобіля DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 особистою приватною власністю ОСОБА_2 , та визнання право особистої приватної власності ОСОБА_2 на 10/100 частин спірного домоволодіння, виділивши йому в межах цієї частки в натурі для особистого користування гараж літ. «П». В іншій частині оскаржувані рішення не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України, предметом касаційного перегляду не є. Доводи інших учасників справи 22 липня 2019 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Полупанової О. О. через засоби поштового зв`язку подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Рух касаційної скарги Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Харкова. Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2017 року та постанови Харківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року задоволено. Зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2017 року та постанови Харківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Положеннями частини другої статті 389 Цивільно-процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Короткий зміст фактичних обставин справи У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від даного шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перебування у шлюбі подружжям було набуто автомобіль DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 80000,00 грн, предмети побутової техніки та меблів. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд Згідно зі статтею 60 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно із частиною четвертою статті 368 Цивільного Кодексу України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Згідно з частинами першою, другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Згідно пунктом 3 частиною першою статті 57 СК України, - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частини другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Як вбачається з доводів касаційної скарги, заявник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю, та в порядку поділу майна подружжя визнаню за ОСОБА_2 право власності на спірний автомобіль та стягнення з нього компенсації його вартості на користь ОСОБА_1 , посилаючись на те, що автомобіль було придбано за рахунок його особистих коштів з підприємницької діяльності. Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи, спірний автомобіль було придбано у період перебування сторонами у шлюбі. Виходячи з вищезазначеного, доводи касаційної скарги, що спірний автомобіль придбано за особисті кошти ОСОБА_2 за рахунок доходів від своєї підприємницької діяльності, є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Тому кошти отриманні відповідачем за рахунок доходів від своєї підприємницької діяльності є спільною сумісною власністю подружжя. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального права при поділу майна сторін, що належить їм на праві спільної сумісної власності, зокрема спірного домоволодіння, не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на наступне. ОСОБА_2 у зустрічному позові просив визнати за ним право особистої приватної власності на 10/100 частин спірного домоволодіння, виділивши йому в межах цієї частки в натурі для особистого користування спірний гараж літ. «П», посилаючись на те, що в період шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя, ними було проведено ремонтні роботи, відповідно до яких частка ОСОБА_1 у домоволодінні, яка належить їй на праві особистої власності збільшилась з 8/100 до 28/100, а також побудовано гараж літ. «П», який він і бажає отримати у власність. Крім того посилається на рішення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Харкові Ради від 01 серпня 2006 року № 51-39 про перерозподіл ідеальних часток у загальній власності та видачу свідоцтва на право власності. Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи, зокрема з інвентарної справи на спірне домоволодіння, на підставі свідоцтва на право особистої власності на домоволодіння, видане РЖУ Жовтневого району міста Харкова 17 січня 1996 року ОСОБА_6 належало 36/100 частин домоволодіння із яких 8/100 часток 06 березня 1996 року вона подарувала ОСОБА_7 . Отже, після укладення зазначеного правочину у власності ОСОБА_6 залишилось 28/100 частин домоволодіння. Однак у фактичному користуванні ОСОБА_6 та ОСОБА_1 знаходились приміщення, що не відповідали їх ідеальним часткам - ОСОБА_1 фактично користувалася значною частиною приміщень, які належали її родичці ОСОБА_6 . Із змісту рішення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Харкові ради від 01 серпня 2006 року № 51-39 вбачається, що у виконавчий комітет Жовтневого району надійшла заява від ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та лист МіськБТІ від 26 липня 2006 року з проханням про перерозподіл ідеальних часток між співвласниками в спірному домоволодінні по фактичному користуванню, у зв`язку з оформленням побудов: житловий будинок літ. «Е-1», «Ем», «е», льох літ. «Г», прибудови літ. «а8», гаражі літ. «П», «Р», баня літ. «Т», сарай літ. «Ч», літня кухня літ. «X» згідно рішення Жовтневого виконкому № 36-55 від 06 червня 2006 року. Спірне домоволодіння по праву власності на той час було зареєстроване під № 3674 на ім`я: ОСОБА_6 - 28/100 частин згідно свідоцтва про право власності, виданого РЖУ Жовтневого району міста Харкова 17 січня 1996 року; ОСОБА_10 (після одруження ОСОБА_3 ) - 8/100 частин згідно договору дарування, зареєстроване П`ятою Харківською державною нотаріальною конторою 06 березня 1996 року за № 3-954. Залишалось не зареєстрованим після перерозподілу ідеальних часток за ОСОБА_8 - 64/100 частин домоволодіння. Як встановлено з зазначеного рішення, у фактичному користуванні ОСОБА_8 знаходились 30/100 частин домоволодіння, у фактичному користуванні ОСОБА_6 знаходились 9/100 частин домоволодіння, а у фактичному користуванні ОСОБА_11 знаходились 28/100 частин домоволодіння. Крім того, з вищезазначеного рішення встановлено, що спірний гараж перебував у фактичному користуванні ОСОБА_6 , який входив у її частку. Вищезазначеним рішенням вирішено перерозподілити ідеальні частки співвласників в домоволодінні на ім`я: ОСОБА_8 - 30/100 частин домоволодіння; ОСОБА_6 - 9/100 частин домоволодіння; ОСОБА_11 - 28/100 частини домоволодіння; право власності на 33/100 частини домоволодіння вирішити у встановленому законом порядку. Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 14 березня 2007 року визнано за ОСОБА_1 право власності на спірний гараж літ. «П», а також визнано недійсним рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради в місті Харкові від 01 серпня 2006 року № 51-39 в частині визнання того, що гараж літ. «П» знаходиться у користуванні ОСОБА_6 . При цьому, цим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 разом з її чоловіком ОСОБА_12 за власні кошти на земельній ділянці спірного домоволодіння збудували і користуються гаражем літ. «П», на що дали усну згоду відповідачі по справі - співвласники вищевказаного домоволодіння ОСОБА_8 та ОСОБА_6 . Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зі змісту рішення виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Харкові ради від 01 серпня 2006 року № 51-39 вбачається, що частка ОСОБА_1 - 28/100 була визначена без урахування гаражу літ. «П», лише за рахунок того, що у її фактичному користуванні знаходилось більше приміщень, ніж припадало на її ідеальну частку. Отже, з матеріалів інвентарної справи вбачається, що частка ОСОБА_11 з 8/100 до 28/100 була збільшена не за рахунок прибудов або ремонтних робіт, а за рахунок того, що у фактичному її користуванні перебувало більше приміщень, ніж припадало на її ідеальну частку, що за домовленістю співвласників було приведено у відповідність фактичному користуванню зазначеним рішення виконкому. При цьому спільна ідеальна частка ОСОБА_10 та ОСОБА_6 за рахунок будівництва спірного гаража збільшилась на 1/100, що не є істотним. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що окрім 28/100 у власності ОСОБА_1 з 2009 року перебувають 9/100, які вона отримала у спадщину від ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченим державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори Лакіза І. В., реєстровий номер 1-678. Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що за рахунок ремонтних та будівельних робіт, виконаних в період шлюбу частка у праві власності ОСОБА_1 збільшилась на 20/100 є безпідставними. Виходячи з вищезазначеного висновки суду першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності позивача на 10/100 частин домоволодіння, виділивши йому в межах цієї частки в натурі для особистого користування гараж літ. «П» є правильними та обгрунтованими, та не підлягають скасуванню. Іншій доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Доводи касаційної скарги, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення в оскаржуваній частині відповідають нормам матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні. За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 , підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2017 року та постанови Харківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року. Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 10/100 частин домоволодіння та виділу йому в натурі гаражу літ. «П» у АДРЕСА_1 , та визнання за ним право особистої приватної власності на автомобіль DAEWOO LANOS, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 - залишити без змін. Поновити дію рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 червня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. П. Курило А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко