Постанова 4823 № 740/4040/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 24 липня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/4040/19 Головуючий у першій інстанції Олійник В. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/605/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бечка Є.М., суддів: Онищенко О.І., Скрипки А.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, дата складання повного тексту: 01 жовтня 2020 року, м.Ніжин, В С Т А Н О В И В: В серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася з позовом про зміну розміру аліментів, стягнутих на її користь з ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стягувались згідно рішення і виконавчого листа №2-876/10, виданого 13 травня 2010 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області, до досягнення ним повноліття та просила стягувати з відповідача на утримання сина аліменти в розмірі 1/4 частки всіх видів доходів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, стягнення аліментів у зміненому розмірі почати з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом удосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року №2037-VIII, а саме з 08 липня 2017 року. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 грудня 2010 року у справі №2-1862/2010 шлюб між сторонами розірвано. Згідно виконавчого листа №2-846/10, виданого 13 травня 2010 року на підставі рішення Ніжинського міськрайонного суду, аліменти на утримання неповнолітньої дитини стягувались з відповідача державною виконавчою службою в примусовому порядку фіксованим розміром 600 грн щомісяця, до досягнення сином повноліття. Стягуваний розмір аліментів позивачка вважає недостатнім для утримання дитини, оскільки не відповідає вимогам законодавства. ОСОБА_2 вважає, що дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий розмір не може бути менше мінімального. Такий рівень позивачка не може забезпечити самостійно. Батько є здоровим та працездатним, зможе сплачувати аліменти на рівні 1/4 частини з усіх видів його заробітку, працює в Ніжинському ВП у Чернігівській області. Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2019 року задоволено частково позов ОСОБА_2 , змінено розмір аліментів, визначений рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 травня 2010 року по справі №2-876/2010, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 600 грн щомісячно, починаючи з 22 квітня 2010 року і до повноліття дитини, на аліменти у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 серпня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Суд виходив з того, що розмір аліментів, визначений рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 травня 2010 року у розмірі 600 грн щомісячно не забезпечує ОСОБА_3 , 2005 року народження, належного утримання, навіть на рівні мінімально встановленого законодавством, керуючись інтересами дитини, яка має право на гідний рівень матеріального забезпечення, яка проживає разом із позивачкою і перебуває на її утриманні є всі підстави для зміни розміру аліментів. В той же час відповідачем не спростовано, що він працевлаштований, є фізично здоровою людиною та не позбавлений можливості утримувати свою дитину. Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20 січня 2020 року задоволено частково заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, скасовано заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2019 року по даній справі в частині стягнення з відповідача в дохід держави 768 грн 40 коп. судового збору та в цій частині призначено справу до розгляду. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення в частині зміни розміру аліментів залишено без задоволення. Не погоджуючись з заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачкою не доведено наявності підстав для збільшення розміру аліментів, зокрема покращення матеріального стану відповідача. Особа, яка подала апеляційну скаргу, звертає увагу суду, що на даний час він є безробітним та розмір аліментів 1/4 частки заробітку буде вираховуватись від середньомісячного заробітку по місцевості, що становитиме близько 2000 грн аліментів, а тому вказаний розмір вдвічі перевищуватиме мінімальний розмір аліментів, тобто 50% прожиткового мінімуму для дитини. Вважає справедливим розмір в сумі 1000 грн. ОСОБА_1 зазначає також, що у нього на утриманні перебуває інша малолітня дитина та двоє непрацездатних батьків, що судом при ухваленні оскаржуваного заочного рішення не враховано. У наданий судом строк ОСОБА_2 подала відзив, в якому просить залишити без змін заочне рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Доводи відзиву зводяться до того, що відповідачем в підтвердження його заяви не надано доказів про те, що являється непрацездатним, про його витрати на утримання другої дитини та про наявність інших утриманців в контексті ст.182 СК України, які б давали підстави для зменшення розміру стягнутих з нього аліментів та або залишення розміру аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 600 грн щомісячно. Позивачка зазначає, що посилання відповідача на стягнення з нього 2000 грн, виходячи з середньомісячного заробітку по місцевості, ґрунтуються на невірному розумінні ним норм права та припущеннях. Крім того, визнаючи в апеляційній скарзі розмір аліментів 1000 грн, ОСОБА_2 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та залишити аліменти в сумі 600 грн. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.7). Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 травня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 600 грн щомісячно, починаючи з 22 квітня 2010 року і до повноліття дитини (а.с.5-6). ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.39). 10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції за п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.41) Також в матеріалах справи наявна копія постанови про відкриття виконавчого провадження №60544078 від 08 листопада 2019 року на виконання оскаржуваного заочного рішення (а.с.40). З копії свідоцтва про шлюб вбачається, що ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_4 26 січня 2017 року (а.с.43) та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_5 (а.с.44). Батьки відповідача, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , є пенсіонерами. Мати отримує пенсію по інвалідності 3 групи загального захворювання, а батько за віком (а.с.45). Інших доказів на підтвердження обставин справи сторонами не надано. Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому частинами 1-4 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 даної статті визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, §45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Згідно ч.1 ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Статтею 181 СК України визначені способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину. Зокрема ч.1 визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (ч.3). Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від ІНФОРМАЦІЯ_3 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Тобто, статтею 192 СК України визначено, що зміна розміру аліментів можлива у разі зміни матеріального чи сімейного стану платника бо одержувала аліментів. Разом з тим, подаючи позов про зміну розміру аліментів ОСОБА_2 зазначила ту обставину, що розмір стягнутих за рішенням суду аліментів в сумі 600 грн на даний час є недостатнім для утримання дитини, ОСОБА_1 працює в Ніжинському ВП у Чернігівській обл., є здоровим та працездатним. Інших обґрунтувань позову ОСОБА_2 не зазначила, як і не надала доказів зміни свого майнового стану, або зміни майнового стану відповідача. Досліджуючи рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 травня 2010 року по справі №2-876/2010, апеляційним судом встановлено, що на момент розгляду справи судом та вирішення питання про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_1 також був здоровим та працездатним, працював інспектором ДПС і мав стабільний заробіток. Тобто, зміни майнового стану відповідача в бік покращення не відбулося. Зміст статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України. Законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України та згідно Закону України «Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. В той же час, суд, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони»), під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору. Фактично ОСОБА_2 просить змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, а не збільшити його. Позовні вимоги ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів ґрунтуються на недостатності суми фактично стягуваних аліментів для забезпечення потреб дитини, а не на зміні матеріального становища платника аліментів. При цьому апеляційний суд звертає увагу, що ч.3 ст.181 СК України не передбачає обов`язку позивача доводити необхідність такої зміни, право обирати та змінювати спосіб стягнення аліментів на утримання дітей належить їх стягувачу. Вбачається, що подаючи позов ОСОБА_2 не зазначила ч.3 ст.181 СК України, як правову підставу змінити спосіб стягнення аліментів, тому суд першої інстанції застосував дану норму, не вийшовши за межі позовних вимог, а здійснивши правильну їх правову кваліфікацію, адже неправильна юридична кваліфікація позивачкою і відповідачем правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тому доводи апеляційної скарги, що позивачкою не доведено наявності підстав для збільшення розміру аліментів, зокрема покращення матеріального стану відповідача не заслуговують на увагу. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що у нього на утриманні перебуває інша малолітня дитина та двоє непрацездатних батьків, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки дані обставини можуть бути враховані у разі подання ним позову про зменшення розміру аліментів. Доводи апеляційної скарги, що на даний час відповідач є безробітним та розмір аліментів 1/4 частки заробітку буде вираховуватись від середньомісячного заробітку по місцевості, що становитиме близько 2000 грн аліментів, не впливають на вирішення справи про зміну способу стягнення аліментів. Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Посилання відповідача на те, що він вважає справедливим розмір в сумі 1000 грн, не можуть бути підставою для часткового задоволення позову ОСОБА_2 , оскільки відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Аналізуючи зміст наведених вище норм законодавства, доводи сторін, колегія суддів зважує на те, що присуджуючи аліменти суд має чітко зазначити спосіб їх стягнення у частці від доходу або у твердій грошовій сумі. Мінімальний розмір аліментів законодавча гарантія, яка застосовуються незалежно від рішення суду. Діюче законодавство надає позивачу право обирати спосіб стягнення аліментів на утримання дитини, а при необхідності змінювати його. Позивач скористалася своїм правом, визначивши способом стягнення аліментів у частці від доходу батька. Крім того, як вже зазначено вище, закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю. Доводи ОСОБА_2 , які подані у відзиві на апеляційну скаргу приймаються апеляційним судом з вищезазначених підстав. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про відмову у позові. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у суді першої інстанції, а також у суді апеляційної інстанції, немає. Відповідно до вимог абзацу 2 частини 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: