Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/57/20

24.07.20 22-ц/812/1169/20 Провадження № 22-ц/812/1169/20 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2020 року м. Миколаїв справа № 489/57/20-ц Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Коломієць В.В., Крамаренко Т.В., із секретарем Богуславською О.М., переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про вселення за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 3 червня 2020 року суддею Кокорєвим В.В. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено 9 червня 2020 року), У С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 , діючи у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись з позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи» про вселення. Позивачі зазначали, що з серпня 1994 року ОСОБА_1 була власницею квартири АДРЕСА_1 . У цій квартирі були зареєстровані та проживали позивачі, в тому числі неповнолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 20 липня 2007 між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі ЗАТ «ПІБ», правонаступником якого згодом стало ПАТ «ПІБ»), та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого стала спірна квартира. Іпотечний договір укладено на забезпечення зобов`язань її чоловіка - ОСОБА_3 за договором про іпотечний борг №745-04/07 від 20 липня 2007 року, за яким позичальник отримав 50 000 доларів США на придбання нерухомості строком до 18 липня 2017 року. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2011 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПІБ» стягнуто за договором про іпотечний борг від 20 липня 2007 року 343 838, 79 грн. та 1 950 грн. судових витрат. 20 листопада 2019 року квартиру АДРЕСА_1 силоміць захопили особи, що представились представниками ТОВ «Кредитні ініціативи», які встановили сигналізацію та перекрили доступ до житла. Згодом їм стало відомо, що у жовтні 2019 року право власності на квартиру зареєстроване за відповідачем. Посилаючись на порушення своїх конституційних прав на житло, порушення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки та незаконне позасудове вирішення питання про їх примусове виселення, позивачі просили вселити їх у квартиру АДРЕСА_1 . У відзиві на позовну заяву представник ТОВ «Кредитні ініціативи» просив відмовити у задоволенні позову. Відповідач посилався на те, що за договором з ПАТ «ПІБ» від 17 грудня 2012 року товариство набуло право вимоги за забезпечувальними договорами, в тому числі і за договором іпотеки від 20 липня 2007 року, укладеним з ОСОБА_1 16 жовтня 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» зареєструвало за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 за процедурою позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження в іпотечному договорі. Право користування квартирою членами сім`ї колишньої власниці ОСОБА_1 , тобто іншими позивачами, є похідним від права власника. Втрата права власності власником житла позбавляє прав користування квартирою інших членів її сім`ї. Оскільки товариство є єдиним власником спірної квартири і це право є непорушним, то позивачі втратили право користування іпотечним майном, право розпорядження яким має лише відповідач (а.с. 45-46). У подальшому представник відповідача доповнив заперечення, посилаючись на те, що станом на листопад 2019 року особисто позивачі помешканням не користувались, мають інше житло, але зараз дійсно мають перешкоди у доступі до спірної квартири. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 червня 2020 року позов задоволено. ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вселені до квартири АДРЕСА_1 . Розподілені судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, що позивачами доведено факт їх примусового позбавлення з листопада 2019 року права користування спірною квартирою самоправними діями відповідача. Оскільки відповідно до статті 109 ЖК виселення з займаного приміщення допускається лише з підстав установлених законом та у встановленому законом порядку, а підставою примусового виселення має бути судове рішення про виселення, суд встановив порушення прав позивачів діями відповідача, та, відновлюючи ці права, вселив їх у квартиру АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі представник ТОВ «Кредитні ініціативи» просив рішення скасувати та відмовити у позові. Апелянт посилався на ті ж обставини, які зазначав у відзиві на позовну заяву, підкреслюючи, що право користування квартирою похідне та залежне від права власності на неї. Суд першої інстанції дав невірну оцінку факту порушення прав позивачів, як користувачів житлового приміщення, яке є іпотечним майном, не врахувавши письмові пояснення свідка ОСОБА_6 , а також те, що станом на листопад 2019 року позивачі фактично в квартирі не проживали ( ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з дитиною проживають за кордоном, а ОСОБА_4 і ОСОБА_5 мають інше житло). Виселення не було примусовим. У спірній квартирі проживав квартирант. Позивачам вчасно направлялась вимога про добровільне виселення. Між ними та банком була домовленість про поділ ключів від двох вхідних дверей, що унеможливлює користування житлом кожної із сторін без узгодження з іншою стороною. Правом відзиву на апеляційну скаргу позивачі не скористались. В судове засідання апеляційного суду позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не з`явились, про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтвердив їх представник. Справу розглянуто за участю представника позивачів адвоката Труби К.Б. та представника апелянта ОСОБА_7 . Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Право на житло, незалежно від виду власності, гарантується статтею 47 Конституції України, якою також передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Правилами частини 4 статті 9 ЖК також передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. За правилами частини 1 статті 109 ЖК, крім вищеназваних гарантій, також зазначено, що виселення проводиться або добровільно або в судовому порядку. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина 3 статті 109 ЖК). Особливості виселення мешканців житлових приміщень при зверненні стягнення на майно, яке було передано в іпотеку кредитодавцю, передбачено і статтею 40 Закону «Про іпотеку». Відповідно до цієї норми звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. При цьому виселенням є припинення (добровільне або примусове) права користування житловим приміщенням, що допускається на підставах, установлених законом. Практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що втрата житла є крайньою формою втручання в право на повагу до житла та є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету (пункт 2), чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві» через призму пропорційності (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 47). Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі "Станкова проти Словаччини", § 60-63). Отже, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виселення особи, як позбавлення права користування житлом, без дотримання встановленого законом порядку (не на підставі рішення суду), є грубим порушення норм міжнародного та національного законодавства та конституційних прав цієї особи. Судом встановлено, що власницею квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_8 (а.с. 4, 5-6). Станом на 11 грудня 2019 року у квартирі зареєстровані ОСОБА_1 - з 13 грудня 1994 року, ОСОБА_4 - з 7 березня 1997 року, ОСОБА_5 - з 12 червня 1987 року , ОСОБА_3 з 18 червня 2013 року, ОСОБА_9 - з 8 червня 2010 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , 2015 року народження з 12 листопада 2018 року (а.с. 6). 20 липня 2007 між ЗАТ «АК ПІБ», правонаступником якого є ПАТ "АК ПІБ", та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний борг № 745-04/07, за яким останній отримав 50 000 доларів США на придбання нерухомості строком до 18 липня 2017 року (а.с. 91). На забезпечення виконання умов цього договору, між банком і ОСОБА_1 цього ж дня укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 94). Державна реєстрація обтяження іпотечного майна здійснена у реєстрі 20 липня 2007 року (а.с. 9 зворот). У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору виникла заборгованість, яка була стягнута на користь банку рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2011 року у розмірі 345 788, 79 грн. з яких 343 838, 79 грн. кредитного боргу та 1 950 грн. судових витрат (а.с. 7-8). Документів, які би свідчили про перехід за договором від 7 грудня 2012 року товариству права вимоги за забезпечувальними договорами, в тому числі і за договором іпотеки від 20 липня 2007 року, справа не містить. 10 травня та 18 серпня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 рекомендованим листом направлені письмові повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (а.с.99,100,101-102). 16 жовтня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру перереєстровано на ТОВ «Кредитні ініціативи» (а.с. 9-10). У реєстрі підставою виникнення права власності у відповідача зазначено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, а також договір про передачу права власності за договорами забезпечення відповідачу, договір про іпотечний борг та іпотечний договір. 20 листопада 2019 року представниками ТОВ «Кредитні ініціативи» вчинені примусові дії щодо звільнення квартири АДРЕСА_3 від її мешканців, встановлена сигналізація та припинено доступ до квартири її попереднього власника та інших членів її сім`ї. Представник ТОВ «Кредитні ініціативи» не заперечує, що з цього часу позивачі позбавлені можливості самостійно потрапити до спірної квартири та нею користуватись. Примусовий характер дій відповідача без згоди позивачів щодо добровільного звільнення квартири, були предметом дослідження судом першої інстанції, а висновки суду з цього питання з наведенням відповідних доказів викладені в мотивувальній частині судового рішення. Повторювати висновки суду, з якими апеляційний суд погоджується, є недоцільним. Примусове припинення права користування квартирою позивачами по суті є їх виселенням з цього житла новим власником. Створення перешкод у користуванні житлом позивачам (їх виселення), здійснено ТОВ «Кредитні ініціативи» за власною ініціативою в примусовому порядку без дотримання передбаченого законом судового порядку вирішення спору. Такі дії відповідача є передчасними, а тому не можуть вважатись правомірними, як внаслідок порушення публічного порядку, так і внаслідок порушення конституційних прав позивачів. Такі дії ТОВ «Кредитні ініціативи» не можуть вважатись вчиненими в межах права на захист (самозахист), яке передбачене статтею 19 ЦК, оскільки це право обмежене вчиненням дій, які не заборонені законом. Поновленням порушених прав позивачів є відновлення становища, яке існувало до порушення їх прав, шляхом вселення ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спірну квартиру. При цьому апеляційний суд не дає оцінку діям відповідача по зверненню стягнення кредитного боргу на предмет іпотеки або діям по перереєстрації права власності на житло нового власника, як правонаступника попереднього іпотекодержателя (спір щодо цього питання вирішується в судовому порядку окремо), а констатує порушення порядку виселення позивачів у примусовому порядку діями відповідача. Водночас вселення позивачів на цій підставі не перешкоджає відповідачу в установленому законом судовому порядку вирішувати питання про їх виселення за наявності підстав, передбачених житловим та іпотечним законодавством, або позбавлення їх права користування квартирою. Посилання апелянта на те, що позивачі станом на листопад 2019 року не користуються квартирою, мають інше житло, квартирою користувалась інша особа та інше, не мають правового значення, оскільки не змінюють обов`язкового судового порядку вирішення спору щодо позбавлення права користування житлом або виселення. Оскільки суд першої інстанції, встановивши ці обставини, вірно застосувавши норми матеріального права, зокрема статті 41 Конституції, статті 9,109 ЖК, статтю 40 Закону «Про іпотеку», що відповідає також і основним вимогам європейського законодавства, апеляційний суд не вбачає достатніх підстав для скасування судового рішення та відмови в позові про вселення. Керуючись статями 374, 375 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: В.В.Коломієць Т.В.Крамаренко …………………………….. повну постанову складено 24 липня 2020 року