Постанова 4824 № 756/3752/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №756/3752/2021 Головуючий у І інстанції - Ткач М.М. апеляційне провадження №22-ц/824/16379/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Немудрої Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном, встановив: У березні 2021 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Оболонського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , як законного представника, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_8 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 травня 2007 року ВАТ «Сведбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №2706/0507/88-181. Відповідно до умов кредитного договору, банк зобов`язувався надати боржнику кредит у сумі 50000 дол. США, а відповідач зобов`язувався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та умовах, що передбачені кредитним договором. В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором №2706/0507/88-181, ОСОБА_1 як «Іпотекодавець» передав в іпотеку: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,10 кв.м., яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 . Оскільки відповідач не належним чином виконував взяті на себе зобов`язання по кредитному договору - ТОВ «Кредитні ініціативи» звернуло стягнення на квартиру іпотекодавця на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» (п. 12.3.1. Іпотечного договору) та звернувся з відповідною заявою до державного реєстратора. Державний реєстратор Юдіна М.А., прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 жовтня 2020 року. Таким чином, законним власником квартири за адресою : АДРЕСА_1 є ТОВ «Кредитні ініціативи». Зазначає, що є законним власником предмета іпотеки, відтак відповідачі втративши право власності на будинок, одночасно втратили і право на користування ним. Вказує, що ТОВ «Кредитні ініціативи» намагалося врегулювати питання в досудовому порядку, надіславши відповідачам вимогу про добровільне виселення, однак відповідачі продовжують користуватися квартирою, відмовляються добровільно виселятися, чим створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном. Просило суд, зняти з реєстраційного обліку громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Визнати громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 такими, що втратили право на користування будинком загальною площею 159,6 кв.м., житловою площею 48,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті судового збору. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Кредитні ініціативи» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалося на те, що 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ФК «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу. Відповідно до п. 2.1, 2.2. Договору, Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів. Разом із тим, 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу. Відповідно до п. 2.1, 2.2. Договору Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов`язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов`язкових платежів. Отже, внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 30 травня 2007 року №2706/0507/88-181 позичальником згідно якого є ОСОБА_1 30 травня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та фізичною особою, якою є ОСОБА_1 , укладено Кредитний договір №2706/0507/88-181. Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов`язується надати Боржнику кредит у сумі 50000 дол. США, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, між Банком та ОСОБА_1 30 травня 2007 року було укладено Іпотечний Договір №2706/0507/88-181-Z- 1, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку нерухоме майно - трикімнатну квартиру, загальною площею 67.10 кв.м., житловою площею 41.30 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_1 не належним чином виконував взяті на себе зобов`язання по кредитному договору - ТОВ «Кредитні ініціативи» звернуло стягнення на квартиру Іпотекодавця на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» (п. 12.3.1. Іпотечного договору) та звернувся з відповідною заявою до державного реєстратора. Правовою підставою для реєстрації права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п. 12.3.1. Договору іпотеки від 30 травня 2007 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Державний реєстратор Юдін М.А. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 54708681 від 22 жовтня 2020 року. Вказане підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 лютого 2021 року №245494128, було зареєстровано право власності за ТОВ «Кредитні ініціативи», а саме на: трикімнатну квартиру, загальною площею 67,10 кв.м., житловою площею 41.30 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, законним власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ТОВ «Кредитні ініціативи». Втративши право власності на квартиру, відповідач втратив відповідно до ст. 317 ЦК України і право користування нею. Згідно довідки Відділу реєстрації проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 11 грудня 2020 року, в квартирі яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - власником якої є ТОВ «Кредитні ініціативи», зареєстровано 8 фізичних осіб. Цими особами є: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . ТОВ «Кредитні ініціативи» намагалося врегулювати питання в досудовому порядку, надіславши відповідачам вимогу про добровільне виселення, однак відповідачі продовжують користуватися квартирою, відмовляються добровільно виселятися, чим створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном. Оскільки Відповідачі не є власниками житла, вони своїми діями порушують законні права Позивача, вони не можуть користуватися квартирою у зв`язку з тим, що незаконно займають та проживають в квартирі без будь-яких правових підстав. Подальше проживання відповідачів в квартирі, що належить на праві власності ТОВ «Кредитні ініціативи, та відмова добровільно звільнити помешкання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси Апелянта. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції невірно трактував ст. 109 ЖК України та ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», стверджуючи, що оскільки предмет іпотеки не був придбаний за кредитні кошти, то втрата користування житлом/виселення можливі лише при наданні іншого житла. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що позивач набув право власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», то в такому випадку особи, що там проживають мають бути виселені/визнані такими, що втратили право користування без надання іншого житла. Просило скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. На апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав відзив, обґрунтовуючи його тим, що усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями ст. 109 ЖК УРСР. Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», так і норма ст. 109 ЖК УРСР. Такий правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року (справа №643/18788/15). У цій постанові, зокрема зазначено, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню вказані норми. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі ст. 109 ЖК УРСР та ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» є передбачуваними. У справі, що розглядається, кредитодавець, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірній квартирі зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири. При зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотеко держателя ТОВ «Кредитні ініціативи» було обізнане про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцю, зокрема про наявність відповідних речових прав ОСОБА_1 , який з 26 жовтня 2000 року зареєстрований і проживає у житловому приміщенні. ТОВ «Кредитні ініціативи» мало можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника спірної квартири обмежуються у зв`язку із наявністю прав осіб, які мають право користування вказаною квартирою. Таким чином, іпотеко держатель, як потенційний новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, іпотечне майно було придбано не за рахунок кредитних коштів, адже право власності набуте на спірне майно 04 жовтня 2000 року, а кредит отримано у травні 2007 року, тобто через 7 років. Разом з тим, Верховним Судом при розгляді справ, що стосуються виселення та втрати права користування майном, звернуто увагу на те, що виселити та позбавити права користування предметом іпотеки колишнього власника можна лише за умови, якщо іпотека купувалася за кредитні кошти. Також, зважаючи на те, що в спірному майні зареєстровані малолітні діти, вважає, що підлягає встановленню той факт, чи зверталось ТОВ «Кредитні ініціативи» до органу опіки та піклування, та чи отримувало відповідний дозвіл щодо реалізації ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Таких належних, допустимих та достовірних доказів матеріали даної справи не містять, натомість матеріали справи містять позицію органу опіки та піклування про те, що останній заперечує щодо виселення малолітніх зі спірного майна. Просив, апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 30 травня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №2706/0507/88-181, згідно якого банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у кредитної лінії, що не поновлюється в розмірі 50000 дол. США на строк з 30 травня 2007 року по 30 травня 2017 року та на умовах, погоджених у договорі. Цього ж числа, між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №2706/0507/88-181-Z-1 яким забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №2706/0507/88-181 від 30 травня 2007 року, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем. Відповідно до п.2 іпотечного договору, на забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому, у зв`язку з невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» право власності на вищевказане домоволодіння, було зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи». Правовою підставою для реєстрації права власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на нерухоме майно є відповідне застереження в договорі іпотеки від 30 травня 2007 року (п.12.3.1) із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна номер інформаційної довідки 245494128 від 23 лютого 2021 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ТОВ «Кредитні ініціативи». Підстава для державної реєстрації - іпотечний договір №2706/0507/88-181-Z-1, серія та номер: з-2353, виданий 30 травня 2007 року, видавник: Морозова С.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу) індексний номер: 54708681 від 22 жовтня 2020 року, приватний нотаріус Юдін М.А., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ. 19 лютого 2021 року ТОВ «Кредитні ініціативи» на адресу відповідачів направило вимогу про добровільне виселення, у випадку невиконання ними даної вимоги, ТОВ «Кредитні ініціативи» звернеться до суду та органів державної виконавчої служби для здійснення примусового виселення. Згідно довідки Відділу реєстрації проживання/ перебування фізичних осіб Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 11 грудня 2020 року, в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано вісім фізичних осіб. Як зазначає позивач, цими особами є: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_8 . На теперішній час позивач не може вільно розпоряджатися належним йому нерухомим майном у зв`язку з фактичним проживанням там відповідачів, що підтверджено вимогою позивача за вих. №254 від 18 лютого 2021 року про добровільне звільнення всіма мешканцями приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідного РВ УМВС України. Позивач зазначає, що відповідачі не виконали вимогу про виселення, продовжують користуватися спірною квартирою та створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: АДРЕСА_1 , оскільки при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя позивач ТОВ «Кредитні ініціативи» був обізнаний про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцям, зокрема, про наявність відповідних речових прав відповідачів, які були власниками квартири, зареєстровані і проживають у спірному житловому приміщенні. Позовні вимоги у частині зняття відповідачів з реєстраційного обліку є взаємопов`язаними із вимогами про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, а тому і в цій частині судом було відмовлено у задоволенні позову. З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до ч.1,2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)). Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України). Усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР. Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15). Такий правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року по справі №643/18788/15-ц. У цій постанові, зокрема зазначено, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню вказані норми. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК УРСР та ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» є передбачуваними. Частиною першою статті 40 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22 вересня 2011 року № 3795-VI внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Отже, за змістом статті 40 ЗУ «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику. Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом. Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12729/15-ц та від 05 червня 2019 року у справі №643/18788/15-ц. Подібні висновки висловлені Верховний Судом у постанові від 06 травня 2020 року у справі №640/15833/16-ц та у постанові від 02 вересня 2020 року у справі №335/6482/19. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. З урахуванням вищезазначених норм права, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки доказів про те, що передана в іпотеку спірна квартира була придбана відповідачами за кредитні кошти відсутні. Навпаки, згідно даних в іпотечному договорі від 30 травня 2007 року, предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого Київською універсальною біржею 04 жовтня 2000 року, тобто задовго до укладення ним іпотечного договору від 30 травня 2007 року, яким згадана квартира була передана в іпотеку з метою забезпечення виконання кредитного договору від 30 травня 2007 року №2706/0507/88-181. Крім цього, при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотеко держателя, ТОВ «Кредитні ініціативи» було обізнане про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцям відповідачам, зокрема, про наявність відповідних речових прав відповідачів, які були власниками квартири, зареєстровані і проживають у спірному житловому приміщенні. Викладені в апеляційній скарзі доводи, зокрема і посилання на висновки Верховного Суду справа №347/1073/19 від 09.06.2021 р., справа №279/2993/19 від 23.06.2021 р., не заслуговують на увагу, оскільки у вказаних постановах Верховного Суду зроблені висновки, відмінні від тих, що розглядаються у даній справі. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складений 22 грудня 2021 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба