Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/5173/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 23 липня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/5173/17 Головуючий у першій інстанції Литвиненко І. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/529/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Скрипки А.А., Харечко Л.К., секретар: Позняк О.М. Позивач: ОСОБА_1 Відповідач: ОСОБА_2 Особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (суддя Литвиненко І.В.), ухвалене у м.Чернігові о 16 годині 35 хвилин, повний текст рішення складено 11 травня 2018 року, В С Т А Н О В И В: У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 12 серпня 2010 року між ОСОБА_3 , з якою у подальшому 29 травня 2012 року, вона уклала договір про відступлення права вимоги, та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір позики з наданням останньому коштів у розмірі 510 000,00 грн зі сплатою відсотків у розмірі 24% на строк до 30 серпня 2015 року. 31 серпня 2012 року були внесені зміни до пункту 4 договору позики, згідно з якими погашення позики здійснюється позичальником у кінці терміну договору 30 серпня 2015 року. Відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, кошти не повернув. З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд позов задовольнити та стягнути з ФОП ОСОБА_4 2 109 344,64 грн, а саме: 496 262,12 грн заборгованості за договором позики, 553 392,34 грн процентів за період з 01 жовтня 2013 року по 31 січня 2018 року, 396 832,94 грн пені по несплаченій позиці за період з 30 вересня 2015 року по 31 січня 2018 року, 285 438,48 грн пені по несплачених відсотках за період з 30 червня 2015 року по 31 січня 2018 року, 224 570,23 грн інфляційних втрат по несвоєчасно несплаченим процентам за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2017 року, 152 848,73 грн інфляційних втрат по своєчасно несплаченій позиці за період з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2017 року. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 496 254, 46 грн заборгованості за тілом кредиту; 505 808, 03 грн заборгованості за відсотками; 187 056, 56 грн пені за прострочення сплати відсотків по кредиту; 232 878, 64 грн пені за прострочення сплати тіла кредиту; 152 846, 37 грн інфляційних втрат за прострочення сплати заборгованості за тілом кредиту та 181 095, 98 грн інфляційних втрат за прострочення сплати відсотків по кредиту, а всього 1 756 140, 04 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави 7 695, 54 грн судового збору. Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував свої зобов`язання за договором позики від 12 серпня 2010 року, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. Наданий до позову розрахунок заборгованості по виконанню договору позики містить математичні помилки, а тому суд першої інстанції не взяв його до уваги та ухвалив рішення поклавши в основу визначення суми заборгованості наданий позивачкою, в ході розгляду справи, новий розрахунок від 18.04.2018 року, з яким суд частково погодився, прийшовши до висновку, що позивачем допущено помилки при математичному підрахунку пені по відсоткам за 11.2014 рік , який становить 2602,73, за січень 2015 3283,25 грн, за лютий 2015 року пеня по відсоткам 4209, 90, березень 2015 - 7745,07 грн та за серпень 2015 10424,43, а тому провів в цій частині власні обрахунки. При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги надані відповідачем довідки-розрахунки заборгованості по договору позики, оскільки погодився з позицією позивачки про те, що кошти передані ОСОБА_2 в рахунок погашення позики за договором від 12.08.2010 року в сумі 64828,78 грн та сплачені 22.09.2015 року необхідно зараховувати відповідно до приписів ст.534 ЦК України спочатку на погашення відсотків, пені, а не на погашення позики. Крім цього, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача стосовно того, що кредитор є таким, що прострочив та те, що несплата коштів відбувалася з вини кредитора, так як відповідач сплачував в рахунок сплати боргу за договором позики представнику ОСОБА_3 ОСОБА_5 з 01.10.2012 року по 30.06.2014 року грошові кошти, повноваження якого були не підтверджені. Суд першої інстанції також прийшов до висновку, що відповідач вчиняв дії, що свідчать про визнання всієї суми боргу, вчиняючи дії щодо часткового погашення відсотків та пені, які були нараховані на всю заборгованість. Оскільки останній платіж був вчинений відповідачем 22.09.2015 року, то позовні вимоги про стягнення позики та відсотків заявлені позивачем в межах строків позовної давності, але позивачка пропустила строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені за період з 30.05.2016 по 31.01.2018 року, і, крім того, поза строками позовної давності нараховані позивачем інфляційні втрати за прострочення сплати заборгованості по відсоткам. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 1 серпня 2019 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року змінено, зменшено: - розмір стягнутої з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) заборгованості за договором позики від 12.08.2008 з 1756140 (один мільйон сімсот п`ятдесят шість тисяч сто сорок) грн. 04 коп. до 1010618 (один мільйон десять тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 20 коп., з яких: заборгованість за тілом позики - 475130 грн. 66 коп., заборгованість по несплаченим відсоткам - 146781 грн. 78 коп., інфляційні втрати за тілом позики - 163662 грн. 08 коп., інфляційні за відсотками - 81812 грн. 87 коп., пеня за тілом позики - 108199 грн. 60 коп., пеня по несплаченим відсоткам - 35031 грн. 21 коп.; - розмір стягнутого з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь держави судового збору з 7695 грн. 54 коп. до 3832 грн. 80 коп. В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 8849 грн. 07 коп. в рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті експертизи. Компенсувати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 з державного бюджету 7735 грн. 20 коп. в рахунок часткового відшкодування витрат по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Постановою Верховного суду від 5 лютого 2020 року Постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить змінити рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року в частині стягнення з відповідача пені за прострочення оплати відсотків по кредиту з 187056,56 грн на 281017,98 грн, інфляційних втрат за прострочення сплати відсотків по позиці з 181095,98 грн на 184496,02 грн, а всього змінити з 1756140,04 грн на 2009187,24 грн, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновком суду про наявність підстав для застосування строків позовної давності та допущенні судом першої інстанції помилки при проведенні розрахунків по пені та відсотках за листопад 2014 року, які становлять не 26000002,73 грн., як помилково вважав суд, а 2719,26 грн., як зазначено у розрахунку позивача від 18.04.2018 року. Також позивачка вказує на допущені судом першої інстанції процесуальні порушення щодо не приєднання до матеріалів справи вимоги повідомлення про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання від 29.01.2018 року, яке було подано в якості додатку до заяви про збільшення позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній ОСОБА_1 частині залишити без змін. Позивач вказує, що його лист, на який посилається позивач про начебто визнання боргу , не є підтвердженням переривання строків позовної давності. Крім того, в матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують волевиявлення боржника та/або його вказівку/доручення про сплату будь-яких сум 22.09.2015 року в рахунок боргу за договором позики від 12.08.2010 року. За таких обставин зарахування грошових коштів в сумі 64828, 78 грн. в рахунок погашення боргу за договором позики від 12.08.2010 року також не є підтвердженням переривання перебігу строку позовної давності. В апеляційній скарзі відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року змінити в частині розміру стягнутої заборгованості, та стягнути нього на користь ОСОБА_1 заборгованість за позикою в розмірі 306 000,00 грн, за нарахованими відсотками в розмірі 117 106,59 грн, за інфляційними втратами за відсотками в розмірі 82 164, 87 грн, за інфляційними втратами за тілом позики в розмірі 94 248 грн, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. За доводами апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 , суд першої інстанції взяв за основу розрахунки заборгованості, надані позивачем, проте в порушення ст.263 ЦПК України не навів мотивів, за яких не взяв до уваги контррозрахунки, надані відповідачем. Згідно з доводами апеляційної скарги, суд не врахував, що нарахування відсотків після закінчення строку дії договору позики не узгоджується з вимогами чинного законодавства. Відповідач також вважає, що при визначенні розміру стягнутої з нього пені судом не враховано положення статті 551 ЦК України; розмір пені є невиправданим, суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення простроченої заборгованості за основною сумою («тілом») кредиту, то відповідно рішення суду переглядається апеляційним судом тільки в цій частині. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції. По справі встановлено, що що 12 серпня 2010 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким позикодавець надає позичальнику гроші в сумі 510 000 гривень, а позичальник бере у борг у позикодавця вищезазначену суму терміном повернення 30 серпня 2015 року, при цьому 247978 гривень надаються після оформлення договору іпотеки, а решта коштів в сумі 262022 гривень протягом трьох місяців з дня надання першого траншу (том 1 а.с. 3). Згідно з умовами договору, факт надання коштів за цим договором підтверджується особистими розписками позичальника. За цим договором позичальник зобов`язується повернути позикодавцю вищезазначену суму боргу за адресою: АДРЕСА_3 , а також сплачувати відсотки щомісячно в розмірі 24 % річних не пізніше останнього числа кожного поточного місяця, які нараховуються на залишок бору. Пунктом 4 цього договору було передбачено, що погашення позики здійснюється позичальником шляхом здійснення щомісячних фіксованих рівних платежів протягом всього строку дії цього договору починаючи з вересня 2010 року. За рахунок кожного платежу здійснюється погашення щомісячних процентів за користування позикою та погашення частини позики. Пунктом 7 Договору передбачено відповідальність за прострочення Позичальником зобов`язань з погашення позики та/або сплати процентів за її користування більше 10 (десяти) днів, у вигляді сплати пені за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов`язань. Розписками від 12 серпня 2010 року та від 08 вересня 2010 року підтверджується факт отримання відповідачем коштів за договором позики в розмірі 247978 грн та в розмірі 262022 грн відповідно (том 1 а.с. 84- 85). 31 серпня 2012 року сторонами були внесені зміни до договору позики, згідно із якими, пункт 4 договору позики викладений в такій редакції: «Погашення позики здійснюється Позичальником в кінці терміну цього договору - 30 серпня 2015 року" (том 1 а.с.4). 29 травня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали Договір відступлення права вимоги по зобов`язанням фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 перед первісним кредитором за договором позики від 12 серпня 2010 року на загальну суму 1620989, 23 грн (том 1 а.с. 5). Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 07 грудня 2017 року (т. 1 а.с.48-51), відмовлено у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ТОВ «Торговий дім «Мстислав» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги за договором позики та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором. Вказаним рішенням встановлено, що 29 травня 2017 року ОСОБА_3 надіслала фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 та Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мстислав» повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики від 12 серпня 2010 року та про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12 серпня 2010 року, які було отримано позивачами 30 травня 2017 року. Разом з повідомленнями про відступлення права вимоги фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 та директору ТОВ «Торговий дім «Мстислав» ОСОБА_3 надіслала вимоги-повідомлення про усунення порушення зобов`язань за договором позики від 12 серпня 2010 року, в яких повідомлялося, що станом на 30 травня 2017 року загальна заборгованість становить 1 620 989, 23 грн. та вимагалося в 30 денний термін з дня отримання цієї вимоги погасити прострочену заборгованість. Судами встановлено, що позичальник належним чином не виконував свої зобов`язання за договором позики від 12 серпня 2010 року, внаслідок чого утворилась заборгованість. Суд першої інстанції встановив, що у розрахунках позивача на аркушах справи 28-34, 128-133,170-175, 197-202 (том 1) наявні математичні помилки при розрахунках; крім того, нараховувались відсотки, пеня та інфляційні на заборгованість, яка ще не виникла у поточному місяці, а тому названі розрахунки не можна брати до уваги. Представник позивача надав суду першої інстанції розрахунок від 18.04.2018 року (том 1 а.с.211-216), який, за висновком суду першої інстанції, узгоджується із розписками про отримання коштів (том 1 а.с. 64-73, 103-109). Згідно з цим розрахунком, станом на 31.01.2018 року заборгованість за тілом кредиту становить 496254,46 грн, відсотки за період з 01.10.2013 по 31.01.2018 року - 505808,03 грн, пені по несплаченій позиці за період з 30.09.2015 по 31.01.2018 року - 388764,38 грн, пені по несплачених відсотках за період з 30.06.2015 по 31.01.2018 року - 282173,93 грн, інфляційні по своєчасно несплаченим процентам за період з 01.01.2014 по 31.12.2017 року - 184496,02 грн, інфляційні по своєчасно несплаченій позиці за період з 01.09.2015 по 31.12.2017 року - 152846,37 грн., а всього 2010343,19 грн. Суду першої інстанції також було надано в якості доказу та на підтвердження своєї позиції розрахунок заборгованості відповідачем за яким : заборгованість за позикою становить 306 000,00 грн, за нарахованими відсотками в розмірі 117 106,59 грн, пеня на прострочені відсотки 26102,31 грн; пеня на прострочене тіло позики 163032,64 грн; за інфляційними втратами за відсотками в розмірі 82 164, 87 грн, за інфляційними втратами за тілом позики в розмірі 94 248 грн. Сторонами не запечувалась наявність невиконання договірних зобов`язань за укладеним 12.08.2010 року, але кожна із сторін має свою позицію щодо суми заборгованості, яка виникла в результаті різного підходу щодо черговості зарахування коштів на погашення заборгованості. Оцінюючи надані сторонами в якості доказу наявності та обгрунтованості загальної суми заборгованості розрахунки, суд першої інстанції надав їм мотивовану оцінку та прийшов до висновку, що саме розрахунок позивача відповідає умовам договору та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. При цьому суд першої інстанції аргументував свій висновок, тому доводи апеляційної скарги щодо не мотивування судом першої інстанції свого рішення щодо відхилення розрахунку заборгованості наданого відповідачем не заслуговують на увагу суду. Колегія суддів апеляційного суду, погоджується з висновком суду першої інстанції про те що саме розрахунок заборгованості по договору позики від 18.04.2018 року проведений відповідно до умов договору позики від 12.08.2010 року та з урахуванням черговості зарахування платежів на погашення існуючої заборгованості. Висновок судово-економічної експертизи, яка була проведена на підставі ухвали суду апеляційної інстанції при попередньому перегляді рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає неналежним та не допустимим доказом, що підтверджує заборгованість по договору позики. Даний доказ містить висновки, які не відносять до компетенції експерта, а також в силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України даний висновок не може бути взятий до уваги в якості доказу, судом апеляційної інстанці. Суд першої інстанції вирішуючи питання про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості виходив з сум визначених позивачкою в якості погашення заборгованості та відображених у розрахунку заборгованості, а не сум які були зазначені в заяві про збільшення позовних вимог від 11.04.2018 року. ( а.с. 203 т.1) Так , відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, позивачка просила стягнути на її користь заборгованість за тілом кредиту в розмірі 496262,12 грн, судом стягнуто 496254,46 грн виходячи з розрахунку заборгованості і позивач проти стягнення саме такої суми заборгованості по позиці не заперечує. Також судовим рішенням суду першої інстанції стягнуто заборгованість за відсотками в розмірі 505808,03 грн, хоча позивачка просила стягнути на її користь заборгованість по відсотках в розмірі 553392,34 грн ( в розрахунку заборгованості зазначена сума 512489,25 грн) і позивачка також не заперечувала проти стягнення саме такої суми заборгованості по відсотках та підтвердила свою позицію в приєднаному до апеляційної скарги розрахунку, оскільки погодилась з тим що відсотки за січень, лютий, березень та серпень 2015 року повинні бути обраховані в іншому розмірі. Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо нарахування відсотків після закінчення строку дії договору позики, оскільки сторони договору позики в п.5 договору погодили умову договору щодо нарахування відсотків - до дня повернення позики. Застосування правової позиції, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 1410 цс 18, не може бути прийнятним у даній справі, оскільки сторони обумовили в пункті 5 договору позики, що нарахування процентів здійснюється до дня повернення позики, а в наведеній постанові Великої Палати Верховного суду якраз і зазначається про необхідність розрізняти поняття « строк договору», « строк виконання зобов`язання» і « терміни виконання зобов`язання» ( п.29-34 постанови) Стягуючи заборгованість за пенею, суд першої інстанції, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивачки на суму: 187056,56 грн заборгованість по пені за прострочення сплати відсотків по кредиту та 232878,64 грн пені за прострочення сплати тіла кредиту. При цому позивачка визначала суму заборгованості по пені: за прострочення сплати відсотків по кредиту в розмірі 285438,48 грн ( в розрахунку заборгованості від 18.04.2019 року зазначено 303738,44 грн) та по несплаченій позиці в розмірі 396832,94 грн ( згідно розрахунку заборгованості 388764,38 грн ). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що сума пені по відсотках за листопад 2014 рік становить не 2602,73 грн, як вважає суд першої інстанції, а так як зазначено в розрахунку заборгованості від 18.04.2018 року 2719,26 грн, які обраховано наступним чином: 118158,52 х 28% х 30 днів) / (365 днів х 100%) =2719,26 грн. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з розрахунком позивачки та вважає, що судом першої інстанції при обрахунку розміру пені за листопад 2014 року допущено арифметичну помилку. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що розмір нарахованої пені не підтверджується наявністю збитків у позивача та майже дорівнює розміру заборгованості, не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Згідно з ч.3 ст.549 ЦК пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Верховний Суд України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-100цс14 з приводу частини третьої статті 551 ЦК з урахуванням положень статті 3 ЦК щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав висловив правову позицію, яка полягала в тому, що суд має право зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Загальний розмір збитків, які понесла позичальник, дорівнює загальному розміру заборгованості за кредитним договором у даній справі та становить 1002062,49 (сума заборгованості + відсотки) грн, а розмір нарахованої пені 669782,36 грн ( пеня за прострочення сплати відсотків по кредиту + пені за прострочення сплати тіла кредиту), який не перевищує розміру збитків, понесених позикодавцем внаслідок неналежного виконання зобов`язання відповідачем умов договору позики. Крім того, відповідач у суді першої інстанції не надавав доказів наявності оставин, які мають істотне значення для зменшення розміру пені. Розрахунок пені позивачем проведено виходячи з умов договору позики. Також позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 224570,23 грн ( за розрахунком від 18.04.2019 року 184496,02 грн) інфляційних по своєчасно несплачених відсотках , а судом стягнуто 152846,37 грн та 152848,73 грн( по розрахунку від 18.04.2019 року 152846,37 грн) інфляційних по своєчасно несплаченій позиці судом стягнуто 181095,98 грн. Суд першої інстанції зменшив суми інфляційних втрат по позиці та пені застосувавши строк позовної давності, таким чином задовольнивши заяву ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності. Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції Верховний суд у своїй постанові звернув увагу на помилковість висновків судів щодо застосування строків позовної давності у даній справі та зазначив, що відповідач у своєму листі до ОСОБА_3 від 26 травня 2017 року повністю визнав пред`явлену йому суму заборгованості з урахуванням процентів, нарахованих на час пред`явлення вимоги-повідомлення (а. с. 124, т. 1), тому обмеження апеляційним судом строку виплати процентів датою повернення позики 30 серпня 2015 року суперечить фактичним обставинам справи. Колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно визнання в зазначеному вище листі боргу за іншою позикою, оскільки на підтвердження зазначеної позиції суду не надано належних та допустимих доказів наявності інших договорів позики в тому числі і договору позики від 20.08.2010 року. Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею боргу. Відповідач, крім зазначеного вище листа, у судових засіданнях стверджував, що він весь час визнавав свій борг, але не міг його сплатити, так як вважав, що відсутній кредитор й такі фактичні обставини не заперечуються. Таким чином, судом першої інстанції помилково не застосовано до наявних правовідносин частину першу статті 264 ЦК України, яка підлягає для застосування до обставин даної справи. Таким чином, отримані відповідачем кошти в якості позики підлягають поверненню в повному об`ємі враховуючи заборгованість по тілу кредиту, відсотках, пені та інфляційних втратах. Доводи апеляційної скарги позивачки про порушення судом першої інстанції процесуальних норм, щодо не приєднання до матеріалів справи додатків до заяви про збільшення позовних вимог не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цілому. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а рішення суду у частковій відмові у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості по пені та інфляційних втратах зміні з стягненням суми пені та інфляційних втрат без врахування строків позовної давності. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року змінити: - в частині визначення розміру заборгованості по пені за прострочення сплати відсотків по кредиту з 187056,56 грн до 281017,98 грн та пені за прострочення сплати тіла кредиту з 232878,64 грн до 388764,38 грн; - в частині визначення розміру інфляційних втрат за прострочення сплати відсотків по позиці з 181095,98 грн до 184496,02 грн ; - в частині визначення загальної суми заборгованості по позиці з 1756140,04 грн до 2009187,24 грн Скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року в частині розподілу та стягнення судових витрат. В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року залишити без змін. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанцій в розмірі 20000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 23 липня 2020 року. Головуючий: Судді: