Ухвала КЦС ВС № 750/5173/17

Ухвала 30 листопада 2022 року м. Київ справа № 750/5173/17 провадження № 61-16806 св 21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2017 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позовна заява мотивована тим, що 12 серпня 2010 року між ОСОБА_3 , з якою у подальшому 29 травня 2017 року, вона уклала договір про відступлення права вимоги, та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір позики з наданням останньому коштів у розмірі 510 000 грн на строк до 30 серпня 2015 року. 31 серпня 2012 року були внесені зміни до пункту 4 договору позики, згідно з якими погашення позики здійснюється позичальником у кінці терміну договору - 30 серпня 2015 року. Вказувала, що відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, кошти не повернув. З урахуванням наведеного, уточнивши позовні вимоги ОСОБА_1 просила суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь 2 109 344 грн 64 коп., з яких: сума боргу за договором позики у розмірі 496 262 грн 12 коп., проценти за період з 01 жовтня 2013 року по 31 січня 2018 року у розмірі 553 392 грн 34 коп., пеня по несплаченій позиці за період з 30 вересня 2015 року по 31 січня 2018 року у розмірі 396 832 грн 94 коп., пеня по несплачених відсотках за період з 30 червня 2015 року по 31 січня 2018 року у розмірі 285 438 грн 48 коп., інфляційні втрати по процентам за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2017 року у розмірі 224 570 грн 23 коп., інфляційні втрати по сумі боргу за період з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2017 року у розмірі 152 848 грн 73 коп. Короткий зміст судових рішень Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року складі судді Литвиненко І. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 496 254 грн 46 коп., суму заборгованості за відсотками у розмірі 505 808 грн 03 коп., пеню за прострочення сплати відсотків по кредиту у розмірі 187 056 грн 56 коп., пеню за прострочення сплати тіла кредиту у розмірі 232 878 грн 64 коп., інфляційні втрати за прострочення сплати заборгованості за тілом кредиту у розмірі 152 846 грн 37 коп., інфляційні втрати за прострочення сплати відсотків по кредиту у розмірі 181 095 грн 98 коп., а всього - 1 756 140 грн 04 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував свої зобов`язання за договором позики від 12 серпня 2010 року, унаслідок чого утворилась заборгованість. Разом з цим, у розрахунках позивача наявні математичні помилки, а, крім того, нараховувались відсотки, пеня та інфляційні втрати на заборгованість, яка ще не виникла у поточному місяці, а тому такі розрахунки не можна брати до уваги. Розрахунок заборгованості від 18 квітня 2018 року, наданий позивачем, узгоджується із розписками про отримання коштів, відтак, суд першої інстанції частково з ним погодився. Правомірність зарахування коштів на погашення пені узгоджується з положеннями статті 534 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що несплата коштів відбувалася з вини кредитора, оскільки боржник сплачував у рахунок сплати боргу за договором позики грошові кошти на часткове погашення пені та відсотків. При цьому дії щодо часткового погашення відсотків та пені свідчать про визнання боржником всієї суми боргу. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року змінено. Зменшено: розмір стягнутої з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 12 серпня 2008 року з 1 756 140 грн 04 коп. до 1 010 618 грн 20 коп., з яких: заборгованість за тілом позики - 475 130 грн 66 коп., заборгованість по несплаченим відсоткам - 146 781 грн 78 коп., інфляційні втрати за тілом позики - 163 662 грн 08 коп., інфляційні втрати за відсотками - 818 12 грн 87 коп., пеня за тілом позики- 108 199 грн 60 коп., пеня по несплаченим відсоткам - 35 031 грн 21 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на умови пункту 5 договору позики, згідно з яким проценти нараховуються до дня повернення позики. Суд безпідставно не нарахував проценти з 2015 по 2018 рік. Апеляційний суд помилково погодився з висновком експерта щодо розрахунку пені та стосовно застосування шестимісячного строку позовної давності згідно з положеннями ГК і ГПК України, оскільки застосування позовної давності є виключною повноваженням суду і не входить до компетенції експерта. Крім того, апеляційний суд не надав оцінки доводам позивача про те, що розрахунок інфляційних втрат експертом здійснено всупереч вимог статті 625 ЦК України з урахуванням деінфляційних місяців, що суттєво вплинуло на зменшення розміру заборгованості. Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідач у своєму листі до ОСОБА_3 від 26 травня 2017 року повністю визнав пред`явлену йому суму заборгованості з урахуванням процентів, нарахованих на час пред`явлення вимоги-повідомлення, тому обмеження апеляційним судом строку виплати процентів датою повернення позики - 30 серпня 2015 року суперечить фактичним обставинам справи. Суд не застосував до спірних правовідносин частину першу статті 264 ЦК України, яка підлягає для застосування до обставин даної справи. Суд апеляційної інстанції не аргументував, чому і з яких мотивів не вважає вищевказані дії боржника діями, що свідчать про визнання боргу. Застосування апеляційним судом позовної давності суперечить обставинам справи. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року змінено: в частині визначення розміру заборгованості по пені за прострочення сплати відсотків по кредиту з 187 056 грн 56 коп. до 281 017 грн 98 коп. та пені за прострочення сплати тіла кредиту з 232 878 грн 64 коп. до 388 764 грн 38 коп.; в частині визначення розміру інфляційних втрат за прострочення сплати відсотків по позиці з 181 095 грн 98 коп. до 184 496 грн 02 коп.; в частині визначення загальної суми заборгованості по позиці з 1 756 140 грн 04 коп. до 2 009 187 грн 24 коп. Скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року в частині розподілу та стягнення судових витрат. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання щодо стягнення судового збору. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції помилково не застосовано до наявних правовідносин частину першу статті 264 ЦК України, яка підлягає для застосування до обставин даної справи. Отримані відповідачем кошти в якості позики підлягають поверненню в повному об`ємі, ураховуючи заборгованість по тілу кредиту, відсотках, пені та інфляційних втратах. Постановою Верховного Суду від 23 червня 2021 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 задоволено. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова касаційного суду мотивована тим, що відомостей про повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи 23 липня 2020 року матеріали справи не містять, як і не містять протоколів судових засідань, які відбулися 22 липня 2020 року та 23 липня 2020 року. З огляду на зазначене, постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм процесуального права, що є підставою для її скасування. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати відсотків, пені за прострочення сплати тіла кредиту та інфляційних втрат через прострочення сплати відсотків змінено, збільшивши суму стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з суми у розмірі 1 756 140 грн 04 грн до суми у розмірі 2 009 187 грн 24 коп., з яких: пеня за прострочення сплати відсотків з суми у розмірі 187 056 грн 56 коп. до суми у розмірі 281 017 грн 98 коп.; пеня за прострочення сплати тіла кредиту з суми у розмірі 232 878 грн 64 коп. до суми у розмірі 388 764 грн 38 коп., інфляційні втрати через прострочення сплати відсотків з суми у розмірі 181 095 грн 98 коп. до суми у розмірі 184 496 грн 02 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 травня 2018 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позичальник належним чином не виконував свої зобов`язання за договором позики від 12 серпня 2010 року, унаслідок чого утворилась заборгованість. Розмір боргу за договором позики визначено судом з урахуванням вказівок, викладених Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2020 року. Короткий зміст вимог касаційної скарги У жовтні 2021 року ФОП ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 750/5173/17 із Деснянського районного суду м. Чернігова. У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не були враховані висновки Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) в частині, що право кредитора нараховувати відсотки за користування позикою припиняється не тільки з настанням дати повернення позики 30 серпня 2015 року, а також і в разі пред`явлення вимоги про дострокове погашення позики, яке відбулося в травні 2017 року. Вимога позивачем була пред`явлена у травні 2017 році, а розрахунок заборгованості за відсотками та пенею охоплює період з травня 2017 року по 31 січня 2018 року включно. Дійшовши висновку про можливість стягнення пені за період, що перевищую 12 місяців перед зверненням кредитора до суду, апеляційний суд не врахував подану відповідачем заяву про застосування позовної давності. Вказував, що судом не враховано протиріччя в умовах договору позики щодо можливості/неможливості нарахування відсотків після закінчення строку дії договору, а також те, що розмір пені перевищує розмір заборгованості. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У січні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем з 14 вересня 2009 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03 квітня 2018 року (а.с. 176, т. 1). 12 серпня 2010 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким позикодавець надає позичальнику гроші в сумі 510 000 грн, а позичальник бере у борг у позикодавця вищезазначену суму строком до 30 серпня 2015 року. При цьому 247 978 грн надаються після оформлення договору іпотеки, а решта коштів в сумі 262 022 грн протягом трьох місяців з дня надання першого траншу. Факт надання коштів за цим договором підтверджується особистими розписками позичальника. Позичальник зобов`язується повернути позикодавцю вищезазначену суму боргу за адресою: АДРЕСА_1 , а також сплачувати відсотки щомісячно у розмірі 24 % річних не пізніше останнього числа кожного поточного місяця (а.с. 3, 82, т. 1). Відповідно до пункту 4 цього договору погашення позики здійснюється позичальником шляхом здійснення щомісячних фіксованих рівних платежів протягом всього строку дії цього договору починаючи з вересня 2010 року. За рахунок кожного платежу здійснюється погашення щомісячних процентів за користування позикою та погашення частини позики. У пункті 5 договору сторони встановили, що нарахування процентів по договору здійснюється щомісяця за фактичне число календарних днів користування позикою виходячи з фактичної кількості днів в місяці та році. При цьому проценти за користування позикою нараховуються на залишок заборгованості за позикою починаючи з дня надання позики до дня повного погашення заборгованості за позикою включно. Пунктом 7 договору передбачено відповідальність за прострочення позичальником зобов`язань з погашення позики та/або сплати процентів за користування нею більше 10 днів, у вигляді сплати пені за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов`язань. Позичальник зобов`язаний повністю повернути позику та сплатити нараховану плату за користування позикою незалежно від настання строку виконання зобов`язання у випадках: невиконання позичальником зобов`язань за цим договором чи за будь-яким іншим договором, укладеним з позикодавцем; несплати відсотків за користування позикою та суми позики, якщо прострочення виконання цих зобов`язань більше трьох місяців (пункт 8 договору). Факт отримання відповідачем коштів за договором позики у розмірі 247 978 грн та 262 022 грн підтверджується розписками від 12 серпня 2010 року та від 08 вересня 2010 року (а.с. 84-85, т. 1). 31 серпня 2012 року сторонами були внесені зміни до договору позики від 12 серпня 2010 року, згідно із якими, пункт 4 договору викладений в такій редакції: «Погашення позики здійснюється позичальником в кінці терміну цього договору - 30 серпня 2015 року» (а.с. 4, 86, т. 1). На виконання умов договору позики ОСОБА_2 частково повертав ОСОБА_3 кошти на погашення суми заборгованості за позикою та відсотками, що підтверджується розписками ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4 про отримання коштів (а.с. 61-73, 103-109, т. 1). Вказана обставина сторонами оспорюється. Повноваження ОСОБА_4 на отримання коштів від імені позичальника підтверджуються довіреністю ОСОБА_3 від 21 вересня 2011 року, виданою строком на 10 років, до 21 вересня 2021 року (а.с. 87, т. 1). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 є також представником ОСОБА_1 , що підтверджується довіреністю від 19 листопада 2008 року, виданою строком на п`ятдесят років - до 19 листопада 2058 року. 22 вересня 2015 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ФОП ОСОБА_2 (позичальником) укладено договір позики на суму 64 828 грн 78 коп. строком до 01 квітня 2016 року. Відповідно до умов договору кошти отримані повністю до підписання цього договору (а.с. 102, т. 1). Факт отримання коштів за договором підтверджується копією розписки ОСОБА_2 від 22 вересня 2015 року. Водночас, у день укладення даного договору ОСОБА_2 передав отриману суму в розмірі 64 828 грн 78 коп. представнику ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на погашення суми пені згідно з договором позики від 12 серпня 2010 року, про що свідчить копія розписки останнього (а.с. 102, т. 1). Копії договору позики від 22 вересня 2015 року, а також розписок про отримання коштів та їх передачу на сплату пені за іншим договором розміщені на одному аркуші. 29 травня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір відступлення права вимоги по зобов`язанням ФОП ОСОБА_2 перед первісним кредитором за договором позики від 12 серпня 2010 року на загальну суму 1 620 989 грн 23 коп. (а.с. 5, т. 1). Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Торговий дім «Мстислав» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги за договором позики від 12 серпня 2010 року та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором відмовлено (а.с. 48-51, т. 1). Вказаними судовими рішеннями встановлено, що 29 травня 2017 року ОСОБА_3 надіслала ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Торговий дім «Мстислав» повідомлення про відступлення права вимоги за договором позики від 12 серпня 2010 року та про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12 серпня 2010 року, які було отримано адресатами 30 травня 2017 року. Разом з повідомленнями про відступлення права вимоги ФОП ОСОБА_2 та директору ТОВ «Торговий дім «Мстислав» ОСОБА_3 надіслала вимоги-повідомлення про усунення порушення зобов`язань за договором позики від 12 серпня 2010 року, в яких повідомлялося, що станом на 30 травня 2017 року загальна заборгованість становить 1 620 989 грн 23 коп. та вимагалось в 30-денний термін з дня отримання цієї вимоги погасити прострочену заборгованість. Копії вимог-повідомлень ОСОБА_3 до ОСОБА_2 від 23 травня 2017 року та 29 травня 2017 року про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання за договором позики від 20 серпня 2010 року із розрахунками заборгованості по договору (а.с. 118-121, т. 1). Судом встановлено, що в даних повідомленнях при написанні дати договору була допущена технічна описка - «20.08.2010» замість «12.08.2010». Договору позики між сторонами від 20 серпня 2010 року не існує. Отримавши 23 травня 2017 року вимогу-повідомлення, ОСОБА_2 надіслав 26 травня 2017 року ОСОБА_3 лист, в якому повідомив, що має намір розрахуватися за договором 10 червня 2017 року, про що він повідомляв представнику кредитора - ОСОБА_4 ще в січні 2017 року. Просив надати платіжні реквізити для сплати боргу за договором (а.с. 75, т. 1). 08 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 із запереченням щодо вимог-повідомлень від 23 травня 2017 року та 29 травня 2017 року (а.с. 123, т. 1). 26 червня 2017 року ОСОБА_2 надіслав поштою заяву приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Глобі Н. М., в якому зазначив, що ним 23 травня 2017 року та 30 травня 2017 року були отримані вимоги-повідомлення за неіснуючими договорами позики від 20 серпня 2010 року, у зв`язку з чим просив нотаріуса не проводити будь-яких дій щодо відчуження майна та майнових прав, що є предметом іпотеки по забезпеченню зобов`язань за договором позики від 12 серпня 2010 року (а.с. 122, т. 1). 07 грудня 2017 року та 26 грудня 2017 року ОСОБА_1 надіслала відповідачу вимоги-повідомлення про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання за договором позики від 20 серпня 2010 року, в яких повідомлялося, що станом на 30 липня 2017 року загальна заборгованість становить 2 032 788 грн 16 коп. та вимагалось в 30-денний термін з дня отримання вимоги погасити прострочену заборгованість. Від отримання вимоги від 07 грудня 2017 року ОСОБА_2 відмовився, вимога від 26 грудня 2017 року, що була направлена поштою, повернулась не врученою (а.с. 88-89, т. 1). Сторони не оспорюють, що ОСОБА_2 належним чином не виконував свої зобов`язання за договором позики від 12 серпня 2010 року, унаслідок чого утворилась заборгованість, однак кожна із сторін має свою позицію щодо фактичного розміру суми заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача. Не погоджуючись з розрахунками заборгованості ФОП ОСОБА_2 подав 06 лютого 2018 року заяву про застосування судом наслідків спливу позовної давності (а.с. 76, т. 1), а також надав власні розрахунки боргу (а.с. 178-183, а.с. 190-195, т. 1). Відповідно до останнього розрахунку відповідача від 05 квітня 2018 року заборгованість за договором становить 788 456 грн 41 коп., з яких: сума боргу за позикою - 306 000 грн, сума боргу за нарахованими відсотками - 117 106 грн 59 коп., пеня на прострочені відсотки - 26 102 грн 31 коп., пеня на прострочене тіло позики - 163 032 грн 64 коп., інфляційні втрати за відсотками - 82 164 грн 87 коп., інфляційні втрати за тілом позики - 94 242 грн (а.с. 190-195, т. 1). Відповідно до наданого позивачкою на вимогу суду скорегованого розрахунку від 18 квітня 2018 року заборгованість ОСОБА_2 за договором від 12 серпня 2010 року складає 2 010 343 грн 19 коп., з яких: тіло боргу - 496 254 грн 46 коп., відсотки - 505 808 грн 03 коп., пеня за несплачені відсотки - 282 173 грн 93 коп., пеня за несплачене тіло - 388 764 грн 38 коп., інфляційні втрати по відсоткам - 184 496 грн 02 коп., інфляційні втрати за тілом боргу - 152 846 грн 37 коп. (а.с. 211-216, т. 1). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинення провадження у справі. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 червня 2022 року справу № 910/4518/16 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» про порушення справи про банкрутство приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (далі - ПрАТ «Азовелектросталь») передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Передаючи справу розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив про наявність невирішеної на даний момент виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, з огляду на наявність різного підходу щодо визначення періоду нарахування таких кредиторських вимог. Так, у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, з якого слідувало, що у випадку узгодження сторонами в кредитному договорі строку нарахування процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості до таких відносин не застосовується правило виплати процентів лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, встановлене абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України. Натомість у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 Велика Палата Верховного Суду визнала правомірним нарахування процентів за користування кредитом по день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. Додатково Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважив, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року у справі № 3-188/2020(455/20) перевірявся на відповідність Конституції України припис першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, згідно з яким якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. У наведеному Рішенні Конституційного Суду України вказано, що приписи частини другої статті 625, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 цього Кодексу регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 зазначеного Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі. З урахуванням різного підходу щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, що за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, свідченням чого є висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 та в постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, а також беручи до уваги тлумачення Конституційним Судом України припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про передачу справи № 910/4518/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених положеннями частини п`ятої статті 302 ГПК України Правовідносини, спір з приводу яких вирішується у цій справі, є подібними до правовідносин, які є предметом розгляду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22). Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України визначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу, провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі). Частиною другою статті 415 ЦПК України передбачено, що процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції. Колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою палатою Верховного Суду справи № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22). Керуючись статтями 252, 253, 260, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Зупинити касаційне провадження у справі № 750/5173/17 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» про порушення справи про банкрутство приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь». Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович