Постанова Дніпровський апеляційний суд № 183/1877/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4133/24 Справа № 183/1877/22 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О.С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючої - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, В С Т А Н О В И Л А: У травні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики (а.с. 1-5), в обґрунтування якого посилався на те, що 01.11.2019 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 , було укладено договір позики грошових коштів. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у 254 474,00 грн, про що було складено розписку. Відповідач зобов`язався повернути кошти за вимогою, яка була направлена 06.11.2020 року. Проте, відповідач суму позики не повернув. Також, 18.08.2020 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики грошових коштів. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у 300 000,00 грн, про що було складено розписку. Відповідач зобов`язався повернути кошти до 25.08.2020 року. Проте, у встановлений строк відповідач суму позики не повернув. Крім того, 18.01.2022 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 , було укладено договір позики грошових коштів. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у 406 000,00 грн, про що було складено розписку. Відповідач зобов`язався повернути кошти до 01.02.2022 року. Проте, у встановлений строк відповідач суму позики не повернув. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 01.11.2019 року у сумі 304 441,98 грн, яка складається з наступного: 254 474,00 грн сума основного боргу, 40 036,24 грн - сума інфляційних втрат, 9 931,74 грн штрафні санкції; заборгованість за договором позики від 18.08.2020 року у сумі 365 903,21 грн, яка складається з наступного: 300 000,00 грн сума основного боргу, 52 424,16 грн - сума інфляційних втрат, 13 479,05 грн штрафні санкції; заборгованість за договором позики від 18.01.2022 року у сумі 413 230,14 грн, яка складається з наступного: 406 000,00 грн сума основного боргу, 6 496,00 грн - сума інфляційних втрат, 734,14 грн штрафні санкції. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 01.11.2019 року у сумі 300 036,73 грн, яка складається з наступного: 254 474,00 грн сума основного боргу, 36 256,74 грн - сума інфляційних втрат, 9 305,99 грн три відсотки річних; заборгованість за договором позики від 18.08.2020 року у сумі 365 903,21 грн, яка складається з наступного: 300 000,00 грн сума основного боргу, 52 424,16 грн - сума інфляційних втрат, 13 479,05 грн три відсотки річних; заборгованість за договором позики від 18.01.2022 року у сумі 413 230,14 грн, яка складається з наступного: 406 000,00 грн сума основного боргу, 6 496,00 грн - сума інфляційних втрат, 734,14 грн три відсотки річних, а разом 1 006 036,73 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір 10 060,36 грн (а.с. 205, 208-210). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу (а.с. 216-219), посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково стягнувши з нього на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 327 600,00 грн. Інші учасники по справі не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав. Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 01 листопада 2019 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем з однієї сторони, та ОСОБА_1 як позичальником, з другої сторони, укладено договір позики грошових коштів, про що складено розписку (а.с. 24). У розписці зазначено, що ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 254 474,00 грн та зобов`язується повернути за вимогою. Також, 18 серпня 2020 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем з однієї сторони, та ОСОБА_1 як позичальником, з другої сторони, укладено договір позики грошових коштів, про що складено розписку (а.с. 25). У розписці зазначено, що ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 300 000,00 грн та зобов`язується повернути 25.08.2020 року. Крім того, 18 січня 2022 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем з однієї сторони, та ОСОБА_1 як позичальником, з другої сторони, укладено договір позики грошових коштів, про що складено розписку (а.с. 26). У розписці зазначено, що ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 406 000,00 грн та зобов`язується повернути до 01.02.2022 року. На розписці міститься підпис ОСОБА_3 , а також підпис ОСОБА_4 із вказівкою, що розписка написана власноручно ОСОБА_1 Належних та достатніх доказів щодо виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення суми позики у строки, передбачені договорами, матеріали справи не містять. Позивачем надано суду оригінали розписок, що в свою чергу свідчить про невиконання позичальником зобов`язань. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що законом не передбачене обов`язкове нотаріальне посвідчення договору позики, а дійсність договору позики встановлюється його письмовою формою, якої сторони дотримались при укладенні договору позики. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18). Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 3 ст. 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно з ч. 1, ч. 4 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2019 року у справі №176/2967/13-ц (провадження №61-41962св18) зробив висновок, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладання договору та змісту умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Верховний Суд при розгляді цивільної справи №388/1354/17-ц (провадження №61-45859св18) зазначив, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду України, які викладені у постановах від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач надав відповідачу обумовлені договорами суми грошових коштів, а відповідач зобов`язання з їх повернення не виконав, а тому дійшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми боргу за кожним договором позики. Доводи апелянта про те, що він брав грошові кошти лише один раз, а кожна наступна розписка відображає першу отриману суму позики були предметом розгляду в суді першої інстанції та яким була надана повна правова оцінка, підстави для повторного правового аналізу вказаних доводів відсутні. Доводи скарги про те, що апелянт сплатив позивачу 78 400,00 грн шляхом переказів на картку є безпідставними оскільки не підтверджуються належними та допустимим доказами наявними в матеріалах справи. Доказам, які надавались апелянтом в суді першої інстанції була надана обгрунтована оцінка, а незгода апелянта з оцінкою суду за своєю суттю є переоцінкою доказів, що не передбачено чинним процесуальним законодавством. Доводи скарги про те, що в розписці від 01.11.2019 року сума зазначена з урахуванням процентів є безпідставними, оскільки, як видно зі змісту вказаної розписки, сторонами не було обумовлено умови щодо сплати процентів. Доводи про те, що кошти у сумі 300 000,00 грн та 406 000,00 грн в борг не брав спростовуються змістом розписок, які є предметом розгляду у даній справі. Будь-які докази на підтвердження вказаних доводів в матеріалах справи відсутні. Доводи скарги про те, що допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показав, що кошти не передавались та те, що йому відомо, що розписка дублювала раніше написані розписки не беруться до уваги, оскільки згідно технічного запису судового засідання свідок при його допиті зазначив про те, що він не був присутній при передачі коштів, а не те, що вони не передавались, а також при відповіді на питання зазначив, що ОСОБА_1 йому не казав про те, що кошти фактично йому не передавались. Також він показав, що він своїм підписом засвідчив факт отримання апелянтом коштів та його обов`язок їх повернути у визначений строк. Крім того свідок показав, що попередні розписки ОСОБА_1 не передавались, а не той факт, що остання розписка дублювала попередні розписки. Доводи стосовно того, що позивач на питання суду не зміг відповісти про те, що чому він давав відповідачу не круглі суми у борг та чому давав у борг в подальшому після того, як ОСОБА_1 не повертав йому кошти за попередньою розпискою колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказане не правового значення для розгляду даної справи та жодним чином не спростовує факти встановлені судом першої інстанції та на підставі письмових доказів наявних в матеріалах справи та які не спростовані будь-якими належними та допустимими доказами. Доводи стосовно оцінки судом показів учасників справи, свідків та доказів наявних в матеріалах справи фактично зводяться до їх переоцінки, разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що оцінка доказів є прерогативою суду, а переоцінка доказів учасниками справи чинним процесуальним законодавством не передбачена. Доводи скарги про те, що згідно скріншотів з месенджеру Viber видно, що дійсна сума боргу становить 401 000,00 грн колегія суддів вважаєа безпідставними, оскільки з вказаної переписки неможливо встановити чи вказана сума зазначається за якоюсь конкретною розпискою чи за всіма розписками. Стосовно позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних за ст. 625 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12. Судом зроблено власний розрахунок інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних за розпискою від 01.11.2019 року у зв`язку з тим, що суд не погодився з періодом визначеним позивачем при їх обрахуванні, і колегія суддів погоджується з вказаним розрахунком. Також, колегія суддів погоджується з розрахунком суду наведеного в рішенні суду щодо інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних за іншими розписками, які є предметом розгляду у даній справі. За вищезазначеного, є обгрунтований висновок суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за договором позики від 01.11.2019 року 36 256,74 грн - сума інфляційних втрат, 9 305,99 грн три відсотки річних; за договором позики від 18.08.2020 52 424,16 грн - сума інфляційних втрат, 13 479,05 грн три відсотки річних); за договором позики від 18.01.2022 6 496 грн - сума інфляційних втрат, 734,14 грн три відсотки річних. Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна