Постанова Закарпатський апеляційний суд № 297/156/20

Справа № 297/156/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 23 липня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Джуги С.Д. суддів: Бисаги Т.Ю., Кожух О.А. імена (найменування) сторін: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2020 року у складі судді Гал Л.Л., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- встановив : Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 16.02.2006 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, згідно з яким відповідачка отримала кредит у розмірі 12700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Оскільки відповідачка ОСОБА_1 в порушення умов договору щомісячне погашення кредиту та сплату відсотків не здійснювала, тому у відповідачки наявна заборгованість на загальну суму 88036,90 грн., з яких 0 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 53747,18 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 0 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 8015,49 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 21605,81 грн. нарахована пеня, 0 грн. нараховано комісії, 500 грн. штраф (фіксована частина), 4168,42 грн. штраф (процентна складова), а також судові витрати по справі. З огляду на викладене, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором б/н від 16.02.2006 року у розмірі 88036,90 грн. та судові витрати. Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2020 року у заявленому позові відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати зазначене рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги зводиться до того, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого позову. Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на те, що що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 29 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та надано учасникам справи строк п`ятнадцять днів з дня вручення копії цієї ухвали для надання відзиву на апеляційну скаргу. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, відповідно до приписів ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Матеріалами встановлено, що 16.02.2006 року ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву. При цьому, слід зазначити, що в самій Анкеті-заяві не вказано дату відкриття рахунку та на який строк укладено договір (а.с. 25). Згідно з наданого банком розрахунку за ОСОБА_1 рахується заборгованість станом на 02.12.2019 року складає 88036,90 грн., з яких 0 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 53747,18 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 0 грн. заборгованість за простроченими відсотками, 8015,49 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, 21605,81 грн. нарахована пеня, 0 грн. нараховано комісії, 500 грн. штраф (фіксована частина), 4168,42 грн. штраф (процентна складова) (а.с.8-24). Із розрахунку заборгованості відповідачки ОСОБА_1 можна зробити висновок, що 16.02.2006 року було відкрито картковий рахунок, при цьому розмір кредитного ліміту, який вказаний у позові в розмірі 12700 гривень, із цього розрахунку встановити неможливо (а.с.8-13). Також, слід зазначити, що із долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості відповідачки ОСОБА_1 вбачається наявність витрат клієнтом кредитних коштів, а саме загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) в сумі 746,10 грн. та загальний залишок заборгованості за відсотками в сумі 19,75 грн. за період з 07.03.2006 року по 31.05.2015 року; тіло кредита поточне із 01.06.2015 року по 30.09.2019 року в сумі 35079,19 грн., та тіло кредита прострочене з 01.05.2017 року по 30.09.2019 року в сумі 18667,99 грн. (а.с.14-23). При цьому, із позову та даних розрахунків не зрозумілі підстави складання вказаних двох сум, так як сума тіла кредиту поточного з 01.10.2019 року переходить у тіло кредита прострочене та в період з 01.10.2019 року по 02.12.2019 року складає заборгованість у сумі 53747,18 грн. (а.с. 24). Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч.1ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку Банк). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Так, з розрахунку заборгованості відповідачки ОСОБА_1 можна зробити висновок, що 16.02.2006 року було відкрито картковий рахунок, в якій визначено кредитний ліміт у розмірі 500 грн. Натомість, розмір кредитного ліміту, який вказаний у позові в сумі 12700 грн., з поданого розрахунку встановити неможливо (а.с.8-13). Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Зі змісту позовної заяви вбачається, що АТ КБ «Приватбанк» заявляючи позовні вимоги про стягнення тіла кредиту, тобто заборгованості за поточним тілом кредита, яка складає 0 гривень, просив у тому числі стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту, яка складає 53747,18 грн. та складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи позов, в тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16.02.2006 року, посилався на Витяг з Тарифів Банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, які розміщені на сайті: ІНФОРМАЦІЯ_1 .privatbank.ua. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (16.02.2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (січень 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII). Згідно з п.22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . Банк дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Апеляційний суд звертає увагу на те, що позичальником ОСОБА_1 підписано заяву 16.02.2006 року, в якій визначено кредитний ліміт у розмірі 500 грн. та базова процентна ставка у розмірі 3 % на місяць з розрахунку 360 днів у році, в той час, як банком зазначено, що ОСОБА_1 отримано кредит у розмірі 12700 грн. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутності у заяві домовленості сторін про сплату комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. У підписаній відповідачем Анкеті-заяві позичальника від 16.02.2006 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також апеляційний суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 16.02.2006 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Таким чином, Банк має право на стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто заборгованість за тілом кредиту, яка згідно з розрахунком заборгованості за даним договором відсутня. В частині вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 53747,18 грн. слід зазначити наступне. За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України до обов`язків позичальника за кредитним договором входить повернення одержаних коштів та сплата платежів, встановлених як винагорода кредитора за надання цих коштів, зокрема, відсотків за користування кредитом З системного аналізу вищенаведених норм слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти. Враховуючи, що стягненню з відповідача підлягає виключно сума безпосередньо отриманих коштів, а також те, що в підписаних відповідачем документах відсутня регламентація складових частин поняття «прострочене тіло кредиту», апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною саме фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що заборгованість за простроченим тілом кредиту до стягнення не підлягає. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом безпідставно відмовлено у стягненні відсотків у розмірі 8015,49 грн. на підставі ст. 625 ЦК України, то такі не можуть бути взяті до уваги, оскільки вказані відсотки, нараховані позивачем саме на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, а тому банком не доведено наявність підстав для їх стягнення у вказаному розмірі. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦПК України, пені та штрафів, оскільки позивач не довів наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом саме в тих розмірах та порядку, що заявлені у позові. Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву від 16.02.2006 року, висловив свою згоду з формою договору та його умовами, оскільки зазначені посилання апелянта не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву Умов та Правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. Відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у Анкеті-заяві про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. При цьому, із наданої позивачем копії Анкети-заяви не можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карти, запропонованих банком, погодився відповідач. Доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку не може бути взята до уваги позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки вказана позиція висловлена в конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечуються такі умови договору апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки спір у даній справі виник з подібних правовідносин, що розглядались у справі № 342/180/17 за результатами розгляду якої з метою формування єдиної правозастосовної практики, Великою Палатою Верховного Суду надано правовий висновок, що в свою чергу, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, суд повинен враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. При цьому, посилання в апеляції на постанову Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі 572/1169/17 не може бути взято до уваги, оскільки в даному випадку застосовано вищевказану позицію Великої Палати Верховного Суду з подібних правовідносин. Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. РішенняБерегівського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2020 року залишити без змін Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 23 липня 2020 року. Головуючий: Судді: