Постанова Черкаський апеляційний суд № 697/2419/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Черкаси Справа № 697/2419/18 Провадження № 22-ц/821/957/20 категорія: 310020000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Єльцова В.О. суддів: Бородійчук В.Г., Василенко Л.І. секретаря: Анкудінова О.І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 представник позивача: адвокат Бовшик Микола Юрійович відповідач: ОСОБА_2 представник відповідача: адвокат Гончарук Андрій Володимирович третя особа: Орган опіки та піклування Канівської міської ради розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Канівської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дини. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 07.11.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, мотивуючи його тим, що 11.03.2017 року позивач уклав шлюб з відповідачем, сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає з позивачем і повністю перебуває на його утриманні. За досить тривалий період і на теперішній час матеріальної допомоги відповідач не надає. Відповідач не працює, веде аморальний спосіб життя, що проявляється у частому вживанні алкогольних напоїв. Непрацездатних батьків відповідач не має, аліменти нікому не платить, але має дитину від попереднього шлюбу, на утримання якого отримує аліменти. Відповідач працездатна, тому позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 2000,00 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_2 звернулася з зустрічним позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона дійсно перебуває у шлюбі з позивачем. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 01.10.2018 року з відповідачем за зустрічним позовом разом не проживають, відповідач мешкає у своїх батьків, які є особами похилого віку. Вказала, що вона на даний час перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною по досягненню сином ОСОБА_4 трьох років, мешкає зі своїми малолітніми дітьми від першого шлюбу - сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_1 у двокімнатній квартирі, яка на праві власності належить їй та її батькам. Батьки мешкають окремо від неї. В квартирі є всі необхідні умови для комфортного проживання дітей, їх розвитку, виховання. Переконана, що син ОСОБА_4 повинен проживати разом з нею в квартирі, що належить позивачу на праві приватної власності за адресою АДРЕСА_2 . Дитині лише один рік і чотири місяці, в цьому віці дитині потрібна материнська турбота та спілкування. Позивач не виключає,що можливо пізніше коли у сина буде більша потреба у спілкуванні з батьком по досягненню певного віку, коли буде реально усвідомлювати певні життєві обставини та комфортність проживання, самостійно визначить з ким зручно жити, з батьком чи з матір`ю, але на разі він повинен жити з нею. Обставинами припинення спільного проживання з позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 є те, що останнім часом позивачу за первісним позовом неможливо довести будь-які адекватні, правильні речі, щодо виховання саме його дитини, харчування саме виключно його дитини. Позивач за первісним позовом вважає, що народжену від нього дитину повинен кормити і виховувати він, а тратити увагу та гроші на дитину позивача за зустрічним позовом від першого шлюбу та виховувати повинна лише його мати, та батько цієї дитини. ОСОБА_1 дратує, або у нього переважають ревнощі з приводу наявності у сім`ї сина позивача за зустрічним позовом від першого шлюбу. Після припинення фактичного спільного проживання з ОСОБА_1 за ініціативою останнього в усній формі було встановлено спілкування позивача з сином ОСОБА_4 , а саме в період між змінами його роботи (працює охоронцем ВОХР Канівська ГЕС), позивач за первісним позовом на два дні в тиждень буде забирати сина додому за місцем його реєстрації та проживання його батьків в АДРЕСА_3 . На укладення відповідного нотаріально посвідченого договору щодо спілкування та прийняття участі у вихованні сина ОСОБА_4 відповідач відмовився в категоричній формі. Взагалі поведінка позивача в останній рік дуже різко змінилася, він став вкрай агресивним неконтрольованим, почали відбуватися випадки застосування до відповідача фізичного насильства. Ці обставини погіршення сімейного життя та неконтрольованої агресивної поведінки відповідач може бути пов`язано лише як наслідки контузії отриманої позивачем в зоні АТО, з втратою часткової працездатності з приводу чого позивачу згідно висновку МСЕК було встановлено 3 групу інвалідності внаслідок отримання поранення при захисті Батьківщини. Крім того, поведінка ОСОБА_1 стає дедалі вкрай небезпечною. Після спливу чергових двох днів перебування спільної дитини сина ОСОБА_4 у позивача за первісним позовом 31.10.2018 року, позивач за зустрічним позовом намагалася забрати дитину до себе додому. Позивач за первісним позовом в присутності працівників поліції (дільничний інспектор поліції ОСОБА_6 ), відмовився передати дитину позивачу за зустрічним позовом. Працівники поліції не мали можливості примусово відібрати дитину та повернути її матері виходячи з того, що батьки згідно Сімейного кодексу України мають рівні права у вихованні спільної дитини, а відповідного рішення суду про визначення місця проживання дитини в даний час не існує. ОСОБА_1 відмовляється взагалі повертати сина ОСОБА_2 , і робить це тільки коли до нього додому приїжджають батьки позивача за зустрічним позовом. Внаслідок цього між сторонами виникають конфлікти, які негативно впливають на емоційний стан дитини. На даний час виник спір про місце проживання дитини. Позивач за зустрічним позовом вказує, що вона належним чином виконує свої батьківські обов`язки, створила належні умови для проживання та розвитку дитини. Позивач за зустрічним позовом вважає, що дитина більше прихильна до неї. За вказаних підстав просить визначити місце проживання дитини з нею як матір`ю дитини. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12.03.2020 року цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , проживаючого по АДРЕСА_3 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 889,50 грн. щомісячно, що підлягає індексації починаючи з 07.11.2018 року і до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , проживаючого по АДРЕСА_3 , судові витрати в розмір 445 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. Рішення в частині стягнення аліментів допущено до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Канівської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд керується принципом найкращих інтересів дитини, який визначений у пункті 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, згідно якому в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Враховуючи пояснення сторін, показання свідка, суд робить висновок, що дитина є прихильною до обох батьків і добре себе відчуває, коли проживає і з татом, і з мамою. Також суд прийняв до уваги, що на даний час дитина вже протягом 1,5 року проживає в сім`ї батька, відвідує в м. Каневі дитячий садок, батько особисто відводить та забирає дитину, проводить з сином свій вільний час, батько надає дитині належний догляд, дитина звикла по певного місця проживання, до дитячого садочка, до обстановки та режиму дня. Новий переїзд, порушення режиму та зміна звичної для дитини обстановки може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, а тому виходячи з найкращих інтересів дитини, суд вважає, що відсутні підстави для зміни нинішнього місця проживання дитини з батьком, та вважає необхідним відмовити в задоволенні зустрічного позову матері про визначення місця проживання дитини з нею. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала до Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення у справі, яким позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задовольнити в повному обсязі. У задоволенні позовних вимог за первинним позовом позивача ОСОБА_1 про стягнення аліментів відмовити повністю за безпідставністю заявлених позовних вимог. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що Зазначає, що за обставин справи, що встановлено судом 1 інстанції на сьогоднішній день дитина ОСОБА_3 за реєстрований по місцю реєстрації апелянта в АДРЕСА_1 . Посилання суду 1 інстанції на довідку про визначення постійного місця проживання дитини є хибним, оскільки такий доказ є неналежним виходячи з того, що був створений самостійно позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 , а учасники, які посвідчували дану довідку, посвідчували окремо один від одного у різний час та день виключно в інтересах ОСОБА_1 . До того ж, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надала свідчення про те, що вона як голова квартального комітету довідку від 07.11.2018 року не виготовляла, зміст не складала, проживає в іншій частині міста, посвідчила довідку на прохання ОСОБА_1 коли він з довідкою прийшов до неї додому. Допитана в якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що про проживання дитини їй нічого невідомо, вона поставила підпис у акті на прохання ОСОБА_9 . Вказує, що факт проживання дитини у її батька з жовтня 2018 року дійсно має місце, але виключно періодичний характер, оскільки в рівних частинах дитина мешкає як у батька, який власного житла не має, а мешкає зі своїми батьками в приватному будинку, так і батьків матері дитини, та безпосередньо у матері дитини. Стверджує, що обставини перебування дитини з кінця 2018 року до осені 2019 року більше у батька дитини, у баби та діда матері були зумовлені тим, що апелянт на протязі тривалого часу перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні з приводу отриманого у грудні 2018 року складного перелому ноги і за цих обставин була обмежена у доступі та можливості виховання сина ОСОБА_4 . Звертає увагу, що батько дитини власного житла не має, є особою з інвалідністю внаслідок війни, працює на підприємстві з цілодобовим режимом роботи доба через три, його батьки є особами похилого віку, батько потребує сторонньої допомоги, житловий будинок не є обладнаним до комфортних умов проживання, пенсія і заробітна плата складає близько 20000,00грн. на місяць, проживає на околиці міста. В свою чергу, вона має дитину від першого шлюбу, рідного брата сина ОСОБА_4 по матері, якому 8 років, і між ними існують міцні родинні відносини, проживає у двокімнатній квартирі з усіма умовами, сімейний бюджет складається з її заробітної плати та аліментів, які отримує від батька дитини за першим шлюбом всього в сукупності близько 7000грн., проживає в центрі міста з максимальним доступом до так мовити благ сучасної цивілізації. Дитячий садочок розташований за 50 метрів від місця проживання школа за 100 метрів, доступ до гуртків, місць дитячого дозвілля (стадіон, набережна, парк). Однак, вказує, що суд 1 інстанції ніяким чином необгрунтував свого рішення щодо відмови матері дитини у задоволенні її позовних вимог, пославшись лише на загальновідомі факти того, що батько і мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі між собою, бать мають переважне право на особисте виховання дитини (ст.ст. 151, 153, 157 СК України). При цьому, за принципом №6, закріпленим у «Декларації про права дитини» від 20 листопада 1959 року, вбачається, що малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір`ю, окрім випадків, коли є виключні обставини, що свідчать про необхідність розлучення з матір`ю. Також, зазначає, що судом 1 інстанції було непропорційно стягнуто судові витрати в сумі 704,80грн., оскільки позовні вимоги були задоволені частково і розподіл судових витрат повинен був бути здійснений пропорційно у відповідності до вимог п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 22 квітня 2020 року до Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , третя особа: орган опіки та піклування Канівської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 квітня 2020 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єльцов В.О., судді Бородійчук В.Г., Василенко Л.І. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 08 травня 2020 року апеляційну скаргу повторно залишено без руху. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 червня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 15 червня 2020 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом 1 інстанції встановлено, що 11.03.2017 року сторони зареєстрували шлюб у Канівському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 32, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 5 том 1). Сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6 том 1). Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.7 том 1). Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 45 том 1). Дитина ОСОБА_3 зареєстрований по місцю реєстрації матері: АДРЕСА_1 (а.с. 33 том1 ). Як вбачається з пояснень сторін, дана обставина підтверджена в судовому засіданні представником служби у справах дітей Канівської міської ради, на даний час дитина з жовтня 2018 року), проживає з позивачем (батьком) та його батьками за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 працевлаштований в філії «Канівська ГЕС» з 01.10.2017 року, працює охоронником 3 розряду команди ВВО, отримує стабільну заробітну плату (а.с.92 том 1). Як встановлено в судовому засіданні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 працює в КП «Авто-Ріка» позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.98 том 1). У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 відвідує дитячий садок. Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.91,92 том 1). Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 є учасником АТО, інвалідом війни 3 групи (а.с.93 том 1). Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами по справі здебільшого до садочку дитину водить батько дитини. Службою у справах дітей Канівської міської ради було надано висновок про визначення місця проживання дитини, згідно якого служба у справах дітей при вирішенні даного спору поклалась на розсуд суду (а.с. 99-100 том 1). У даній справі судом встановлено, що обоє батьків не відмовляються виконувати свої батьківські обов`язки, є фізично і психічно здоровими, не допускають протиправної поведінки щодо дитини, мають самостійний дохід, кожен має належні умови для проживання дитини, обоє люблять свого сина, піклуються про дитину та намагаються створити їй умови для повноцінного розвитку. Спір між батьками щодо місця проживання дитини, на думку суду, обумовлений, перш за все, їх особистими неприязними відносинами, які загострились протягом останнього часу в результаті розпаду їх шлюбу, руйнування надій та сподівань на щасливе сімейне життя, не виправдання взаємних очікувань. Судом встановлено, що на даний час батько відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, приділяючи дитині увагу, дитина постійно проживає з батьком з жовтня 2018 року. Матеріальним забезпеченням дитини займався той з батьків, з ким в певні періоди часу проживала дитина. На даний час дитину утримує батько, він працює, отримує дохід, має можливість утримувати дитину. В свою чергу суд вважає за необхідне зазначити те, що мати дитини весь час надає матеріальну допомогу сину, щомісяця сплачує по 1000,00 грн., що не заперечувалось сторонами по справі.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду 1 інстанції не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2017 року сторони зареєстрували шлюб у Канівському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 32, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 5 том 1). Сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6 том 1). Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.7 том 1). Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 45 том 1). Дитина ОСОБА_3 зареєстрований по місцю реєстрації матері: АДРЕСА_1 (а.с. 33 том 1). Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 працевлаштований в філії «Канівська ГЕС» з 01.10.2017 року, отримує стабільну заробітну плату (а.с.92 том 1). Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 працює в КП «Авто-Ріка» позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.98 том 1). У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 відвідує дитячий садок. Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем роботи (а.с.91,92 том 1). Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 є учасником АТО , інвалідом війни 3 групи (а.с.93 том 1). Як встановлено в судовому засіданні в суді 1 інстанції та не заперечувалось сторонами по справі, здебільшого до садочку дитину водить батько дитини. Допитана в суді 1 інстанції свідок ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , в судовому засіданні підтвердили, що дитина проживає з ОСОБА_1 . Допитаний в судовому засіданні 1 інстанції свідок ОСОБА_10 , який є батьком позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , в судовому засіданні пояснив, що сторони проживали нормально, але після народження їх спільної дитини у позивача за первісним позовом почали проявлятись ревнощі. Як тільки сторони побувають десь у компанії у них відразу виникають сварки. ОСОБА_1 йшов з дому, а донька щоб утримати свого чоловіка давала йому дитину, з метою, що він повернеться. У цій ситуації що склалась, вважає, що в першу чергу страждає дитина, оскільки у дитини у його віці повинно бути постійне місце проживання. Вважає, що дитина повинна проживати з матір`ю та своїм старшим братом. Службою у справах дітей Канівської міської ради було надано висновок про визначення місця проживання дитини, згідно якого служба у справах дітей при вирішенні даного спору поклалась на розсуд суду (а.с. 99-100 том 1). Судом 1 інстанції встановлено, що обоє батьків не відмовляються виконувати свої батьківські обов`язки, є фізично і психічно здоровими, не допускають протиправної поведінки щодо дитини, мають самостійний дохід, кожен має належні умови для проживання дитини, обоє люблять свого сина, піклуються про дитину та намагаються створити їй умови для повноцінного розвитку. Спір між батьками щодо місця проживання дитини, на думку суду 1 інстанції, обумовлений, перш за все, їх особистими неприязними відносинами, які загострились протягом останнього часу в результаті розпаду їх шлюбу, руйнування надій та сподівань на щасливе сімейне життя, не виправданням взаємних очікувань. Ураховуючи пояснення сторін, показання свідків суд 1 інстанції дійшов висновку, що дитина є прихильною до обох батьків і добре себе відчуває, коли проживає і з татом, і з мамою. Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення з останньої аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 889,50грн. щомісячно, що підлягає індексації, починаючи з 07.11.2018 року, і до повноліття дитини та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Канівської міської ради про визначення місця проживання, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що новий переїзд, порушення режиму та зміна звичної для дитини обстановки може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, а тому виходячи з найкращих інтересів дитини, суд вважає, що відсутні підстави для зміни нинішнього місця проживання дитини з батьком, та вважає необхідним відмовити в задоволенні зустрічного позову матері про визначення місця проживання дитини з нею, та оскільки суд відмовив матері у задоволенні позову про визначення місця проживання з матір`ю, і дитина фактично проживає з батьком, то батько має право на стягнення аліментів на дитину. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що судом було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Згідно ч.ч. 1,2 ст. 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Аналогічний висновок щодо застосування частини першої статті 161 СК України зроблений в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 754/5128/16-ц, від 02 серпня 2018 року у справі № 459/1640/17 та від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17. Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині законом та іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності. У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Так, 11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому йдеться визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, №31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, №10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Аналіз наведених норм, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. Верховний Суд у постанові від 05 червня 2019 року (справа № 182/2037/17 провадження № 61-45311св18) зазначив, що матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки судам перш за все слід брати до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, у тому числі обов`язків по вихованню дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та повинні виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Таким чином, колегія суддів, визначаючи місце проживання дитини, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а також що в інтересах дитини є турбота та підтримка і з боку матері, і з боку батька, виходить із першочергового значення та оцінки саме найкращих інтересів дитини, враховуючи обставини спору, дійшла наступного висновку. Виходячи із встановлених обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, за відсутності доказів на підтвердження того, що повернення дитини за визначеним судом місцем проживання з матір`ю поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, колегія суддів дійшла висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю. Судом 1 інстанції не враховано, що позивач за первісним позовом працює позмінно (доба через три) на посаді охоронника 3 розряду команди ВВО Філії «Канівська ГЕС» ПАТ «Укргідроенерго» та під час перебування на роботі, дитина залишається з батьками позивача за первісним позовом ОСОБА_1 . Таким чином, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не може постійно приділяти уваги дитині ОСОБА_3 , якому всього 3 роки, на відміну від матері ОСОБА_2 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Крім того, судом 1 інстанції також не було враховано, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не має свого власного житла, проживає у своїх батьків. В свою чергу, малолітня дитина ОСОБА_3 відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщення/будинку, осіб №15636 від 08.112018 року (стор. 33 том 1) має зареєстроване місце проживання за адресою АДРЕСА_1 , тобто в квартирі, яка належить позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 , яка є його матір`ю. Оскільки, колегія суддів визначає місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 , то в позові ОСОБА_9 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини слід відмовити. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Тому, з урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, з врахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що обгрунтування вимог апеляційної скарги є доведеними і дають підстави для скасування судового рішення з постановленням нового висновку суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 . Частинам 1, 2, 13 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , третя особа: Орган опіки та піклування Канівської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, - скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 задовольнити. Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 за її місцем проживання. У задоволенні первісного позову ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити. Стягнути з ОСОБА_9 судовий збір в розмірі 704,80грн. за подання зустрічної позовної заяви на користь держави та 1057 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на користь ОСОБА_2 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 22 липня 2020 року. Головуючий В.О. Єльцов Судді В.Г. Бородійчук Л.І. Василенко