Постанова 4803 № 932/8826/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4041/26 Справа № 932/8826/24 Суддя у 1-й інстанції - Потоцька С. С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В., за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О., Учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Потоцька С.С. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2024року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 , визначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, з вимогами про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , та про встановлення факту самостійного виховання і утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 його батьком ОСОБА_1 . Існування таких вимог позивач пов`язував з тим, що 15 лютого 2014року він уклав шлюб з ОСОБА_4 , який рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2020року було розірвано. Від шлюбу подружжя мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з квітня 2024року дитина проживає разом з батьком та повністю знаходиться на утриманні позивача. Мати дитини надала згоду та дозвіл на реєстрацію дитини разом з батьком і на постійне проживання дитини разом з батьком. Заявник стверджував, що саме він як батько здійснює нагляд та фактичний догляд за дитиною, представляє інтереси дитини та здійснює всі інші дії, що можуть виникнути у зв`язку з вихованням, розвитком та забезпеченням добробуту дитини. Позивач самостійно виховує та утримує малолітнього сина. Зазначав, що визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком малолітньої дитини необхідно позивачу для захисту прав та інтересів дитини, а також прав позивача для оформлення соціальної допомоги і вирішення інших питань, пов`язаних з вихованням дитини, в тому числі її навчанням, лікуванням, відпочинком. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини, виходив з того, що сторонами фактично узгоджене питання про визначення місця проживання дитини з позивачем, позовна заява не містить посилань на існування між сторонами спору щодо місця проживання дитини, а навпаки позивач вказував, що мати надала згоду та дозвіл на реєстрацію і проживання дитини разом з батьком. Матеріали справи не містять доказів, що таке питання є спірним чи не врегульованим сторонами, відповідач не заперечувала проти проживання дитини з позивачем та дитина підтвердила, що хоче проживати і проживає разом з батьком, а тому між сторонами фактично відсутній предмет спору як на час пред`явлення позову, так і на час розгляду справи, з огляду на що суд виснував, що провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи не знайшов підтвердження факт самостійного виховання та утримання позивачем дитини, надані докази цього факту не підтверджують, а навпаки спростовують. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 17 січня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025року. В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення суду та просив про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. Незаконність та необґрунтованість рішення суду скаржник пов`язував з тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, викладені в рішенні висновки суду не відповідають обставинам справи, і не вирішено питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення. Стверджував, що відповідач дійсно надала нотаріальну згоду на проживання та знаходження дитини з батьком на його повному утриманні, проте в нотаріальній згоді відсутнє формулювання про фактичне визначення місця проживання разом з батьком, а тому вважав, що наявність нотаріальної згоди не усуває необхідності в судовому визначенні місця проживання дитини. Крім того, зазначав, що предметом розгляду у даній справі є не лише фактичне проживання дитини з батьком, а і встановлення факту проживання саме з батьком, який має істотне значення для реалізації прав позивача, зокрема, у сфері соціального захисту, військового обліку, виїзду дитини за кордон, оформлення пільг, допомог та вирішення інших правовідносин, де вимагається саме судове рішення. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 22 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду було витребувано з Шевченківського районного суду міста Дніпра цивільну справу №932/8826/24; та 09 лютого 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. 11 лютого 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі. 30 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1220год 21 квітня 2026року. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами Позивач та відповідачка з 15 лютого 2014року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2020року по справі №175/137/20 /а.с.19/. Вказане рішення набрало законної сили 17 листопада 2020року. Позивач є батьком, а відповідач є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /копія свідоцтва про народження а.с.16/. У зв`язку з реєстрацією 25 вересня 2021року шлюбу з ОСОБА_5 відповідачка змінила прізвище з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 /копія свідоцтва про шлюб а.с.114/. Малолітній ОСОБА_3 з 27 березня 2019року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , про що зазначено у витязі з Реєстру територіальної громади від 22 серпня 2024року /а.с.17/. У декларації № 0001-50М3-0010 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, законним представником пацієнта ОСОБА_3 вказаний позивач ОСОБА_1 /а.с.18/. 17 жовтня 2024року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою О.А. було засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 на її заяві, в якій вона повідомляла, що не заперечує проти проживання та знаходження на повному утриманні її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , у відповідності до ст.ст.180, 181 СК України. Згода на проживання та знаходження на повному утриманні дитини ОСОБА_1 є безумовною /а.с.33/. 29 січня 2025року адміністрацією Шевченківського району Дніпровської міської ради як органом опіки та піклування було складно висновок №4/3-27 про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 . У вказаному висновку зазначено, що батько разом з дитиною проживають за адресою: АДРЕСА_2 , де створені належні умови для проживання дитини. Дитина повідомила, що проживає з батьком, з матір`ю спілкується раз на день по телефону, іноді залишається ночувати у неї, бажає надалі проживати з батьком. Батько повідомив, що дитина проживає з ним та зауважив, що він самостійно виховує та утримує малолітнього сина. Мати повідомила, що проживає окремо та не заперечує проти визначення місця проживання сина разом з батьком /а.с.50-51/. Судом першої інстанції під час розгляду справи в судовому засіданні були допитані свідки та опитано малолітнього ОСОБА_3 . Свідок ОСОБА_8 показала, що є сусідкою відповідачки, там же у дворі мешкає бабуся дитини. Спочатку позивач та відповідачка мешкали разом, після розірвання шлюбу дитина якийсь час мешкала з матір`ю, а потім переїхала до батька, це було приблизно перед війною. Зі слів власної дитини, яка спілкується з ОСОБА_9 , знає, що позивач водить сина до школи, перевіряє завдання. ОСОБА_10 свідок бачить рідко, не спілкуються, не знає чи виїхала ОСОБА_10 з міста. Також вона не може сказати чи спілкується ОСОБА_11 з матір`ю, чи дарує мати подарунки. На літніх канікулах ОСОБА_11 був у бабусі. Свідок ОСОБА_12 показала, що є сусідкою позивача, з яким у неї нормальні стосунки. Відповідачку особисто не знає. Позивач мешкає з дитиною, у них гарні відносини, її онуки спілкуються з ОСОБА_11 . Бачила як позивач купляє продукти харчування. Свідок ОСОБА_13 пояснила, що позивач раніше був її сусідом. Відповідачка наразі є її сусідкою. Поруч мешкає бабуся дитини, дитина відвідує бабусю, про утримання дитини, їй нічого не відомо, Знає, що дитини вивчає англійську. ОСОБА_10 бачить дуже рідко. Після розірвання шлюбу дитина спочатку мешкала з матір`ю. Ніколи не спілкувалася з ОСОБА_11 про ОСОБА_10 , здебільшого розмови з дитиною на загальні питання. Дитина виглядає охайно, зі слів дитини знає, що хлопчик мешкає з батьком, про фінансові питання нічого не може пояснити. Опитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 пояснив, що навчається у гімназії №99, живе разом з батьком. Останній раз бачив маму приблизно два тижні тому, коли ходив до бабусі у гості, мати була там, вони лише привіталися. Іноді мати дарує йому подарунки, у цьому році дарувала. Також він з мамою розмовляє по телефону, інколи мати дає кишенькові гроші.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що як на час пред`явлення позову, так і на час розгляду справи, між сторонами фактично відсутній предмет спору, питання про визначення місця проживання дитини з позивачем сторонами узгоджене. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог в цій частині, факт самостійного виховання та утримання позивачем дитини не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини). Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Статтею 160 СК України унормовано, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Оскільки малолітньому ОСОБА_3 , 03 вересня 2014року на момент ухвалення судом рішення виповнилось 11 повних років, то його місце проживання має визначатись за спільною згодою батьків та самої дитини, що узгоджується з положеннями частини другої статті 160 СК України. Частиною першою статті 161 СК України унормовано, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Тобто, за змістом частини першої статті 161 СК України визначення місця проживання дитини судом можливе лише у випадку, коли мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто лише у випадку, коли між батьками наявний спір щодо місця проживання дитини. Проте, у вказаній справі ніщо не вказує на наявність між сторонами спору про місце проживання дитини ні на момент звернення позивача до суду з даним позовом у вересні 2024року, ні на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення. Малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком позивачем у справі. У позовній заяві сам позивач стверджував, що мати дитини надала згоду та дозвіл на поставлення на реєстраційний облік (прописку) та постійне проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом з батьком дитини ОСОБА_1 . Будь-яких посилань на наявність між позивачем та відповідачем спору про місце проживання дитини позовна заява не містить та будь-яких доказів на підтвердження таких обставин суду не надано. Опитаний під час розгляду справи малолітній ОСОБА_3 повідомляв, що проживає з батьком та бажає продовжувати з ним проживати. Викладене свідчить, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом місце проживання малолітнього ОСОБА_3 вже було визначено за спільною згодою позивача, відповідачки та самої дитини, спір з цього приводу між сторонами фактично був відсутній. Крім того, 17 жовтня 2024року, тобто ще до відкриття судом першої інстанції провадження у вказаній справі, відповідачка надала заяву, справжність підпису в якій посвідчена нотаріально, зі змісту якої вбачається, що вона не заперечує проти проживання та знаходження на повному утриманні її малолітнього сина ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 . Також, 05 грудня 2024року відповідачка подала до суду першої інстанції заяву, в якій не заперечувала проти проживання та знаходження на повному утриманні її малолітнього сина ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 . Обставини проживання малолітньої дитини з батьком за спільною згодою позивача, відповідачки та дитини вбачаються в тому числі і з висновку органу опіки та піклування адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради №4/3-27 від 29 січня 2025року. Вказані обставини свідчать, що на момент розгляду справи судом першої інстанції спір про місце проживання дитини також був відсутній. Заразом, у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи, суд може закінчити розгляд цивільної справи без прийняття судового рішення закрити провадження у справі. Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України. Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. В постанові від 20 вересня 2021року по справи №638/3792/20 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вказав, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. З огляду на вищевказані встановлені місцевим та апеляційним судом обставини, зважаючи на відсутність між позивачем та відповідачкою спору про місце проживання дитини як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, що в повній мірі підтверджується наявними у справі матеріалами, в тому числі відсутність будь-яких належних та допустимих доказів протилежного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини на підставі пункту другого частини першої статті 255 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю предмету спору. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом фактичних обставин справи та правильних по суті висновків суду першої інстанції в частині необхідності закрити провадження у справі щодо позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні. Щодо позовних вимог в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем малолітньої дитини суд апеляційної інстанції виходить з такого. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, визначений у частині першій статті 315 ЦПК України, та такий перелік не є вичерпним. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. У цій справі ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою, в якій в тому числі вимагав встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини ОСОБА_3 . Тобто, заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує та утримує дитину. У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Тобто, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки. Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Тож, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2024року у справі № 201/5972/22). Це безумовно впливає на права й інтереси дитини та загрожує порушенню принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з цим позовом в частині вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини позивач посилався на те, що починаючи з квітня 2024року син проживає разом з ним та знаходиться на його повному утриманні, виключно батько самостійно виховує сина, піклується про його фізичний та духовний розвиток, навчання та забезпечує всім необхідним, в той час як мати дитини не бере участі в її вихованні та утриманні. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується і апеляційний суд, правильно виходив з того, що під час розгляду справи не знайшов підтвердження факт самостійного виховання та утримання дитини батьком. Так, за поясненнями дитини, які були надані суду першої інстанції, він спілкується з матір`ю, іноді бачиться з нею та розмовляє по телефону, мати дарує дитині подарунки, інколи дає кишенькові гроші. Органу опіки та піклування дитина також повідомляла, що з матір`ю він спілкується раз на день по телефону, іноді залишається у неї ночувати. Наведені обставини спростовують факт самостійного виховання позивачем дитини. Факт проживання одного з батьків окремо від дитини сам по собі не підтверджує факт самостійного виховання та утримання, оскільки проживання матері окремо від сина не впливає на обсяг її обов`язків. Подання відповідачкою до суду заяви про визнання позову також не може бути підставою для встановлення в судовому порядку факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком, оскільки такий факт не може встановлюватись за домовленістю батьків дитини з огляду на те, що в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України). Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Надані суду докази не підтверджують факт, який у своєму позові просив встановити позивач. Під час розгляду справи суд не встановив існування обставин, які б могли свідчити про обмеження або припинення певного обсягу прав матері стосовно малолітнього сина. Будь-які докази, що відповідачка не здатна виконувати свої батьківські обов`язки в силу об`єктивних обставин, в матеріалах справи відсутні, питання про невиконання матір`ю батьківських обов`язків не вирішувалось, як не вирішувалось і питання стягнення з матері аліментів на утримання дитини з метою забезпечення примусового виконання нею обов`язку з утримання дитини. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком. Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції ототожнив нотаріальну згоду матері з судовим встановленням юридичного факту, є безпідставними, оскільки оскаржуване рішення суду таких висновків не містить. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, вони зводяться до суб`єктивного тлумачення норм законодавства, переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом. Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб заявник надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи позов про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини, суд першої інстанції правильно визначився з характером правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 259, 268, 294, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 квітня 2026року. Судді: