Постанова 4819 № 662/1986/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 року м. Херсон номер справи: 662/1986/18 номер провадження: 22-ц/819/217/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого ( судді-доповідача)Чорної Т.Г., суддів:Пузанової Л.В., Склярської І.В. секретар Геленко А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , нарішення Новотроїцького районного суду Херсонської областіу складі судді Решетова Є.А від 16 липня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: орган опіки та піклування Новотроїцької районної державної адміністрації Херсонської області, орган опіки та піклування Новотроїцької селищної ради Херсонської області, орган опіки та піклування Сиваської селищної ради Новотроїцького району Херсонської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки та піклування Новотроїцької районної державної адміністрації Херсонської області, орган опіки та піклування Новотроїцької селищної ради Херсонської області, орган опіки та піклування Сиваської селищної ради Новотроїцького району Херсонської області про визначення місця проживання дитини, встановив: У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , треті особи: орган опіки та піклування Новотроїцької районної державної адміністрації Херсонської області, орган опіки та піклування Новотроїцької селищної ради Херсонської області, орган опіки та піклування Сиваської селищної ради Новотроїцького району Херсонської області про визначення місця проживання дитини. Позовна заява мотивована тим, що з 22 січня 2011 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , в період якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 . На підставі рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 17 січня 2012 року шлюб було розірвано. Певний час вони проживали окремо, але потім відновили сімейні стосунки та проживали разом без реєстрації шлюбу до лютого 2018 року. Після припинення спільного проживання місце проживання дитини за домовленістю було визначено з матір`ю, але на початку квітня 2018 року ОСОБА_4 повернула йому сина і на даний час дитина проживає з ним і знаходиться на його повному утриманні. Позивач зазначає, що має стабільний самостійний дохід, спиртними напоями не зловживає, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має час приділяти увагу сину, займатися з ним вечорами, гуляти з ним та іншим чином піклуватися про нього. В той час коли він на роботі, піклування над дитиною здійснюють його батьки з якими він проживає. В сина є окрема кімната, облаштоване місце для його навчання, створені всі умови для проживання та нормального гармонійного розвитку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Син також хоче жити з ним. Перешкод для спілкування відповідачки із сином не чинитиме, а буде сприятиме усіма силами тому, що дитина через розлучення батьків не була позбавлена піклування матері. Відповідачка свого житла не має, не працює, стабільного, самостійного доходу не має, а тому не зможе забезпечити умови для нормального розвитку дитини, його навчання та здоров`я. Посилаючись на те, що проживання дитини разом з батьком буде відповідати насамперед інтересам дитини, позивач просив суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком. У жовтні 2018 року ОСОБА_4 пред?явила зустрічний позов до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини разом із матір?ю. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що у квітні 2018 року ОСОБА_3 забрав дитину до себе, вказуючи на те, що вона, як матір, не зможе забезпечити сину нормальний розвиток та виховання. Її прохання віддати сина ігнорує. Таке становище її не влаштовує, так як вона, як мати фактично усунута від виховання та спілкування з дитиною, відвідує сина лише в школі, що завдає шкоди інтересам дитини. Вона має роботу, самостійний дохід і постійне місце проживання, спиртними напоями не зловживає, характеризується позитивно. За таких обставин син повинен постійно проживати з нею. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд визначити місце проживання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір ?ю . Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 16 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: орган опіки та піклування Новотроїцької районної державної адміністрації Херсонської області, орган опіки та піклування Новотроїцької селищної ради Херсонської області, орган опіки та піклування Сиваської селищної ради Новотроїцького району Херсонської області про визначення місця проживання дитини, задоволено повністю. Визначено місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , від імені якої діє ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі, зустрічний позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що згідно п. 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН від 20.11.1959, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любов і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі свою матір?ю. Судом першої інстанції встановлено, що мати має постійну роботу і заробіток, постійне місце проживання, відповідно довідок на психіатричному та наркологічному обліку не перебуває, тобто вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку своєї дитини. Також скаржник посилається на те, що визначення місця проживання дитини з батьком лише з урахуванням думки дитини щодо її проживання, без установлення виняткових обставин, які б давали підстави для можливості розлучення дитини з матір?ю, ухвалено з порушенням принципу 6 Декларації прав дитини та статті 161 СК України. Згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, оскільки думка дитини щодо проживання її з батьком є непереконливою з огляду на малолітній вік дитини. Суд не надав правової оцінки доводам ОСОБА_4 про те, що батько самостійно змінив місце проживання дитини. Поза увагою суд залишив те, що ОСОБА_3 нехтував своїми сімейними цінностями, ініціював сварки у присутності дитини, застосовував до ОСОБА_4 фізичну силу і що дана аморальна поведінка батька шкодить розвитку дитини. ОСОБА_3 не має свого житла, а термін дії цивільно-правового договору за яким він працював закінчився 31.12.2018 року. У даний час, ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , проживає з чоловіком за адресою АДРЕСА_2 . Для комфортного проживання та розвитку дитини виділена кімната з усім необхідним. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 доводи апелянта не визнав, рішення суду просить залишити без змін, як постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального законодавства. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів вважає апеляційну скаргу залишити без задоволення виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22.01.2011 року, який рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 17.01.2012 року розірвано. Сторони є батьками дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання якої після розірвання подружжям шлюбу було визначено батьками - з матір`ю. З квітня 2018 року дитина проживає разом з батьком, який вважає, що може краще, ніж матір забезпечити умови для нормального розвитку дитини, його навчання та здоров`я. Отже, добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання малолітньої дитини сторони не досягли. Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції виходив з наявних в матеріалах справи доказів. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов від 13.07.2018 року ОСОБА_3 проживає разом з сином, батьком, матір`ю та дідом в будинку АДРЕСА_1 . Дохід сім`ї - 20,5 тис. грн. У будинку чотири жилих кімнати, окрема літня кухня, присадибна ділянка, сад, огород. Беручи до уваги наявність нормальних санітарно-побутових умов для проживання дитини ОСОБА_5 та позитивний морально - психологічний клімат в родині ОСОБА_9 , комісія дійшла висновку, про доцільність проживання ОСОБА_5 з його батьком ОСОБА_3 . Відповідно до виробничої характеристики ОСОБА_3 працює в ФОП « ОСОБА_10 » водієм вантажного автомобіля з 11.06.2018 року. За час роботи проявив себе з позитивної сторони, як трудолюбивий і кваліфікований фахівець, в колективі користується повагою та авторитетом, на роботі характеризується як людина відповідальна і цілеспрямована, працьовитий, порушень трудової дисципліни не має. Згідно довідки Новотроїцької ЦРЛ ОСОБА_3 на психіатричному та наркологічному обліку не перебуває. ОСОБА_4 , відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов від 10.09.2018 року, проживає без реєстрації з співмешканцем ОСОБА_8 в АДРЕСА_2 , який придбав цей будинок, документи на який знаходяться на стадії оформлення. У літній кухні, в якій зроблено ремонт, обладнана дитяча кімната є диван-ліжко, письмовий стіл, стілець, ноутбук, є необхідні продукти харчування. В будинку робиться ремонт, є городина, підсобне господарство, проживають за рахунок заробітної плати. Згідно виробничої характеристики ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вона працює в ТОВ «Світанок» робітником з комплексного обслуговування сільськогосподарського виробництва з 27.07.2018 року. За час роботи проявила себе з позитивної сторони, якісно виконує доручену їй роботу, порушень трудової дисципліни не має. Має товариські відносин в колективі. Згідно довідки Новотроїцької ЦРЛ ОСОБА_4 на психіатричному та наркологічному обліку не перебуває. Отже, як батько, так і мати дитини, позитивно характеризуються в побуті та на роботі, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами. Кожна із сторін має самостійний дохід, який може забезпечити дитині належні умови проживання, виховання та навчання. Дитина - ОСОБА_5 навчається з першого класу в Новотроїцькому навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа 1-111 ступенів-гімназія». Згідно характеристик, виданих директором учбового закладу на учня 1-Б та 2-Б класу ОСОБА_5 , 2011 року народження, дитина характеризується позитивно, як комунікабельний, товариський, відповідальний та доброзичливий учень. В період з вересня 2017 року по лютий 2018 року ОСОБА_5 фактично проживав з батьком, бабусею та дідусем, хлопчик мав все необхідне для проживання та навчання. В період з лютого по квітень 2018 року дитина проживала з матір`ю, за цей час навчання дитини погіршилося, дитина спізнювалася на навчання, часто не виконувала домашні завдання, на зауваження класного керівника мати не реагувала, хлопчик став замкнутий. На період навчання у другому класі дитина проживала з батьком. Навчання відбувалося на достатньому рівні. Хлопчик проживає у неповній сім`ї, з батьком та бабусею з дідусем. Мати проживає окремо, Дитиною опікуються бабуся з дідусем, приводять до школи, забирають, контролюють виконання домашніх завдань, допомагають у навчанні, беруть участь у різних шкільних конкурсах. Мати за період навчання хлопчика у другому класі, у школі була три рази, спілкувалась з сином під час перерв, дарувала смаколики, цікавилась його навчанням. Батьківські збори відвідує дідусь, так як батько працює. ОСОБА_4 не заперечує той факт, що виїхала на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, 05.07.2019 року створила нову сім`ю, проживає в будинку чоловіка, син залишився проживати з батьком. Крім загальноосвітньої школи дитина навчається в Новотроїцькій дитячій музичній школі з 01.09.2018 року по класу баян, відвідує заняття по сольфеджіо, хору. Неодноразово нагороджувався грамотами, відзнаками, подяками, сертифікатами. Відвідує секції по футболу. Відповідно до витягу з протоколу №13 комісії з питань захисту прав дитини Новотроїцької РДА від 22.10.2018 року шлюб між громадянами розірвано 17.01.2012 року, але до 2018 року вони проживали разом. З квітня 2018 року громадяни остаточно розійшлися і дитина з того часу проживає з батьком. У ході бесіди з малолітнім ОСОБА_5 він повідомив, що хоче проживати з батьком. Мати заперечує проти проживання її сина ОСОБА_5 з батьком, але причини не пояснює. Згідно висновку органу опіки та піклування Новотроїцької РДА від 29.11.2018 року №01-26-1509/0/18/615-13 визнано доцільним визначити місце проживання ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_3 та рекомендовано встановити час тимчасового проживання дитини з матір`ю ОСОБА_4 на період осінніх, зимових, весняних та один місяць літніх канікул. Висновок мотивовано тим, що дитина з народження проживає в будинку бабусі та дідуся, вважає його своєю домівкою, хлопчик проживає з батьком, у якого наявні всі умови для проживання сина та його гармонійного розвитку. Дитина відвідує школу, музичну школу навчаючись грі на баяні і секцію по футболу, що сприяє його всебічному розвитку, що неможливо забезпечити в с. Сиваське, за місцем проживання матері. Дитина, у розмові з представником органу опіки та піклування, висловив бажання проживати разом із батьком. Протягом року хлопчик думку не змінив. Суд апеляційної інстанції, у присутності представників органу опіки та піклування та адвокатів сторін, заслухав думку ОСОБА_5 , який підтвердив бажання проживати з батьком. Хлопчик повідомив, що рівнозначно любить як батька, так і матір, але проживати хоче з батьком, пояснивши, що йому там проживати зручно та комфортніше, оскільки він звик до школи, друзів, наголошує на тому, що з батьком йому подобається проводити спільний час, батько приділяє йому увагу, з мамою він бажає бачитись тільки на вихідні і канікули.За місцем проживання батька він відвідує музичну школу, в якій досяг певних успіхів, відвідує секцію по футболу. Батько не забороняє бачитися з мамою. Вказував, що проживав деякий час разом з мамою, вона приходила до нього у школу, він її любить, проте хоче проживати з батьком, а з мамою зустрічатися. Хлопчик емоційно прив`язаний до батька, дослухається його думки, батько користується у дитини авторитетом. Вік і рівень розвитку хлопчика дозволяють йому усвідомлено висловити свою думку стосовно питання визначення місця проживання. В судовому засіданні також встановлено, що дитина оточена опікою та любов`ю рідних: батька, баби, діда. За місцем свого постійного проживання відчуває захищеність, догляд, комфорт, звичайні для нього умови проживання, окреме проживання мами не призвело до погіршення навчання, здібностей та інших чинників. Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов`язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини, сім`ї, свого народу та Батьківщини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом ( стаття 153 СК України). Відповідно до ч.1,3 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків, якщо батьки проживають окремо, то місце дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до правил ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), наголосив, що при вирішенні справ цієї категорії основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Велика Палата Верховного Суду справедливо зазначила, що під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини розуміється не їх спільне проживання, а право на спілкування, турботу та забезпечення прав та інтересів дитини. При визначенні місця проживання дитини першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції (ВП ВС № 402/428/16-ц від 17.10.18 року). Зазначена

позиція Верховного Суду підтверджується постановою Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року по справі № 215/4452/16-ц з якої вбачається, що презумпція на користь матері в справах щодо дітей не підтверджується на рівні ООН, не відповідає позиції Ради Європи та не випливає з Декларації або прецедентної практики Європейського суду з прав людини. У даній постанові здійснено посилання на рішення ЄСПЛ в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року, де Суд наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини (аналогічні висновки містять рішення у справах «Цаунеґґер проти Німеччини», «М.Л. проти Великобританії» та ін.). Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. З матеріалів справи вбачається, що обидва батьки дитини мають місце проживання, місце роботи та джерело існування, батьками створені умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини суд взяв до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я, розвиток її природних здібностей, які він набуває і вдосконалює за місцем проживання батька, в той час, як за місцем проживання матері такої можливості не має, висновок органу опіки та піклування. Визначаючи місце проживання дитини з батьком, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд першої інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращими інтересами дитини. Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, за відсутності доказів на підтвердження того, що повернення дитини за визначеним судом місцем проживання з батьком поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 з батьком, дотримавшись норм матеріального і процесуального права. Крім того, судом апеляційної інстанції також встановлено, що за обставинами справи, визначення місця проживання дитини з батьком не свідчить про розлучення його з матір`ю, яка на думку судової колегії, може відновити прихильність дитини до себе, яка її відвідує і має можливість як спілкуватися з матір`ю так і проживати з нею. Апеляційний суд звертає увагу на те, що батько дитини в судовому засіданні суду апеляційної інстанції неодноразово наголошував на тому, що постійно налаштовує дитину на спілкування з матір`ю. При цьому жодних нарікань щодо виховання батьком ОСОБА_5 ні одна зі сторін не виказала. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив виняткових обставин, які дали підстави для розлучення дитини з матір`ю, є безпідставними, оскільки при визначенні місця проживання дитини суд першочергову увагу приділив якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, врахувавши при цьому його сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, розвиток його природних здібностей. В той час, як визначення місця проживання дитини з матір`ю, обумовить переїзд дитини до іншого населеного пункту, що обумовить зміну друзів та однокласників, вчителів, школи та звичний спосіб життя, позбавить ОСОБА_5 можливості навчатись в державній дитячій музичній школі та відвідувати секцію по футболу, що може зашкодити інтересам дитини, загальмує її навчання та розвиток. Також хлопчику слід налагодити відносини з новим чоловіком матері, громадянином ОСОБА_8 . Крім того, відповідачка за первісним позовом не надала суду переконливих доказів, що проживання сина разом з матір`ю буде найкраще відповідати інтересам дитини. Судом вірно встановлено, що проживання сина з батьком відповідає принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що батько самостійно змінив місце проживання дитини, ініціював сварки в присутності дитини та застосовував до ОСОБА_4 фізичну силу, як недоведені належними та допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Отже суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає нормам матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375 ЦПК України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 16 липня 2019 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Т.Г.Чорна Судді: Л.В.Пузанова І.В.Склярська Повний текст постанови складено 31 січня 2020 року Суддя Т.Г. Чорна