Постанова 4818 № 639/1447/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 639/1447/20 Головуючий суддя І інстанції Єрмоленко В. Б. Провадження № 22-ц/818/3377/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: споживчого кредиту ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді Єрмоленко В.Б., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У березні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом в якому вказано, що 12.10.2018 року між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 шляхом підписання заяви про отримання банківських послуг укладено кредитний договір № б/н, за яким Банк надав відповідачу кредит у розмірі 8000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. АТ КБ «Приватбанк» стверджував, що у зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору та неналежного виконання зобов`язання у відповідача існує заборгованість по кредиту, яка станом на 20.12.2019 складає 14581,72 грн, з яких: 7847,18 грн заборгованість за тілом кредиту; 3559,32 грн заборгованість за простроченими відсотками, 2004,66 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625, 500 грн штраф (фіксована частина), 670,56 штраф (процентна складова). Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по кредитному договору № б/н від 12.10.2018 року у розмірі 14581,72 грн та сплачений судовий збір в розмірі 2102 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 квітня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 12.10.2018 року у розмірі 7847,18 грн та судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог 1130,87 грн. Не погоджуючись з рішенням районного суду АТ КБ «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків і штрафів та ухвалити в цій частині нове, про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим, безпідставним, незаконним, а допущені судом істотні порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. В обґрунтування скарги зазначено, що відповідача було належним чином ознайомлено з умовами кредитування, що підтверджується особистим підписом на паспорті споживчого кредиту, в якому чітко зазначено основні умови кредитування. Вважає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Зазначає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Вважає, що факт отримання кредитної картки «Універсальна Голд» за номером НОМЕР_1 підтверджується фотографією, зробленою за допомогою Вєб-камери, яке зберігається у програмному комплексі банку ЄКБ відповідно до п. 1.1.6.12 Умов і Правил. Зауважує, що зазначеним рішенням, суд не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, ігнорує ,що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Посилався на правові висновки, які були висловлені у постановах від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року по справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18 згідно яким договір приєднання жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. Зазначено, що відмову суду у стягненні відсотків за користування кредитних коштів порушує норми ст.ст. 1046, 1048 ЦК України. На підтвердження доводів скарги були надані нові докази: виписка по рахунку, довідка про зміну умов кредитування, довідка про видачу банком відповідачу кредитних карток, та фото клієнта з ЄКБ. Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до норми ч. 3 ст. 360 ЦПК України. Позивачем суду апеляційної інстанції також були подані додаткові пояснення до апеляційної скарги. Вказано, що відповідачем підписана анкета-заява, з якої вбачається наступна інформація : персональні дані, адреса проживання, та згода відповідача, що підписанням цієї анкети-заяви відповідач в повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет, які разом з Пам`яткою клієнта та Тарифами складають договір банківського обслуговування , екземпляр якого відповідач отримав шляхом самостійного роздрукування. З умовами кредитування відповідача ознайомлено, що підтверджується особистим його підписом на паспорті споживчого кредиту. Таким чином, сторонами погоджено всі істотні умови кредитування. Проте, вищевказаний паспорт споживчого кредиту безпідставно не був взятий до уваги судом першої інстанції. Посилався на правову позицію, яка була висловлена у постановах ВС від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 про те, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, а строк дії кредиту відповідає строку дії отриманої позичальником картки. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України. Враховуючи, що відповідач звернувся до банку, отримав кредитну картку зі встановленим кредитним лімітом, підписавши паспорт споживчого кредиту був обізнаний про умови кредитування, використав кредитні кошти та частково сплачував заборгованість банку, вважає повністю доведеними позовні вимоги банку у заявлених розмірах. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, 18912 грн 62 коп., без повідомленням учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. З огляду на те, що банком рішення суду оскаржене лише в частині відмови у позові, то відповідно до норми ч. 1 ст. 367 ЦПК України в частині задоволення позову рішення районного суду не перевіряється та не переглядається. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду відповідає. Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що отримані та використані позичальником кошти в сумі 7847,18 грн у добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, наявність заборгованості підтверджується розрахунком, відповідач не надав суду докази виконання зобов`язання з повернення позичених коштів. Суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, на підставі чого дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 2004,66 грн, заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 3559,32 грн, а також штрафів в розмірі 500 грн (фіксована частина) та 670,56 грн (процентна складова), у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення в примусовому порядку з боржника отриманого ним та непогашеного тіла кредиту в розмірі 7847,18 грн, а в решті вимог позову слід відмовити. Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції. Суд, посилаючись на матеріали справи, встановив, що 12.10.2018 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» на отримання кредиту у розмірі 8000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Як вбачається з розрахунку заборгованості відповідач порушував графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачував та внаслідок чого виникла заборгованість. Позивач визначив розмір заборгованості, виходячи з вказаного вище розрахунку, який станом на 20.12.2019 складає 14581,72 грн, з яких: 7847,18 грн заборгованість за тілом кредиту; 3559,32 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 2004,66 заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625 ЦК України,; 500,00 грн штраф (фіксована частина); 670,56 грн штраф (процентна складова). Банк зазначив, що договір кредиту у даному випадку був укладений відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 89 ІЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно наведений у ст. 207 ЦК України вимог до письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладенимз моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Саме таку правову позицію було висловлено у постанові КЦС Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17. З матеріалів справи вбачається, що 12.10.2018 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк», в якій відповідач погодився, що заява, разом із пам`яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт. Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, у яких відсутні підписи позичальника, та ксерокопію паспорту на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 7-10,13,14-32). Матеріали справи не містять визначених у ст.ст. 76-80 ЦПК України доказів, що саме ці Довідку про тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів мали саме такий зміст. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов`язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача в мережі Інтернет не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Матеріали справи не містять належних підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанку». Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, - судова колегія відхиляє доводи позивача щодо узгодження сторонами порядку нарахування процентів за користування кредитом та неустойки. Саме такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у аналогічній за обставинами справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України обґрунтовано застосував суд першої інстанції. Позивач на підтвердження позову надав до суду першої інстанції Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», де зазначений розмір відсоткової ставки, однак цей документ не підписаний (а. с.13). Тому такий доказ не відповідає вимогам ст.ст. 77, 78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів і тому колегія суддів відхиляє наведені у скарзі доводи щодо необхідності врахування цього доказу. Банком всупереч положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України не було надано до суду належних, допустимих і достовірних документів щодо порядку нарахування процентів, пені та комісії за договором кредиту, а вимог про стягнення процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України (на підставі закону) банк до суду не заявляв і тому наведені з цього приводу доводи скарги суд апеляційної відповідно до згаданої норми ст. 367 ЦПК України відхиляє, як такі, що перебувають поза межами розглянутого позову. Той факт, що відповідач фактично користувався грошовими коштами не можна вважати достатнім доказом укладення договору кредиту саме на тих умовах та правилах, які не підписані позичальником, оскільки у даному випадку згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України саме на Банк покладено тягар доведення факту та умов укладення договору, на підставі якого був заявлений позов. І лише при доведеності умов договору діє презумпція його правомірності, ст. 204 ЦПК України, а у відповідача виникає процесуальний обов`язок їх спростування, що відповідає принципу рівності сторін, ч. 2 ст. 12 ЦПК України. Інший підхід не відповідає передбаченому у ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року права кожного на справедливий суд та порушує принцип верховенства права, ст. 10 ЦПК України. При цьому за недоведеності факту підписання позичальником Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», де зазначений розмір відсоткової ставки колегія суддів не вбачає підстав для застосування згаданої правової позиції, яка викладена у постанові КЦС ВС від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, яка не є релевантною до справи, яка наразі розглядається судом і відхиляє наведені з цього приводу доводи скарги. З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у згаданій постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Колегія суддів також відхиляє доводи скарги про те, що відповідач не оспорював заявлені у позові умови договору. Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України юридичне значення має лише визнання певних обставин учасниками справи, внаслідок чого вони не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таких заяв, пояснень про визнання відповідачем умов договору позики матеріали справи не містять. Підставою для врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду є аналогічні обставини справи. При цьому визнання відповідача заявленого позову має юридичне значення для доведеності обставин справи та підстав позову лише у контексті звільнення позивача від вищевказаного процесуального обов`язку доведення позову, які викладені у ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Всупереч свого процесуального обов`язку позивач не надав до суду належних і допустимих письмових доказів, що відповідач після підписання заяви на отримання кредиту у формі кредитного ліміту на банківську картку та довідки про умови кредитування фактичного отримав зазначену в цих документах банківську картку, а також строк на протязі якого він використовував отримані від банка 7847,18 грн. Наданий позивачем до суду першої інстанції розрахунок заборгованості є одностороннім аналітичним документом та не відповідає вимогам, які висуваються до таких документів, з точки зору його належності та допустимості. Такий розрахунок не відповідає вимогам до бухгалтерських документів, передбачених у п. 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 566 від 30.12.1998 щодо належних відомостей і даних про дату, місце і час складання первинного документа; про посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення банківських операцій та правильність її оформлення; посади, прізвища та підписи осіб, які складали виписку. Банк на підтвердження доводів скарги до письмових пояснень надав виписку про рух коштів по банківському рахунку ОСОБА_1 , довідку б/н про видані ОСОБА_1 кредитні картки та про строк дії цих карток, довідка б/н про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки ОСОБА_1 . Виписку про рух коштів по банківському рахунку відповідача, який є належним та допустимим доказом на підтвердження існування дійсної заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» у визначений ст. 83 ЦПК України строк, разом з позовною заявою, до суду не надав. Поважних причин, з яких позивач не виконав свій процесуальний обов`язок до суду апеляційної інстанції не вказано і належних і допустимих доказів на підтвердження факту отримання кредитної картки та щодо конкретного строку прострочення повернення кредиту - не надано. Згідно ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Всупереч передбаченому ч. 4 ст. 83 ЦПК України обов`язку позивач не звертався із обґрунтованими письмовими заявами до суду першої чи апеляційної інстанції про наявність об`єктивних перешкод у вчасному наданні доказів. В такій ситуації затримка у розкритті доказів та їх притримання до апеляційного розгляду справи є умисним порушенням принципу змагальності сторін у контексті рівних прав щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, ст. 12 ЦПК України. За своїм змістом така процесуальна поведінка позивача розцінюється судом як зловживанням процесуальним правом, що відповідно до ст. 44 ЦПК України є неприпустимим та має наслідком відхилення судом апеляційної інстанції нових доказів, що також передбачено у згаданій нормі ст. 367 ЦПК України. Тому колегія суддів відповідно до ст. 367 ЦПК України не вбачає законних підстав для прийняття нових доказів, доданих під час апеляційного провадження до письмових пояснень нового розрахунку розміру заборгованості відповідача. Посилання у доводах скарги на правові висновки, які були висловлені касаційним судом по іншим справам колегія суддів відхиляє з огляду на те, що вони не є релевантними внаслідок різниці у встановлених судом обставинах справи. Вимог про стягнення процентів, які грунтуються на нормах ст.ст. 1048, 625 ЦК України банк до суду першої інстанції не заявляв і тому відповідно до ст. 367 ЦПК України колегія суддів відхиляє наведені з цих підстав доводи скарги, що перебувають поза межами розглянутого судом позову. Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростували, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави дляперерозподілу судових витрат. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 23 липня 2020 року. Головуючий В.Б.Яцина. Судді О.В.Маміна О.Ю.Тичкова