Постанова Харківський апеляційний суд № 642/5039/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 642/5039/18 Головуючий суддя І інстанції Проценко Л. Г. Провадження № 22-ц/818/387/22 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2022 року м. Валки. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Котелевець А.В., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Проценка Л.Г., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та в с т а н о в и в : У вересні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 в результаті підписання заяви б/н від 25 грудня 2011 року шляхом приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг» та «Тарифів», які викладені на банківському сайті позивача, відповідно до ст. 634 ЦК України уклала з позивачем договір на отримання банківських послуг, на підставі якого отримала у позивача кредит у розмірі 20000,00 гри. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду та те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає умови договору про надання позивачем відповідачці банківських послуг, вона ознайомлена із умовами та правилами надання банківських послуг, щодо ознайомлення та надання документів у письмовому вигляді, а також наказом банка про їх затвердження. що підтверджується підписом відповідачки у анкеті-заяві. Умови та Правила надання банківських послуг, розміщені на сайті Банку, є публічною офертою, що містять умови та прави надання послуг банком його клієнтам. Заявою позичальника підтверджується, що він повністю поінформований про умови кредитування в ПриватБанку, які викладені на банківському сайт. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань станом на 14 червня 2018 року заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 177680,65 грн, з яких: 52625,22 грн заборгованість за тілом кредиту; 46209,81 - заборгованість за відсотками нарахованими, 78845,62 пеня. Під час розгляду справи банк зменшив розмір своїх вимог та просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь лише заборгованість в розмірі 114958,02 грн, що складається з 52625,22 грн заборгованості за кредитом, 46209,81 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 16122,99 грн. заборгованості за пенею за період з 05 грудня 2011 року по 01 грудня 2017 року, а також відшкодувати сплачений за подачу позову судовий збір. 25 лютого 2019 року відповідачка подала відзив на позовну заяву, в якому просила позовні вимоги залишити без задоволення. В обґрунтування відзиву зазначила, що розрахунки Банку, долучені до позову є суперечливими та не містять відомостей про суми грошових коштів та періоди, за які вони вносились в рахунок погашення заборгованості. Також зазначала щодо існування між нею та Банком кредитних правовідносин на підставі договору від 17 серпня 2013 року, проте в позові містить посилання виключно на кредитний договір від 25 грудня 2011 року. Також просила застосувати до вимог позивача строк позовної давності, оскільки борг нараховано за період з 17 серпня 2013 року по 31 травня 2015 року, тобто, поза межами трирічного строку з дати звернення до суду. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 березня 2021 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість за договором про надання кредиту у розмірі 27737,00 грн. та 425,13 грн судового збору. В іншій частині позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням районного суду АТ КБ «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим, безпідставним, незаконним. ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору була належним чином ознайомлена з його умовами, погодилась з пропозицією Банку та отримала кредитну картку, зверталась за її перевипуском, користувалася кредитними коштами, а також визнала укладення кредитного договору та погодилась з його умовами, вчиняла дії, спрямовані на виконання укладеного договору. Апелянт вказав, що на момент укладення кредитного договору діяла процентна ставка 27,6 % річних. Станом на 14 червня 2018 року відповідачкою в рахунок погашення заборгованості за спірним кредитним договором внесено загалом лише 97507,99 грн., а не 149617,30 грн, як зазначено судом першої інстанції. 27 квітня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає висновки суду обґрунтованими і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Посилалась на правові висновки, викладені у постанови Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17. Розрахунки суду щодо зменшення розміру заборгованості є обґрунтованими, оскільки банком до тіла кредиту були зараховані не погоджені нею відсотки. Відповідно до статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у частині першій статті 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, без повідомленням учасників справи. Згідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, яка є релевантною до обставин цієї справи, та свої висновки мотивував тим, що надані АТ КБ «Приватбанк» Умови та Правила надання банківських послуг не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору, а тому стягнув лише різницю між використаними коштами та повернутими коштами, відмовивши за безпідставністю у задоволенні інших вимог. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б\н від 25 грудня 2011 року, на підставі якою відповідачу надано кредит у розмірі 3000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Розмір кредитного ліміту неодноразово змінювався,б31 січня.2017 року його було збільшено до 29200,0 грн, 18 липня 2018 року зменшено до 0,00 грн. На виконання умов кредитного договору ОСОБА_2 отримала картку, яка декілька разів перевипускалась. Строк дії останньої картки - № НОМЕР_1 - травень 2021 року. 31 серпня 2016 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір №KUB1472627956321, за яким розмір позики визначається Банком, вказується у профайлі Позичальника на сайті kub.pb.ua. розмір процентів визначено у 2,4% від початкового розміру фактично виданої позики на місяць. Строк повернення позики визначено у 12 місяців з дати отримання позики. Порядок погашення позики рівними частками щомісяця до числа місяця в який отримана позика. Щомісячний платіж визначено формулою: сума позики, поділеної на 12 частин, додати суму позики помножену на 2,4%. Погашення позики визначено шляхом списання коштів з усіх рахунків позичальника на користь позикодавця, при настанні дати платежу. Дана позика отримана шляхом перерахуванням банком коштів на кредитну карту НОМЕР_2 , в розмірі 50000 грн. відкриту у Приватбанку. Зазначено, що договір забезпечено заставою, проте конкретний предмет застави в договорі не визначено. (зворотній бік аркуша справи 202, аркуш справи 218) ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило тип товариства з публічного на приватне та назву на Акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк». До кредитного договору банк додав Витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором станом на 14 червня 2018 становить 177680,65 грн, з яких: 52625,22 грн заборгованість за тілом кредиту; 46209,81 - заборгованість за відсотками нарахованими, 78845,62 пеня. Також до позовної заяви Банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайтіhttps://privatbank.ua/terms/. АТ КБ «Приватбанк» на обґрунтування заявлених вимог посилається на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємну частину Договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з даним Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, що відповідач погодився з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, які сторонами не підписані, а також те, що вказані документи, на момент отримання відповідачем кредитних коштів, взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами. Відповідно до ст. 89 ІЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно ч.ч. 3-5 ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Надана позивачем роздруківка із сайту позивача про зміст Умов та Правил - не відповідає вказаним вимогам ст. 100 ЦПК України щодо подання електронних доказів, а тому відповідно до ст.ст. 77, 78 ЦПК України. Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно наведений у ст. 207 ЦК України вимог до письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Саме таку правову позицію було висловлено у постанові КЦС Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17. Суд правильно встановив, що 25 грудня 2011 відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк», в якій відповідач погодилась, що заява, разом із пам`яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт, однак помилково вважав, що вказані Умови та Правила надання банківських послуг укладення договору кредиту є частиною укладеного сторонами договору. Матеріали справи не містять визначених у ст.ст. 76-80 ЦПК України доказів, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідач, ознайомилась і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів мав саме такий зміст, наведені з цього приводу доводи скарги знайшли своє підтвердження. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов`язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Саме такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у аналогічній за обставинами справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України обґрунтовано застосував суд першої інстанції і наведені в цій частині доводи скарги є безпідставними. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. З огляду на те, що відповідач не виконав свій обов`язок повернути основу суму боргу (тіло кредиту), а угода про розмір процентів, пені та штрафів, які нарахував позивач в односторонньому порядку, у даному випадку належним чином не була укладена, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає різниця між фактично внесеними та витраченими коштами, як правильно вирішив суд першої інстанції і ці висновки суду доводами скарги не спростовані. Доказів, що відповідачкою було внесено коштів у меншому обсягу, а саме 97507,99 грн, як зазначено АТ КБ «ПриватБанк позивачем не надано. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив оскаржені рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростували, то відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційні скарги залишаються без задоволення, а оскаржені рішення та додаткове рішення суду - без змін. Відповідно до положень статті 141 ЦПК України підстави для перерозподілу судових витрат відсутні. Керуючись п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384,389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 12 грудня 2022 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В. Бурлака. А.В. Котелевець.