Постанова 4824 № 752/9274/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №752/9274/15ц Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М. № апеляційного провадження: 22-ц/824/680/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах Головуючого Волошиної В.М. Суддів Мостової Г.І., Слюсар Т.А. при секретарі Спеней О.С. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, - в с т а н о в и л а : Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи Київського апеляційного суду опубліковано в газеті «Голос України» від 03.10.2018 № 185 (6940). 13 березня 2019 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів передано на розгляд колегії в складі : головуючого судді Волошиної В.М., суддів Панченка М.М., Слюсар Т.А. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Волошиної В.М., суддів Слюсар Т.А., Панченко М.М. справу призначено до розгляду. 24 січня 2020 року протоколом автоматизованої зміни складу колегії суддів Київського апеляційного суду суддю Панченка М.М. замінено на суддю Мостову Г.І. Справа переглядалася судами неодноразово. 29 травня 2015 року ОСОБА_3 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 липня 2013 року між сторонами у справі був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., за умовами якого ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі, еквівалентному 35 400 доларів США, строком повернення до 05 січня 2014 року. Після спливу строку повернення боргу, відповідач борг не повернув, уникає спілкування з позивачем. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.09.2014 задоволено позов ОСОБА_3 . Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 425 968,20 грн заборгованості за договором позики та 5 041,60 грн. 3% річних, розрахованих станом на 29 травня 2014 року. Вказане рішення суду було звернуто позивачем до примусового виконання, однак не виконане. Борг не повернуто. Оскільки з часу постановлення судового рішення гривня значно девальвувала, позивач зазнала значних збитків. Згідно офіційних даних НБУ станом на 28 травня 2015 року середньозважений курс долара США на готівковому ринку становить 21,041285 гривні за 1 долар США. Отже сума боргу відповідача перед позивачем становить 744 861,49 грн. З урахуванням суми, стягнутої за рішенням суду від 04.09.2014, з відповідача додатково, на її думку, підлягає стягненню 318 893,29 грн. Оскільки відповідач продовжує користуватися належними позивачу грошовими коштами ще протягом 365 днів, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 просила стягнути 3% річних за період з 29.05.2014 по 28.05.2015, що становить 22 345,84 грн. (744 861,49 х 3% / 365 = 22 345,84 грн.) П. 3 договору позики передбачено, що при неповерненні суми позики своєчасно, тобто до 05 січня 2014 року, позичальник сплачує штраф у сумі 5% від суми позики за кожний день прострочки. З урахуванням строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки позивачем нараховано пеню за рік, що передує даті звернення з позовом, тобто за період з 29 травня 2014 року до 28 травня 2015 року, що становить 13 593 722,17 грн., що і просила стягнути на її користь. Таким чином, загальна сума боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 складає 13 934 961,3 грн. Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 425 968,20 грн. штрафу за прострочення повернення суми позики. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 4 259,68 грн. судового збору. На заочне рішення ОСОБА_5 - представник позивача ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в астині відмовлених у позовних вимог щодо стягнення 318 893,29 грн. збитків та 3% річних у розмірі 22 345,84 грн. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 - представника позивача ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року в частині відмови ОСОБА_3 у стягненні 3% річних скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3% річних за період з 29 травня 2014 року по 28 травня 2015 року у розмірі 22 345,84 грн. Ухвалою від 05.07.2017 Голосіївського районного суду м. Києва у задоволенні заяви ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 18 лютого 2016 року про стягнення боргу відмовлено. Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_6 - представник ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу та вважає, що зазначене рішення є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Зокрема зазначала, що судом було ухвалено заочне рішення без участі сторін та звукозапису. Відповідач не був повідомлений про день та час розгляду справи, що позбавило його можливості на захист порушених прав. На думку представника відповідача, суд ухвалив рішення на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Не застосував строки позовної давності у відповідності до вимог ст. 266 ЦК України . При цьому вказувала, що судом не наведено в рішенні розрахунок пені і, на думку представника, розмір стягнутої пені надто є завищеною. Крім того, звернула увагу на те, що судом до її довірителя застосована подвійна відповідальність виходячи зі змісту усіх рішень присуджено суму боргу в розмірі 425 968,20 грн, пеню у розмірі 3 % - 5041,35 грн. повторно пеню у розмірі 3% - 22 345, 84 грн. штраф у розмірі 5%, який не відповідає згідно розрахунку 5 % у розмірі 425 968,20 грн. Зауважила щодо практики Верховного Суду України. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 відхилено. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року залишено без змін. Вищезазначені рішення були оскаржені в касаційному порядку представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 . Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не повідомлено належним чином про розгляд справи у суді першої інстанції, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості надати заяву про застосування позовної давності; висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають обставинам справи. Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_6 - представника ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. На неодноразові виклики в судові засідання, призначені в приміщенні Київського апеляційного суду позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 не з`явились. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог частини 1 статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ч.1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 120 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін в судові засідання, які про час та місце розгляду справи повідомлялися, причину неявки суду не повідомили, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. До того ж, як позивач, так і відповідач для участі у справі направили своїх представників. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 425 968,20 грн. штрафу за прострочення повернення суми позики з урахуванням вимог з ч. 3 ст. 551 ЦК України виходив з доведеності позовних вимог в цій частині. За відсутності правових підстав, як вважав суд, було відмовлено в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 318 893,29 грн, як різницю щодо коливання курсу долара до гривні та 3% річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Проте, з такими висновками суду слід погодитись лише частково виходячи з наступного. У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду частково відповідає вказаним вимогам цивільного процесуального права дивлячись на таке. Судом встановлено, що 05 липня 2013 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., реєстровий номер №6144 на суму, еквівалентну 35 400 доларів США, строком повернення до 05 січня 2014 року. У зв`язку з невиконанням боргових зобов`язань, у червні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04 вересня 2014 року позовні вимоги задоволені. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу 425 968,20 грн та 3% річних, що становить 5 041,60 грн. за прострочення виконання зобов`язання. Рішення суду набрало чинності, але відповідачем не виконано. У зв`язку з тим, що рішення суду не було виконано, а кошти за грошовим зобов`язанням не погашено, 29 травня 2015 року ОСОБА_3 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, а саме, 318 893,29 грн різницю коливання курсу долара до гривні, 3% річних за невиконання грошового зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України та пеню у розмірі 13 593 722,17 грн за період з 29 травня 2014 року до 28 травня 2015 року відповідно до п. 3 договору позики, яким передбачено, що при неповерненні суми позики своєчасно, тобто до 05 січня 2014 року, позичальник сплачує штраф у сумі 5% від суми позики за кожний день прострочки. Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 425 968,20 грн. штрафу за прострочення повернення суми позики. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 4 259,68 грн. судового збору. Не погодившись із рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог позивач ОСОБА_3 в особі представника його оскаржила до апеляційного суду. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 - представника позивача ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року в частині відмови ОСОБА_3 у стягненні 3% річних скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3% річних за період з 29 травня 2014 року по 28 травня 2015 року у розмірі 22345,84 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Апеляційна скарга ОСОБА_1 - представника відповідача ОСОБА_2 зводилася до оскарження рішення в повному об`ємі. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України сторона відповідача зазначала, що суд припустився подвійного стягнення пені, що є неприпустимим та суперечить вимогам закону. Крім того, судом не наведено в рішенні розрахунок пені і, на думку представника, розмір стягнутої пені надто є завищеною. Проте, таке твердження не відповідає матеріалам справи та вимогам закону дивлячись на таке. Так, положення статті 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Щодо стягнення пені за порушення грошового зобов`язання, то пеня, за визначенням ч.3 ст. 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку суми процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.09.2014 з відповідача на користь позивача за період з 06.01.2014 по 29.05.2014 стягнуто 3% річних відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, що становить 5 041,41 грн. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18.02.2016 в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_3 за її апеляційною скаргою про стягнення з ОСОБА_2 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України скасовано та в цій частині ухвалено нове про стягнення з відповідача на користь позивача за період з 29.05.2014 по 28.05.2015 3% річних, що становить 22345,84 грн. Оскільки двома рішеннями суду було встановлено, що грошові зобов`язання з приводу повернення позики ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 не виконані, то суди у відповідності до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України правомірно стягнули з відповідача на користь позивача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за різні періоди часу. Такі висновки суду відповідають вимогам закону і не можуть вважатися пенею та подвійним стягненням, як на то посилався в апеляційній скарзі представник відповідача. Пунктом 3 договору позики передбачено, що при неповерненні суми позики своєчасно, тобто до 05 січня 2014 року позичальник сплачує штраф у сумі 5% від суми позики за кожний день прострочки. Розмір непогашеного боргу на час пред`явлення позову до суду становив 425 968,20 грн. Позивач просила стягнути з відповідача 5% пені від суми 425 968,20 грн за період з 29 травня 2014 року по 28 травня 2015 року, що складає 13 593 722,17 грн.,оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики та не повернув позику у строк до 05 січня 2014 року. Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. З урахуванням вимог ч.3 ст. 551 ЦК України суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 425 968,20 грн., а не 13 593 722,17 грн., як того просила позивач. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування ч.3 ст.551 ЦК України та зменшення розміру пені до суми боргу у 425 968,20 грн. і вважає, що таке рішення суду є правильним та справедливим і відповідає вимогам закону. Доводи апеляційної скарги з приводу того, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав до скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони спростовуються вищевикладеними встановленими обставинами справи та відповідними доказами, яким надана відповідна юридична оцінка. Посилання представника відповідача на погашення боргу за рахунок майна боржника спростовується витягом з Державного реєстру речових прав відповідно до якого борг погашений за позикою 2012 року, а в даній справі договір позики було укладено 05 липня 2013 року. З приводу пропуску строку позовної давності, то ці обставини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Зваживши на викладене, заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року в частині позовних вимог про відмову у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 318893,29 грн. та задоволених позовних вимог про стягнення 425 968,20 грн. штрафу за прострочення повернення суми позики з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та судового збору 4259,68 грн. слід залишити без змін. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року про стягнення 3% річних залишити без змін в редакції рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року в цій частині. Керуючись ст. ст. 367,374,375,382,384 ЦПК України, колегія суддів ,- п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року в частині позовних вимог про відмову у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 318893,29 грн. та задоволених позовних вимог про стягнення 425 968,20 грн. штрафу за прострочення повернення суми позики з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та судового збору 4259,68 грн. залишити без змін. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 лютого 2016 року про стягнення 3% річних залишити без змін в редакції рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року в цій частині. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 22 липня 2020 року. Головуючий: Судді: