Постанова 4821 № 695/1734/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року м. Черкаси справа № 695/1734/17 провадження № 22-ц/821/758/20 категорія 312000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бородійчука В.Г., суддів: Єльцова В.О., Нерушак Л.В. секретар: Анкудінов О.І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; представник позивача: ОСОБА_2 ; відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»; третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Доценко Інна Петрівна розглянув у судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13 лютого 2020 року (постановлене в приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Середи Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Доценко Інна Петрівна про захист прав споживача. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 21 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Порше Мобіліті», третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Доценко І.П. про захист прав споживачів. 20 вересня 2017 року ОСОБА_1 надала суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Доценко І.П., вчинений 02 вересня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором № 50010577 від 19 листопада 2013 року. Позовні вимоги мотивувала тим, що 19 листопада 2013 року між нею та ТОВ «Порше Мобіліті» був укладений споживчий кредитний договір № 50010577, предметом якого були грошові кошти в сумі 168 715 грн. 56 коп. з цільовим призначенням на придбання автомобіля. Відповідно до основних умов кредиту вказані вище грошові кошти надавались відповідачем для придбання автомобіля VW Caddy GP Kombi 2013 року випуску, а отримані позивачем кошти є еквівалентом 20 535 доларів США. Позивач наполягає, що положення кредитного договору, які встановлюють еквівалент у доларах США, а також необхідність сплати платежів, направлених на повернення кредиту у сумах, що розраховуються шляхом застосування до еквівалентних платежів у доларах США суперечать положенням частини другої та четвертої статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», порушують її права, як споживача фінансових послуг, а тому такі положення кредитного договору підлягають визнанню недійсними. Крім того, вважає, що умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності, наслідком виконання цих умов є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача і передбачають зміни у витратах за договором, а саме зміни у розмірі щомісячних платежів, у порівнянні з датою укладення договору. Також, позивачем зазначено, що за перші три місяці укладення кредитного договору, платежі складали 3 592 грн. 10 коп. за грудень 2013 року, 3 617 грн. 34 коп. за січень 2014 року, 3 787 грн. 11 коп. за лютий 2014 року, а після різкого коливання курсу гривні по відношенню до долара США щомісячні платежі стали 6 652 грн. 22 коп. за квітень 2016 року, 6 460 грн. 86 коп. за травень 2016 року, 6 445 грн. 43 коп. за червень 2017 року. Тобто, розмір щомісячного платежу у гривні, який згідно з умовами кредитного договору, підлягає розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту щомісячного платежу у доларах США постійно зростає, що істотно збільшує сукупну вартість кредиту, тобто витрати за договором, що на думку позивача порушує її права та створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника. З урахуванням викладеного позивач просила суд визнати кредитний договір від 19 листопада 2013 року недійсним у частині обов`язку позичальника здійснювати платежі на його виконання в сумі, розрахованою за відповідним обмінним курсом гривні, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до ст. 1.3 Загальних умов кредитування та визнати недійсними пукти 1.3, 1.3.1, 1.3.2 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору № 50010577, укладеного 19 листопада 2013 року та пункту 2.4 Загальних умов кредитування, які є додатками до вказаного договору в частині нарахування процентів за користування кредитом на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіка повернення кредиту. Також, позивач зазначила, що 09 листопада 2016 року нарядом патрульної поліції на підставі постанови про розшук майна боржника, в рамках виконання виконавчого провадження, яке відкрите на підставі виконавчого напису нотаріуса Київського міського нотаріального округу Доценко І.П., який вчинений 02 вересня 2016 року, у позивача був вилучений належний їй автомобіль VW Caddy GP Kombi 2013 року випуску. Вказаний виконавчий напис позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки сума заборгованості, яка виникла у позивача перед відповідачем за договором кредиту та яка зазначена у вказаному виконавчому написі не є безспірна, а в розпорядження нотаріуса детальний розрахунок нарахування щомісячних платежів не надавався, нотаріус отримав лише оборотну відомість за період дії договору, а тому визначити чи являються нарахування безспірними не міг, оскільки для цього необхідно було надати відомості курсу, за яким має здійснюватись щомісячний розрахунок тіла кредиту. За таких обставин, просить визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Доценко І.П., вчинений 02 вересня 2016 року таким, що не підлягає виконанню. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що в судовому засіданні було встановлено, вимоги позивача щодо визнання недійсними окремих умов кредитного договору фактично зводяться до незгоди позивача із встановленими умовами погашення заборгованості за кредитом, які здійснюються виключно в еквіваленті доларів США шляхом прив`язки розміру обов`язкового щомісячного платежу у гривнях до відповідного курсу долара США, хоча кредит надано у гривнях. Суд дійшов висновку, що позивач не довела того, що умови кредитного договору порушують принцип добросовісності та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, завдають шкоди споживачеві. Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню мотивовано тим, що судом було встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між сторонами було укладено договір застави, предметом якого є автомобіль VW Caddy GP Kombi 2013 року випуску. З травня 2016 року позивач припинила виконувати умови кредитного договору внаслідок чого отримала від відповідача повідомлення про дострокове повернення кредитних коштів, про що сама позивач не заперечила. У зв`язку з неналежним виконанням позивачем своїх зобов`язань відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Доценко І.П. із заявою про вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на вищезазначений автомобіль. Нотаріусом було вчинено такий виконавчий напис. Аналізуючи наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку про те, що доказів неправомірності вчинення виконавчого напису нотаріусом позивачем надано не було, а самі позовні вимоги зводяться лише до того, що заборгованість не є безспірною та тим, що позивач письмово зверталася до відповідача з вимогою надати детальну розшифровку нарахувань за кредитним договором. Суд дійшов висновку про те, що із вказаної вимоги не вбачається наявність спору між позивачем і відповідачем, оскільки ОСОБА_1 ніяким чином не спростовує та заперечує суму нарахованого кредиту та розмір її заборгованості. Отже наявність спору стосовно розміру заборгованості на час вчинення оспорюваної нотаріальної дії не доведена. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Лук`янченко І.П. оскаржила рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13 лютого 2020 року до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лук`янченко І.П. просила скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13 лютого 2020 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору суд мав встановити дійсний розмір заборгованості та чи існувала вона взагалі, перевірити всі доводи боржника та встановити, чи була ця заборгованість безспірною. Особа, що подає апеляційну скаргу вважає, що суд формально підійшов до розгляду позову в цій частині позовних вимог, а саме суд не дослідив всі обставини справи та не встановив дійсний розмір стану розрахунків між сторонами за кредитним договором та не зазначив, чи існувала підстава у відповідача для звернення до нотаріуса. Окрім цього, суд залишив поза увагою розмір заборгованості, зазначений у претензії, направленій позивачу та розмір заборгованості, зазначеній у виконавчому написі нотаріуса. Крім того, суд мотивував відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання кредитного договору частково недійсним загальними нормами зобов`язального права та не врахував доводи позовної заяви саме щодо застосування до спірних правовідносин норм ЦК України Глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», які є спеціальними, а не загальними, до правовідносин, що виникли між сторонами. Враховуючи, що при постановленні рішення судом були допущені порушення норм чинного законодавства представник ОСОБА_1 - адвокат Лук`янченко І.П. вважає, що воно підлягає скасуванню як незаконне. Відзив на апеляційну скаргу не надходив Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом першої інстанції встановлено, що 19 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Мобіліті» уклали кредитний договір за № 50010577. Згідно умов договору сторони визначили, що сума кредиту становить 168 715 грн. 56 коп., що є еквівалентом суми кредиту в доларах США в розмірі 20 535 доларів США. Строк дії кредитного договору становить 62 місяці, а курс для обчислення суми кредиту дорівнює 8.2160 грн./дол. США. Цільове призначення кредитного договору є придбання автомобіля VW Caddy GP Kombi 2013 року випуску, ціна якого відповідно до договору з дилером складає 27 380 доларів США. Умовами договору визначено, що всі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США. Сторони погодили, що договір між сторонами складають цей кредитний договір, загальні умови кредитування, графік погашення кредиту, а також інші додаткові угоди та інші документи, що можуть бути підписані між сторонами. Згідно додаткової угоди до кредитного договору № 50010577 визначено, що кредит та додатковий кредит погашаються протягом 60-ти місяців рівними платежами еквіваленту у доларах США у розмірі 435.30 доларів США. Вказаний платіж розподіляю наступним чином: 265.89 доларів США - погашення суми кредиту; 169.41 доларів США - у погашення процентів за користування кредитом при цьому розмір суми платежів по процентам зменшується в залежності від залишку суми заборгованості. Графік також містить окрему таблицю із зазначенням «Вартість послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору, та орієнтовна сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за кредитом». Вказаний графік, кредитний договір і загальні умови кредитування підписані ОСОБА_1 при укладенні договору. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між сторонами у справі було укладено договір застави транспортного засобу № 50010577 від 22 листопада 2013 року. Відповідно до умов цього договору предметом застави є автомобіль VW Caddy GP Kombi 2013 року випуску. 22 січня 2015 року сторони внесли зміни до вказаного договору, за яким заставою за цим договором забезпечуються вимоги заставодержателя за вказаним кредитним договором № 50010577 від 19 листопада 2013 року, укладеним між сторонами. З травня 2016 року позивач припинила виконувати умови кредитного договору, а тому 20 липня 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило позивачу вимогу щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. У зв`язку з неналежним виконанням позивачем своїх зобов`язань ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Доценко І.П. із заявою про вчинення виконавчого напису на договорі застави транспортного засобу. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Доценко І.П. 02 вересня 2016 року вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1288 про звернення стягнення на вказаний автомобіль для задоволення вимог відповідача в розмірі 356 847 грн. 58 коп.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». В силу ст. 13 розділу І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів Даного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийнятті пропозиції (акцепту) другою стороною. Зі змісту договору, що погоджений та підписаний сторонами вбачається, що сторони погодили ту обставину, що всі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені у гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту у доларах США відповідно до п. 1.3 загальних умов кредитування. Статтею 192 ЦК України передбачено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Отже, гривня як національна валюта є єдиним платіжним засобом на території України. Ч.2 ст. 533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. В такому разі сума, що підлягала сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленими частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 50 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. У пункті 16 постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз`яснено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі ст. 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, вони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Судом першої інстанції було встановлено і сторони дану обставину не спростували, що позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови, а відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника. Крім того, сама ОСОБА_1 під час розгляду справи не заперечувала проти тієї обставини, що вона погодилася саме із запропонованими умовами кредитування. Валютні ризики, що можуть виникнути внаслідок виконання сторонами умов кредитного договору рівномірно розподіляються сторонами, оскільки коливання курсу іноземної валюти по відношенню до національної валюти можливе як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення. Сторони при укладенні спірного кредитного договору могли, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лук`янченко І.П. вказала на ту обставину, що суд не надав оцінки доводам позивача щодо недійсності окремих пунктів договору, обмежившись лише загальними посиланнями на норми Закону. Однак, такі доводи спростовуються мотивами судового рішення. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07,§ 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі.Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)). Суд, вирішуючи спір, надав оцінку всім доводам сторін відносно їхніх доводів щодо недійсності кредитного договору та врахував, що ОСОБА_1 не заперечувала, що підписуючи кредитний договір, графік погашення і загальні умови кредитування без будь-яких зауважень чи застережень надала свою згоду на вираження еквіваленту свого грошового зобов`язання саме в іноземній валюті (доларах США), складання графіку погашення кредиту в іноземній валюті та на застосуванні формули визначення кінцевого розміру належного до сплати платежу з урахуванням відповідного обмінного курсу, встановленого на дату виготовлення товариством рахунку про сплату чергового щомісячного платежу. Матеріалами справи та наданими сторонами доказами повністю підтверджено факт того, що на етапі підписання договору, ОСОБА_1 знала про те, що у графіку погашення заборгованості суми у доларах США при їх обрахунку за обмінним курсом національної валюти можуть змінюватися, що було обумовлено погодженим при підписанні договору характером розрахунків. Така ж позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2020 року під час розгляду справи № 263/16688/17, в якій зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Судом апеляційної інстанції при перевірці правильності висновків районного суду враховано, що із запропонованими умовами кредиту позивач ознайомився та погодився, про що розписався в договорі кредиту на купівлю автотранспортних засобів та у Додатку до договору, в яких у повній мірі викладені умови, мета, суми і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Законом не заборонено укладати договір на умовах, погоджених між сторонами. Оскільки саме така процедура для видачі та погашення кредиту з аналітичного рахунка погоджена сторонами в самому договорі з обох боків - такий порядок не суперечить законодавству. Як вбачається зі справи, на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» позичальнику надавалась уся необхідна інформація щодо умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника, а тому підстав для визнання окремих пунктів договору кредиту недійсним немає. Крім того, висновок районного суду в цій частині узгоджується з позиціями Верховного Суду, висловлених в постановах від 12 лютого 2020 року та від 08 квітня 2020 року при розгляді справ № 755/524/17 та № 761/22020/15-ц при розгляді спорів з аналогічними предметами та підставами позову. Що стосується правильності висновків суду в частині залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів виходить з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням позивачем зобов`язань за договором, відповідачем на адресу ОСОБА_1 направлено досудові вимоги № 50010577 від 18 липня 2016 року, в яких ТОВ «Порше Мобіліті» зазначено розмір загальної заборгованості за договором, чим повідомлено позивача, що у разі незадоволення вказаної вимоги буде змушено захищати свої майнові права шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості за договором, яка зазначена в розрахунку. В подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, вчинено 02 вересня 2016 року виконавчий напис, реєстровий № 1288 про звернення стягнення на автомобіль VW Caddy GP Kombi 2013 року випуску для задоволення вимог відповідача в розмірі 356 847 грн. 58 коп. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України). Статтею 20 ЗУ «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Згідно ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Отже, можливість звернення стягнення на предмет застави передбачена як загальним ЗУ «Про нотаріат», так і спеціальним ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Системний аналіз статей 24, 26, 27 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» статті 87 ЗУ «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, постанови КМУ від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» свідчить, що процедура звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса складається з двох етапів. Перший етап є підготовчим і включає в себе повідомлення боржника і здійснення державної реєстрації. Цей етап спрямований на забезпечення: -прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру звернення стягнення та спосіб звернення стягнення, який буде кредитор застосовувати; - інтересів інших учасників обороту, яким має бути забезпечено достовірну інформацію про процедуру звернення стягнення та спосіб звернення стягнення. Відповідно до п. 1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 нотаріус вчиняє виконавчі написи: -якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; -за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого поставою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172, відповідно до п. 1 якого такими документами є: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що посвідчують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 15 січня 2020 року під час розгляду справи № 305/2082/14-ц, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 ЗУ «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржника мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Судом першої інстанції встановлено і дану обставину сторони не заперечили, що ОСОБА_1 зверталася до відповідача із проханням, в якому просить надати їй детальну розшифровку нарахувань із роз`ясненням кожного виду нарахувань, що здійснені відповідачем у рамках укладеного кредитного договору. Однак таке звернення носить інформаційний характер, оскільки на момент звернення позивач ніяким чином не спростовувала та не заперечувала суму нарахованого кредиту та розмір її заборгованості. В апеляційній скарзі представником ОСОБА_1 - адвокатом Лук`янченко І.П. зазначено, що суд не перевірив доводів позивача чи є заборгованість безспірною. Сам факт звернення ОСОБА_1 до відповідача із проханням, в якому просить надати їй детальну розшифровку нарахувань вже є підставою визнати спірність нарахування заборгованості. Такі доводи апеляційної скарги суд вважає необгрунтованими, оскільки сам факт звернення ОСОБА_1 вже до суду з заявою про збільшення позовних вимог щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню 20 вересня 2017 року не спростовує висновок суду про безсіпнірність заборгованості боржника, так як спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку і на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172. Така позиція висвітлена Великою Палатою Верховного суду у постанові від 15 січня 2020 року під час розгляду справи № 305/2082/14-ц. Факт відсутності спору на час вчинення виконавчого напису стверджується також і тим, що автомобіль на підставі оспорюваного напису нотаріуса 09 листопада 2016 року, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася лише 21 червня 2017 року. Крім того, в зв`язку з порушенням позичальником (заставодавцем) умов 3.3 та п. 3.3 Договору, ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося з вимогю щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості по рахунках, виставлених на оплату за умовами договору, в період з 19 листопада 2013 року по 18 липня 2016 року, що станом на дату складання заяви про вчинення виконавчого напису (а.с. 109 Т.1), та станом на дату підготовки заяви складає: -несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу) 10 590 грн. 84 коп.; -штрафні санкції за вимоги щодо сплати в розмірі 2 305 грн. 32 коп.; -витрати, понесені компанією з метою повернення простроченої заборгованості позичальника в розмірі 942 грн. 54 коп.; -штраф за порушення вимог щодо страхування майна в розмірі 15 % від суми кредиту 25 307 грн. 33 коп.; -компенсація страхових платежів відповідно до ст. 5.6 договору в розмірі 2 128 грн. 06 коп.; -сума всіх та будь-яких додаткових кредитів, що підлягає сплаті до кінця страхового року, якщо передбачено договором 0 грн. 00 коп.; -дострокове повернення наданих та несплачених всіх та будь-яких сум додаткового кредиту 0 грн. 00 коп. Заборгованість за кредитом, станом на 18 липня 2016 року становила еквівалент 10 839 грн. 63 доларів США і відповідно до обмінного курсу за обліковими операціями складала 268 790 грн. 31 коп. З моменту отримання вимоги ОСОБА_1 не зверталася про оспорення суми. Як вбачається з розрахунків, ОСОБА_1 виконувала умови договору, а коли курс договору підвищився, перестала вносити платежі на погашення заборгованості. Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив всі фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши всі докази в сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки у чинному на час укладання оспорюваного договору законодавстві хоча й закріплено статус національної валюти як єдиного законного платіжного засобу на території України, проте не відсутня заборона на визначення у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов`язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті, враховуючи, що саме з такими умовами кредитування погодився позивач. Позивач отримав від відповідача всю інформацію щодо сукупної вартості кредиту, графік погашення кредиту. Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали на момент укладення договору необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Позивач на момент укладання договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови. Що стосується правомірності вчинення виконавчого напису нотаріуса, суд правильно врахував всі надані сторонами докази та постановив правомірне рішення в цій частині заявлених вимог. Колегія суддів зауважує, що станом на момент вчинення виконавчого напису, боржник не звертався до нього із будь-якими заявами про зупинення виконавчого провадження, поданої у відповідності до ч. 4 ст. 42 ЗУ «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як без спірної Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язати суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, параграф 23, від 18 липня 2006 року). Розглядаючи спір, суд повно та всебічно дослідив наявні в справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Доценко Інна Петрівна про захист прав споживача залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України (з урахуванням змін внесених Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ). Повний текст постанови виготовлено 22 липня 2020 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді В.О. Єльцов Л.В. Нерушак