Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/2583/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/2583/20 пров. № А/857/6795/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі № 380/2583/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання неправомірною відмови, зобов`язання вчинити дії, (рішення суду першої інстанції ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін суддею Брильовським Р.М. у м. Львів Львівської області 12.05.2020 року, дата складення повного судового рішення не зазначена), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі також ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач), у якій просив суд: - визнати неправомірною відмову ГУ ПФУ у Львівській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах з жовтня 2018 року; - зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах починаючи з жовтня 2018 року та провести перерахунок призначеної пенсії, зарахувавши до неї період з жовтня 2018 року по лютий 2019 року включно. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи вказує, що у жовтні 2018 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (зі зниженням пенсійного віку), надавши усі необхідні документи. Однак працівники відповідача переконали його відкликати свою заяву, тому що на їх думку у позивача не вистачало необхідного пільгового стажу для призначення пенсії. Позивач стверджує, що заяву про призначення пенсії за віком він не відкликав, тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у призначенні йому пенсії. У подальшому, зокрема у квітні 2019 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (зі зниженням пенсійного віку). За результатами розгляду цієї заяви відповідач призначив позивачу пенсію з березня 2019 року. Відповідачем безпідставно не було зараховано до пільгового стажу період роботи з 21.10.1997 по 15.02.2000. Вважає, що звернувся вперше до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (зі зниженням пенсійного віку) саме у жовтні 2018 року, тому пенсія повинна була бути призначена з жовтня 2018 року, а не з березня 2019 року Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 25.10.2018 звернувся до Червоноградського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Львівській області із заявою встановленого зразка про призначення пенсії. 19.11.2018 ОСОБА_1 подав до Червоноградського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Львівській області заяву про повернення документів на доопрацювання. Червоноградський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ за результатами розгляду цієї заяви повернув ОСОБА_1 документи подані для призначення пенсії для доопрацювання. 21.02.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою довільного зразка до Червоноградського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Львівській області, у якій просив провести перерахунок пенсії за віком починаючи з часу первісного звернення про призначення пенсії з жовтня 2018 року. За результатами розгляду цієї заяви Червоноградський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Львівській області скерував на адресу ОСОБА_1 відповідь від 19.03.2020 № 1561-1661/П-02/8-1300/20, у якій повідомив ОСОБА_1 , що відсутні підстави для проведення перерахунку та виплати пенсії з жовтня 2018 року, оскільки заяву про призначення пенсії було відкликано. Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах з жовтня 2018 року, звернувся до суду з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач жодного рішення щодо відмови призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах як у жовтні 2018 року, так і 19.03.2020 відносно позивача не приймав, позивачем самостійно була відкликана заява про призначення йому пенсії, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України від 09.07.2003 № 1058-VI «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон №1058-VI), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (надалі також - Закон № 1788-ХІІ). Пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Відповідно до частини першої статті 114 Закону № 1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку відповідного страхового стажу, встановленого абзацом 3 пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV. Як передбачено статтею 10 Закону № 1788-ХІІ, пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша статті 44 Закону № 1058-IV). Згідно з частиною першою статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Так, позивач звернувся з позовом, у якому просив суд визнати неправомірною відмову ГУ ПФУ у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з жовтня 2018 року, викладену у листі від 19.03.2020 № 1561-1661/П-02/8-1300/20. Колегія суддів наголошує, що позивач звертається до суду із вимогою визнати протиправною відмову відповідача призначити позивачу пенсію з жовтня 2018 року, однак до відповідача 21.02.2020 він звернувся із заявою провести перерахунок пенсії за віком з часу первісного звернення та виплатити недоплачену суму грошового забезпечення за період з жовтня 2018 року по лютий 2019 року включно. З огляду на те, що позивач самостійно звернувся до відповідача із заявою від 19.11.2018 про повернення заяви про призначення пенсії від 25.10.2018 і така заява була йому повернута, жовтень 2018 року не може вважатися днем первісного звернення позивача за призначенням пенсії. Апеляційний суд наголошує, що реалізація права на звернення із заявою про призначення пенсії, як і на відмову від такої заяви з тих чи інших причин (відкликати її, як в даному випадку), залежить виключно від волевиявлення особи, яка має право на таке звернення, тобто позивача. Після самостійного відкликання позивачем заяви про призначення йому пенсії у пенсійного органу не було жодних підстав для її розгляду та прийняття відповідного рішення по ній. Позивач стверджує про вимушеність, внаслідок протиправних дій працівників відповідача подачі ним заяви від 19.11.2018 про повернення заяви про призначення пенсії. Колегія суддів апеляційного суду відхиляє відповідні доводи позивача та зазначає таке. Так, написання позивачем заяви від 19.11.2019 про повернення документів на доопрацювання було проявом його власного волевиявлення, доказів застосування примусу чи обману при написанні вказаної заяви позивача під час судового розгляду справи не надав. Таким чином, колегія суддів погоджується з позицію суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволенні позову, тому що позивач особисто виявив бажання як стосовно подання первісної заяви про призначення пенсії від 25.10.20, так і стосовно відкликання цієї заяви. В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, апеляційний суд вважає, що права позивача не порушувались відповідачем. Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ). Так, ЄСПЛ у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини» зазначив, що «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури». У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та відзиві на адміністративний позов. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, в апеляційній скарзі не зазначено. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі № 380/2583/20 без змін Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Повне судове рішення складено 22.07.2020