Постанова 4856 № 686/21643/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 686/21643/19 Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 21 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Курка О. П. секретар судового засідання: Яремчук Л.С, за участю: представника позивача: Собецької Ганни Віталіївни представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕД ПМК 2015": Головатого Петра Олексійовича третьої особи: ОСОБА_1 представника ОСОБА_1 : ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Другого відділу державної виконавчої служби м.Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖЕД ПМК 2015", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання незаконними дій державного виконавця, В С Т А Н О В И В : позивач 12.08.2019 звернулась із позовом до суду, в якому просила визнати незаконними дії державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Герасимова А. А., щодо вселення, 01.08.2019 ОСОБА_1 в житлову кімнату АДРЕСА_1 , які оформлено Актом державного виконавця від 01.08.2019 про примусове виконання виконавчого листа №686/13976/16-ц виданого 04.06.2019 Хмельницьким міськрайонним судом. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.11.2019 в задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказала, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що оскаржувані дії відповідача є незаконними, оскільки не були вчинені на підставі закону і в межах наданих повноважень. Також вказано, що позивач не була стороною виконавчого провадження, а тому виконавець не мав жодного права безперешкодного доступу до її приміщення чи іншого майна. 24 грудня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Інші сторони своїм правом, передбаченим ст.ст. 300,304 КАС України не скористались та не подали відзиви на апеляційну скаргу. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року - скасоване та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю. Не погодившись із прийнятим рішенням ОСОБА_1 та Другий відділ державної виконавчої служби м.Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області оскаржили його в касаційному порядку. 28 квітня 2020 року Верховний Суд прийняв постанову, якою касаційні скарги задовольнив частково. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року скасував, а справу направив на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду. 19 та 21 травня 2020 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення. 21 липня 2020 року до суду від ОСОБА_3 надішли додаткові пояснення. Також, під час апеляційного розгляду, представник ОСОБА_1 заявив суду клопотання про долучення до матеріалів справи письмових пояснень для врахування під час прийняття судового рішення та заяви про розподіл витрат на професійну допомогу, якій представник просить встановити додатковий строк для подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу та призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат. З урахуванням думки сторін, колегія суддів задовольнила клопотання та долучила вказані додаткові пояснення та заяву до матеріалів справи. При цьому, суд зазначає, що вказана заява в частині розподілу витрат на професійну допомогу буде вирішена після подання представником ОСОБА_1 відповідних доказів. Представники позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕД ПМК 2015" вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд їх задовольнити. ОСОБА_1 та її представник щодо задоволення апеляційної скарги заперечували, просили суд відмовити в її задоволенні. Відповідач в судове засідання не з`явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи,25.02.2019 ухвалою Хмельницького міськрайонного суду по справі №686/13976/16-ц, заяву ОСОБА_1 задоволено. Здійснено поворот рішення Хмельницького міськрайонного суду від 28.10.2016 про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення шляхом вселення її в кімнату АДРЕСА_1 . Відповідно до виконавчого листа по справі №686/13976/16-ц, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 04.06.2019, ухвала Хмельницького міськрайонного суду від 25.02.2019 по справі №686/13976/16-ц набрала законної сили 02.05.2019. Суд вирішив здійснити поворот виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду від 28.10.2016 про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення шляхом вселення її в кімнату АДРЕСА_1 . Актом державного виконавця 01.08.2019 стверджено, що при примусовому виконанні виконавчого листа №686/13976/16-ц, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 04.06.2019 про здійснення повороту рішення про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення шляхом вселення її в кімнату АДРЕСА_1 , встановлено: "01 серпня здійснено виїзд за адресою, зазначеною у виконавчому документі щодо виконання рішення суду про ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1 . В ході вжитих заходів ОСОБА_1 вселено у зазначену кімнату. Рішення суду виконано в повному обсязі". Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження ВП №50307283 від 12.08.2019 у справі про поворот рішення про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення шляхом вселення її в кімнату АДРЕСА_1 , виконавче провадження закінчено у зв`язку з його виконанням. Вважаючи дії державного виконавця щодо виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду про поворот виконання рішення суду протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач довів, що не порушував Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII під час примусового виконання виконавчого листа №686/13976/16-ц, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 04.06.2019. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи адміністративний позов 26 грудня 2019 року Сьомий апеляційний адміністративний суд прийшов до висновку, щодо протиправності дій відповідача при вселенні 01.08.2019 ОСОБА_1 в житлову кімнату АДРЕСА_1 , які оформлено Актом державного виконавця від 01.08.2019 про примусове виконання виконавчого листа №686/13976/16-ц виданого 04.06.2019 Хмельницьким міськрайонним судом. Колегія суддів зазначає, що підставами для скасування Верховнии Судом постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2020 року, та направлення справи на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду являється те, що суд апеляційної інстанції не врахував наявність цивільного спору між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , та, оцінюючи оскаржувані дії державного виконавця, не надав оцінку діям останнього в частині дотримання ним приписів статті 67 Закону №1404-VІІІ, яка регламентує процедуру вселення у житлове приміщення, в тому числі у примусовому порядку. При цьому поняття "примусове проникнення" та "примусове вселення" не є тотожними. Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 28 квітня 2020 року, зазначає наступне. Щодо висновків Верховного Суду в частині того, що суд апеляційної інстанції не врахував наявність цивільного спору між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне. Згідно ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації: 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи па участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1)визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2)визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3)визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4)визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5)встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6)прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечую ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 1, п.4 та п.10 ч.2 ст. 16 ЦК України кожна особа може звернутися до суду7 за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування. їх посадових і службових осіб. Згідно ч. 1 ст. 20ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Частиною 1 ст.316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Як вбачається з матеріалів справи, позивачу на праві приватної власності належить житлова кімната АДРЕСА_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1 , яку вона придбала за договором купівлі-продажу від 19.03.2019, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та договором купівлі-продажу від 19.03.2019. Тому, на переконання колегії суддів Сердунь Р.Ф., як власник кімнати АДРЕСА_1 має право звернутися до суду за захистом своїх прав у спосіб, що прямо передбачений законом. Захист прав громадян та юридичних осіб на свою власність здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 26.07.2019 державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Герасимов А.А. повідомив, що виконується рішення Хмельницького міськрайонного суду про поворот виконання рішення у справі №686/13976/16-ц, згідно якого потрібно вселити ОСОБА_1 , яку було виселено за позовом ТОВ "ЖЕД ПМК 2015" у 2016 році. В даному випадку таким способом захисту є оскарження дій державного виконавця, що в подальшому призведе до поновлення прав ОСОБА_3 як власника кімнати в тому обсязі, в якому вони існували до незаконного вселення ОСОБА_1 . Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння, користування або розпорядження. Згідно ч.1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1)верховенства права; 2)обов`язковості виконання рішень; 3)законності; 4)диспозитивності; 5)справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6)гласності та відкритості виконавчого провадження; 7)розумності строків виконавчого провадження; 8)співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями: 9)забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Аналіз вказаних норм чинного законодавства, свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, зокрема оскарження дій державного виконавця. Колегія суддів зауважує, що предметом позову у цій справі є вимога позивача про визнання незаконними дії державного виконавця Другого відділу ДВС м. Хмельницького Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області щодо вселення ОСОБА_4 в житлову кімнату АДРЕСА_1 . Факт правомірності володіння, користування та розпорядження майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено. Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання незаконними дії державного виконавця. В даному випадку, наслідком цих дій стало проживання у кімнаті АДРЕСА_1 ОСОБА_1 і неможливості проживання там законного власника ОСОБА_3 . Отже, на переконання колегії суддів вимоги про визнання незаконними дії державного виконавця, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді, оскільки відповідно до норм чинного законодавства викладений у заявленому позові спосіб захисту порушеного права відновить становище ОСОБА_3 , яке існувало до порушення. Аналогічних висновків Велика палата Верховного Суду дійшла у своїй постанові від 30.05.2018р. у справі №923/466/17. Наявність цивільного спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2020 року, жодним чином не впливає на розгляд даного позову, оскільки позивач обрав саме цей спосіб захисту свого права. Державний виконавець вчинив дії. які визнаються незаконним виключно в судовому порядку. Щодо висновків Верховного Суду викладених в постанові від 28 квітня 2020 року, що суд апеляційної інстанції оцінюючи оскаржувані дії державного виконавця, не надав оцінку діям останнього в частині дотримання ним приписів статті 67 Закону №1404-VІІІ, яка регламентує процедуру вселення у житлове приміщення, в тому числі у примусовому порядку, колегія суддів вказує на слідуюче. Пунктом 4 частини 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень, у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувана і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду. Однак, з матеріалів справи вбачається, що у виконавчому провадженні №59307283, по виконанню якого державним виконавцем вчинено оскаржувані дії стягувачем є ОСОБА_1 , а боржником - ТОВ "ЖЕД ПМК 2015". При цьому, позивач - ОСОБА_3 не була боржником у виконавчому провадженні, а тому, державний виконавець не мав жодного права безперешкодного доступу до її майна. Разом з тим, примусове проникнення до власності позивача , яка не є ані боржником, ані іншим учасником виконавчого провадження відбулось без відповідного рішення суду. Колегія суддів не заперечує, що рішення суду є обов`язковим для виконання та в даному випадку відповідачу необхідно його було виконати шляхом вселення ОСОБА_1 в житлову кімнату АДРЕСА_1 . Водночас, колегія суддів наголошує, що з урахуванням вищенаведених обставин справи, вселення ОСОБА_1 відбулось шляхом проникнення до житла, яке належить ОСОБА_3 , оскільки такі дії вчинялись без дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження" та поза межами наданих виконавцю повноважень. Більше того, судова колегія звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що така обставина як проникнення у власність особи, яка не є стороною виконавчого провадження, відсутня серед переліку обставин, передбачених ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", а тому у виконавця були відсутні підстави для зупинення виконавчих дій. Тобто, відповідач стверджуючи про відсутність підстав для зупинення виконавчих дій не заперечує те, що ним все-таки було вчинення проникнення у власність ОСОБА_3 без дотримання норм чинного законодавства. Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що в даному випадку відбулось саме проникнення до житла позивача, що свідчить про протиправність дій відповідача, оскільки такі дії не були вчинені на підставі і в межах наданих повноважень державного виконавця визначених Законом №1404-VIII. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем заходів, зокрема, для зупинення виконання рішення суду та звернення до суду із поданням про роз`яснення рішення суду, щодо виконання рішення суду з метою недопущення порушення прав позивача. Пунктом 4 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII вказано, що до створення умов для безпосереднього доступу державних виконавців, приватних виконавців до державних баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційну інформацію, органи виконавчої влади, що забезпечують ведення таких баз даних та реєстрів, подають відповідну інформацію на письмові запити державних виконавців, приватних виконавців, що надходять у зв`язку з виконавчим провадженням, у триденний строк з дня надходження запиту. Отже, вказаним Законом передбачено, що державний виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності. Колегія суддів наголошує, що на момент вчинення дій по вселенню ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1 виконавець був обізнаний про те, що право власності на вказану кімнату зареєстроване за ОСОБА_3 , вказане не заперечувалось самим державним виконавцем, про що зазначено у його відзиві на апеляційну скаргу, однак всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем жодних заходів для зупинення виконавчих дій не було здійснено. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та №37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96). Оскільки проникнення у власність особи, яка не є стороною виконавчого провадження, не узгоджується із принципами виконавчого провадження, є протиправним та порушує право на володіння майном, колегія суддів вважає протиправними дії відповідача щодо вселення, 01.08.2019 ОСОБА_1 в житлову кімнату АДРЕСА_1 , які оформлено Актом державного виконавця від 01.08.2019 про примусове виконання виконавчого листа №686/13976/16-ц виданого 04.06.2019 Хмельницьким міськрайонним судом. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 1921,40 грн. судового збору сплаченого згідно квитанції №219 від 12.08.2019 у розмірі 768,40 грн. та квитанції № 220210019 від 13.12.2019 на суму 1153 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову. Позов задовольнити повністю. Визнати незаконними дії державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби м. Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області щодо вселення, 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 в житлову кімнату АДРЕСА_1 , які оформлено Актом державного виконавця від 01 серпня 2019 року про примусове виконання виконавчого листа №686/13976/16-ц виданого 04 червня 2019 року Хмельницьким міськрайонним судом. Стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Другого відділу державної виконавчої служби м.Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 1921,40 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 40 коп.). Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О. П.