Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № П/320/160/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/160/20 Суддя першої інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області на прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області (далі - Відповідач, УСЗН Славутицької міськради) про: - визнання протиправною відмови УСЗН Славутицької міськради у наданні статусу та видачі відповідного посвідчення інваліда війни ОСОБА_1 ; - зобов`язання УСЗН Славутицької міськради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати Позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 року позов задоволено повністю. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що додані Позивачем докази підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. При цьому наголосив, що жоден нормативно-правовий документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони, у той час як надані ОСОБА_1 документи беззаперечно підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань цивільної оборони. Окремо суд першої інстанції підкреслив, що не погоджується з правовою позицією Верховного Суду у справі 377/797/17 з огляду на те, що, по-перше, в останній не міститься розрізнення та визначення, до складу яких саме формувань Цивільної оборони повинна бути залучена особа під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, по-друге, посилання у постанові суду на пояснювальну записку до закону не узгоджується з положеннями КАС України, оскільки така записка не належить до джерел права, по-третє, у рішенні касаційного суду не зазначено, у складі яких інших формувань могли брати участь особи, задіяні у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у той час як чинне у 1986 році законодавство СРСР включало до складу невоєнізованих формувань Цивільної оборони, зокрема, чоловіків у віці від 16 до 60 років. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Свої доводи обґрунтовує тим, що належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони, що є обов`язковою передумовою для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб Позивач не надав. Крім того, звертає увагу, що у довідці МСЕК та у заключенні експертного висновку не зазначено, що причина інвалідності ОСОБА_1 пов`язана саме з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони. Окремо підкреслює численність практики Верховного Суду щодо спірних правовідносин. Після усунення визначених в ухвалі від 01.06.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2020 року відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, всі працівники, які виконували дії з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, залучалися до виконання робіт у складі Цивільної оборони, а робота Позивача на Чорнобильській АЕС та надані до матеріалів справи документи свідчать, що весь персонал станції був залучений до формувань Цивільної оборони, по-друге, твердження Апелянта про те, що у 1986-1990 роках до складу Цивільної оборони для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи було залучено від 200 до 1300 осіб є хибним та жодним чином не підтверджується, по-третє, позиції Верховного Суду, на які посилається УСЗН Славутицької міськради, не є правовими позиціями у розумінні КАС України, а лише суб`єктивною оцінкою окремих суддів щодо спірного питання, по-четверте, Відповідачем не зазначено, які інші формування, окрім Цивільної оборони, брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, у той час як до її складу входили, зокрема, всі чоловіки у віці від 16 до 60 років, по-п`яте, жодний нормативний акт не визначав обов`язкової вимоги щодо видання розпорядчого документа про залучення конкретної особи до дій у складі Цивільної оборони. Інша частина доводів відзиву на апеляційну скаргу містить мотиви та висновки, наведені судом першої інстанції у рішенні від 31.03.2020 року, про які було зазначено вище. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої скасувати, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській катастрофи, категорія 1, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.04.1994 року (т. 1 а.с. 38), та має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно вкладки до цього посвідчення №183236 (т. 1 а.с. 38). Крім того, згідно довідки МСЕК серії КИО НОМЕР_2 від 22.04.1999 року (т. 1 а.с. 36), а також експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої ради від 27.12.1993 року №31/93 (т. 1 а.с. 37) Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок професійного захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Судом першої інстанції поряд з іншим встановлено, що, як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 30-31), ОСОБА_1 у період з 19.02.1985 року по 03.03.1993 року працював на Чорнобильській АЕС. Так, у період з 01.01.1986 року по 01.04.1987 року Позивач працював машиністом-обходчиком допоміжного турбінного устаткування 5 групи турбінного цеху №3; з 01.04.1987 року по 01.05.1988 року - машиністом-обходчиком допоміжного турбінного устаткування 5 групи турбінного цеху №2; з 01.05.1988 року по 01.02.1989 року -машиністом парових турбін 7 групи в цьому ж цеху; з 01.02.1989 року по 03.03.1993 року - старшим інженером управління турбінами в цьому ж цеху. Указана інформація підтверджується також відомостями, викладеними у довідці Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» (далі - ДСП «Чорнобильська АЕС») від 04.12.2019 року №47-183 (т. 1 а.с. 32). Крім того, зі змісту довідки ДСП «Чорнобильська АЕС» від 16.07.2019 року №47-30869, форма якої затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальним питанням від 09.03.1988 року №122, вбачається, що Позивач у період з 26.04.1986 року по 31.12.1987 року та з 01.01.1988 року по 03.03.1993 року був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 року №1497-378-и та постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 року №665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 (т. 1 а.с. 33). Даний факт, як зазначив суд першої інстанції, також підтверджується копією Профмаршруту №1995 за періоди з 28.07.1982 року по 02.11.1982 року, з 19.02.1985 року по 03.03.1993 року, виданого начальником (з ліцензування і підвідомчого надзору) ДСП ЧАЕС від 09.08.2019 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 у періоди з 28.07.1982 року по 02.11.1982 року та з 19.02.1985 року по 03.03.1993 року працював у ДСП «Чорнобильська АЕС», зокрема у період з 01.01.1986 року по 31.07.1988 року на посаді машиніста - обхідника з допоміжного турбінного обладнання, (а.с.35), а також копією табелю обліку робочого часу ДСП «Чорнобильська АЕС за серпень 1986 року (т. 1 а.с. 90-91). Згідно довідки НПО «Чорнобильська АЕС» від 07.06.1991 року №577-60/14-698 доза зовнішнього опромінення ОСОБА_1 за період роботи по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 26.04.1986 по 31.12.1988 складає 25 рад (т. 1 а.с.111). Також, відповідно до довідки ДСП «Чорнобильська АЕС» від 12.08.2019 року №18/3-8241 доза зовнішнього опромінення ОСОБА_1 складає 279 мЗв, у тому числі за період перебування в зоні відчуження Чорнобильської АЕС - 150 мЗв, за період участі в ЛНА на Чорнобильській АЕС - 103 мЗв, за період роботи на Чорнобильській АЕС - 26 мЗв (т. 1 а.с.34). У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до УСЗН Славутицької міськради із заявою від 25.11.2019 року про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу відповідного посвідчення (т. 1 а.с. 27). Листом від 27.11.2019 року № 01-16/46 УСЗН Славутицької міськради повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки на нього не поширюється дія п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (т. 1 а.с. 28). На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 1, 4, 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302, ряду актів з Цивільної оборони, які були чинні на момент аварії на Чорнобильській АЕС, а також Європейського законодавства, ратифікованого Україною, суд першої інстанції, відступаючи від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.06.2018 року у справі №377/797/17, прийшов до висновку про обґрунтованість доводів Позивача щодо його участі в складі формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому Відповідачем неправомірно відмовлено останньому у задоволенні його заяви щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них (далі - Закон). Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Приписи ст. 18 вказаного Закону визначають, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. Згідно п. 2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.05.1994 року № 302 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (далі - Положення №302) посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. В абз. 2 п. 7 Положення №302 закріплено, що «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина. Пунктом 10 Положення №302 передбачено, що «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону, є наявність в особи сукупності таких обов`язкових умов: залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Наведений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною, зокрема, у постановах від 27.02.2019 року у справі №818/26/18 та № 149/3307/16-а, від 20.02.2019 року у справі № 817/237/18, від 13.02.2019 року у справі № 676/1827/17, від 26.02.2020 року у справі № 377/196/17, від 27.04.2020 року у справі № 826/15761/17, від 14.05.2020 року у справі № 686/20301/16-а. І хоча суд першої інстанції вказав на те, що він не може погодитися з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.06.2018 року у справі №377/797/17, однак не врахував, що у подальшому відповідні правові висновки підтримувалися неодноразово судом касаційної інстанції, який у своїх рішеннях вказував на відсутність підстав відходити від неї. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06.06.1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Судовою колегією враховується, що встановлені вище обставини прийняття ОСОБА_1 участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, вказують на те, що на нього поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас, згідно усталеної позиції Верховного Суду, викладеної також й у постановах від 06.05.2020 року у справі №751/1484/17, від 10.10.2019 року у справі № 810/4584/18, від 19.09.2019 року у справі №756/8323/16, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі №810/4584/18, це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. У вже згаданій вище постанові від 10.10.2019 року у справі №810/4584/18, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх інстанцій в аналогічній за змістом справі і відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що наказом ЧАЕС № 19.04.1985 року №2с «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони» встановлено п. 2: для організації виконання задач по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань цивільної оборони та керування ними при проведенні рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт утворити служби цивільної оборони ЧАЕС; п.7 - утворити формування цивільної оборони; п.7.1 - спеціальне формування - 600 осіб від підрозділів у відповідності з табелем. Означений наказ завірений державними печатками ЧАЕС, управління з питань НС та ЦЗН №1 Київської облдержадміністрації, а також режимно-секретним підрозділом Державного спеціалізованого підприємства Чорнобильська АЕС (т. 1 а.с. 76-78). У свою чергу, листом від 06.12.1982 року №672с Всесоюзного промислового об`єднання по атомній енергетиці СОЮЗАТОМЕНЕРГО (м. Москва) «Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення у випадку аварії на АС» у пункті 5 роз`яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА, може проводитися персоналом або у складі звичайної цехової структури, або структури цивільної оборони, на розсуд директора АС. Переведення роботи персоналу в структуру цивільної оборони є обов`язковим при виникненні гіпотетичної аварії на АС або введення періоду «Загальної готовності ЦО». Даний лист також завірений режимно-секретним підрозділом ЧАЕС (т. 1 а.с. 79). Водночас, з урахуванням висновку Верховного Суду у справі №810/4584/18, зазначені обставини свідчать, як вірно зазначив суд першої інстанції, про підтвердження факту участі Позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Тобто, наведені факти підтверджують, що на ОСОБА_1 як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що встановлено щодо Позивача, Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, однак не було враховано судом першої інстанції, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення Позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за правилами п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону немає. Належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони Позивачем не надано. Колегія суддів зазначає, що формування Цивільної оборони чисельністю 600 осіб, створеної на ДСП «Чорнобильська АЕС», не свідчить про участь Позивача у цьому складі, а висновки судів, що в силу вимог чинного у 1986-1987 роках законодавства, у випадку аварії на атомній електростанції весь її персонал переводиться до структури Цивільної оборони, є безпідставними, оскільки в межах спірних правовідносин має бути підтверджена належними та допустимими доказами участь саме Позивача у ліквідації наслідків аварії у складі формувань Цивільної оборони. Указана обставина, як неодноразово підкреслено Верховним Судом в аналогічній категорії справ, є істотною, позаяк в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Разом з тим, судом апеляційної інстанції відхиляються Посилання Апелянта на невідповідність формулювання причини інвалідності, визначеної у довідці МСЕК серії КИО -І № 099006 від 22.04.1999 року та експертного висновку від 27.12.1993 року №2073, поняттю та змісту статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону, оскільки положеннями п. 1.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України від 07.04.2004 року 183, передбачено вичерпний перелік формулювань причин інвалідності, які не містять такої причини як «інвалідність пов`язана з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони». Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, зважаючи на встановлену вище відсутність правових підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, судова колегія приходить до висновку про помилковість твердження Київського окружного адміністративного суду про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановленні рішення порушено норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області - задовольнити повністю. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено та підписано « 22» липня 2020 року.