Постанова 4855 № 640/18783/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18783/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Черпіцької Л.Т. та суддів Глущенко Я.Б., Собківа Я.М., за участю секретаря: Закревської І.Л. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила: - визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації щодо відмови їй у встановлені статусу інваліда ІІІ групи та видачі посвідчення інваліда війни - протиправними; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації встановити їй статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. У обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначила про протиправну відмову у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та видачі відповідного посвідчення, оскільки вона приймала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі формувань цивільної оборони та є особою з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні підстави для висновку про протиправність дій Управління соцзахисту в контексті заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами обставин, з якими положення пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ пов`язують можливість встановлення позивачу статусу інваліда війни. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Скаржник мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на протокол № 3 від 07.05.1986 та наказ № 173 від 30.04.1986, які вказують на той факт, що всі без виключення підприємства залучалися до структур Цивільної оборони. Також скаржник вказала, що суд безпідставно послався на листи Міністерства соціальної політики України, оскільки дані листи видані із порушенням чинного законодавства та не мають ознак нормативно-правового акту. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивач згідно із наказом від 13.11.1987 №1199, виданим виробничим об`єднанням (далі - ВО) «Комбінат» з 13.11.1987 працювала комірником вантажно - розвантажувального цеху на вказаному виробничому об`єднанні. Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням особи, серії НОМЕР_1 , виданим 01.04.1997 та вкладкою до нього від 22.03.2002 № 132803 (а.с.17). Згідно довідки до акту МСЕК від 11.03.2002 №022869, позивач є інвалідом ІІІ групи з 01.04.2002, причиною якої зазначено - роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 27). Згідно із довідкою №300, виданою ВО «Комбінат» позивач з 13.11.1987 по 31.12.1987 була безпосередньо зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 №665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі Списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 (а.с. 29). Відповідно до довідки №54, виданої Міністерством України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС позивач з 01.01.1988 по 31. 01.1990 була безпосередньо зайнята на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 №665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі Списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173. Також в матеріалах справи міститься наказ начальника Цивільної оборони - голови Ради міністрів Української РСР «Про призначення оперативних груп Штабу Цивільної оборони УРСР і Київської області для роботи в зоні Чорнобильської АЕС» від 30.04.1986 №173 для виконання службових обов`язків в зоні Чорнобильської АЕС Штабу Цивільної оборони УРСР і Київської області виділено оперативні групи у складі 10-15 людей з 26.04.1986 до повного закінчення робіт з ліквідації наслідків аварії на АЕС. Також судом встановлено, що позивач зверталась до відповідача із заявами від 22.03.2019 та 11.07.2019 про встановлення їй статусу інваліда війни ІІІ групи та видачу посвідчення встановленого зразка. До заяв, зокрема, додала копію довідки МСЕК, копію експертного висновку про встановлення діагнозу, копію посвідчення особи, постраждалої від Чорнобильської АЕС 1-ї категорії, та вкладку до нього, копію пенсійного посвідчення, копію довідки про дози опромінення, копію довідок №№ 73, 300, 54 про те, що у відповідні періоди позивач працювала на роботах передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-378 і постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 №665-195, що дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі Списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173. Відповідач листами від 02.04.2019 №100/06-2829 та від 24.07.2019 №100/06-8229 повідомив позивача про те, що немає підстав для встановлення їй статусу інваліда війни, оскільки в наданих нею документах відсутня інформація про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) по лінії Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до вказаного формування по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та розпорядчий документ підприємства про залучення осіб до складу такого формування та відомості про робот, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернулася з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Відповідно до частини другої статті 4 цього до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону №3551-ХІІ. Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності. Відповідно до частини першої статті 10 Закону №796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986 - 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988 - 1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. З матеріалів справи вбачається факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків при виконанні трудових обов`язків. Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-XII. Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань саме Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні достатні підстави для набуття ним статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII. Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону №796-XII). Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 07.06.2018 у справі №377/797/17, від 21.08.2018 у справі №279/2285/16-а, від 15.05.2019 у справі №816/851/18, від 18.09.2019 у справі №674/450/17, від 19.09.2019 у справі №756/8323/16-а, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а (2-а/315/29/15). За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останньої немає достатніх правових підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві, з урахуванням яких судом вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 17 вересня 2020 року. Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді:Я.Б. Глущенко Я. М. Собків