Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/7397/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7397/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Земляної Г.В. Ключковича В.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати наказ №81 від 11 червня 2015 року в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорту громадянина України НОМЕР_1 та бланку паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 ; - зобов`язати відповідача проінформувати адміністрацію Державної прикордонної служби України про необхідність вилучення із баз даних загублених, викрадених та оголошених недійсними документів, відомостей про визнання недійсними (анулювання) паспорту громадянина України НОМЕР_1 та бланку паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2, а також вилучити відомості про визнання недійсними (анулювання) цих паспортів із відповідної бази даних Державної міграційної служби України. Позов обґрунтовано тим, що 14 лютого 2019 року після отримання листа з Адміністрації державної прикордонної служби України позивач дізналась, що ДМС України анульовано бланки паспортів деяких громадян України, у тому числі й її паспортів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (для виїзду за кордон) з причини тимчасової окупації території АР Крим. Із прийнятим відповідачем рішенням позивач не згодна та вважає безпідставним застосування ДМС України положень Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, обліку, передачі та знищення бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС України, затвердженої наказом ДМС України №153 від 18 липня 2012 року (далі - Інструкція №153). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Державною міграційною службою України подано апеляційну скаргу, в якій апелянт посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування дійсних обставин справи просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 29 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов протиправного висновку, що наявність у позивача паспорта громадянина України є безспірним доказом наявності у останньої підстав для його правомірного отримання та використання. Також, апелянт вважає помилковими висновку суду першої інстанції, що наявність копій таких документів є підтвердженням громадянства України. Разом з цим, апелянт звертає увагу, що судом першої інстанції не було досліджено доказів, що позивач проходила процедуру оформлення паспорта громадянина України. Посилання суду першої інстанції на обов`язковість проведення службового розслідування під час визнання недійсним паспортів громадянина України та громадянина України для виїзду за кордон є помилковим та необґрунтованим. За наведених обставин, відповідач вважає, що висновки суду щодо не доведення ДМС правомірності прийнятого рішення суперечать нормам законодавства та обставинам справи. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 від 29 січня 2020 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з урахуванням всіх обставин справи, що мають значення для її вирішення, а також з дослідженням всіх наданих сторонами доказів у відповідності до норм матеріального права, та з дотриманням норм процесуального права. Натомість, доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та необґрунтованими, а вимоги апеляційної скарги такими, що задоволенню не підлягають. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом Державної міграційної служби України від 11 червня 2015 року №81 "Про визнання недійсними бланків" у зв`язку з тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим, а також окремих районів, міст, селищ Донецької і Луганської областей, враховуючи положення статті 7 Закону України "Про основи національної безпеки України" та листа МВС України від 16 квітня 2015 року №38/3/5-409цт, відповідно до пункту 5.1 наказу ДМС України від 18 липня 2012 року №153 "Про порядок використання, обліку та зберігання бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС Україні", зокрема, визнано недійсним (анульовано) бланк паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 та бланк паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 . За твердженнями представника позивача, ОСОБА_1 , як громадянка України, документована вказаними паспортами громадянина України та громадянина України для виїзду закордон. На підтвердження вказаного у матеріалах справи містяться: копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Залізничним РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в АРК 17 березня 2011 на ім`я ОСОБА_1 , а також копія паспорта громадянина України для виїзду закордон серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_1 (а.с.22-26). Разом з цим, судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 24 липня 2007 року у справі № 2-о-182/2007 було встановлено юридичний факт постійного проживання на території України з початку 1991 року сина позивача - ОСОБА_2 (а.с. 88-89) Також, в матеріалах справи наявні копії зобов`язання ОСОБА_1 припинити іноземне громадянство Палестини від 13 листопада 2010 року та декларація про відмову від іноземного громадянства від 15 листопада 2010 року (а.с. 91, 92). Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним позивач звернулась за захистом порушених прав, свобод та інтересів до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив зокрема, з того, що тимчасова окупація АР Крим, на яку посилається відповідач в оскаржуваному наказі, сама по собі не може вважатися належною підставою для прийняття рішення про визнання недійсним бланків паспортів позивача, в розумінні приписів Порядку № 152 та Порядку №

320. Отже, оскільки відповідачем винесено оскаржуваний наказ не з підстав протиправного набуття позивачем громадянства України, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий наказ є протиправним, а ефективним способом відновлення порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача належним чином проінформувати Державну прикордонну службу України про визнання наказу від 11 червня 2015 року №81 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорту серії ЕТ №297098 та бланку паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 . Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2235-III). Згідно зі статтею 3 Закону № 2235-ІІІ Громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України. Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну. Згідно зі статтею 6 Закону № 2235-ІІІ Громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Статтею 8 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України. Згідно з ч. 1 ст. 1, абз.абз. "а", "б" п. 1 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 16, ч.ч. 1, 2 ст. 21, ч.ч. 1, 2 ст. 22 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, переоформленням, продовженням строку дії, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. Відповідно до п. 10.4 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320 (далі - Порядок №320), погашаються, уважаються недійсними та знищуються паспорти: які обмінюються у зв`язку зі зміною (переміною) прізвища, імені та по батькові; у разі встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); у разі непридатності паспорта для користування (пошкодження з різних причин, утрата фотокартки); осіб, громадянство України яких припинено; знайдені, замість яких видано нові; померлих громадян; зіпсовані під час заповнення; оформлені з порушенням вимог чинного законодавства України; не отримані власником протягом року. Згідно із п.п. 50, 55 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року №152 (далі - Порядок №152), паспорт для виїзду за кордон вважається недійсним та знищується в разі: 1) коли він підлягає обміну у зв`язку із зміною прізвища, імені та по батькові; 2) встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті для виїзду за кордон, записам в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження); 3) непридатності паспорта для виїзду за кордон для подальшого використання; 4) припинення громадянства особи; 5) коли паспорт для виїзду за кордон знайдено, а замість нього видано новий паспорт для виїзду за кордон; 6) смерті особи, якій було видано такий паспорт; 7) зіпсуття паспорта для виїзду за кордон під час заповнення; 8) оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства. У відповідності до п.39 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (далі по тексту - Порядок № 302) за наявності підстав, зазначених у цьому Порядку, раніше виданий паспорт підлягає вилученню, поверненню державі, знищенню або тимчасовому затриманню. Особа, стосовно якої громадянство України припинено відповідно до Закону № 2235-ІІІ, зобов`язана у порядку та строки, встановлені законодавством про громадянство України, повернути паспорт територіальному підрозділу ДМС, що здійснив його оформлення та видачу (п. 40 Порядку № 302). Забороняється вилучення в особи паспорта, крім випадків, передбачених законом, зокрема взяття паспорта в заставу (п.43 Порядку № 302). Згідно з п.44 Порядку № 302 територіальні органи чи територіальні підрозділи ДМС мають право вилучити, а також тимчасово затримати паспорти, які оформлені з порушенням вимог законодавства, підроблені, або в інших випадках, передбачених законом. Під час вилучення або тимчасового затримання паспорта складається відповідний акт встановленого МВС зразка та видається відповідна довідка. Поряд з цим, відповідно до п.п. 11.1 та 11.4 Порядку №320, бланки паспортів громадянина України (далі - бланки) є документами суворої звітності, їх зберігання організовується таким чином, щоб запобігти їх втратам або крадіжкам. У разі втрати чи крадіжки паспортів комісіями для роботи з бланками паспортів проводиться службове розслідування. Матеріали розслідування не пізніше 10-денного строку подаються до територіального органу, який негайно повідомляє ДМС України про втрату чи крадіжку бланків, а надалі інформує про вжиті заходи. Згідно з п. 56 Порядку №152, у разі оформлення паспорта для виїзду за кордон з порушенням вимог законодавства керівник територіального органу чи підрозділу ДМС проводить службове розслідування. За результатами розслідування складається висновок у двох примірниках, який надсилається до ДМС для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу апарату ДМС. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС, другий - у територіальному органі або підрозділі ДМС. Пункт 5.1. Розділу V Інструкції про порядок замовлення, постачання, обліку, зберігання, передачі та знищення бланків документів суворого обліку та суворої звітності в Державній міграційні службі України, затвердженої наказом ДМС України від 18.07.2012 № 153 (далі - Порядок № 153). Як правильно було встановлено судом першої інстанції та вбачається з наявного в матеріалах справи наказу відповідача № 81 від 11.06.2015, підставою для його видачі слугував факт тимчасової окупації АРК, а також окремих районів, міст та селищ Донецької і Луганської областей та лист МВС України від 16.04.2015 № 38/3/5-409цт. Водночас, правовою основою видачі даних наказів вказано ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки» і п. 5.1. Порядку №

153. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що посилання відповідача на норму Закону України «Про громадянство України» щодо втрати позивачем даного правового статусу, як на підставу видання даного наказу, у оскаржуваному наказі відсутнє. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посилання на правові акти, а також листи, зазначені у наказі № 81 від 11.06.2015 не може бути підставою для визнання недійсним бланку паспорта, оскільки не регулює спірних правовідносин. Тимчасова окупація АР Крим, на яку посилається відповідач в оскаржуваному наказі, сама по собі не може вважатися належною підставою для прийняття рішення про визнання недійсним бланку паспорта позивача, в розумінні приписів Порядку № 152 та Порядку №

320. Крім цього, суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідачем не спростовано відсутність подій і, водночас, наявність будь - яких документів, що слугували б правовою підставою, у відповідності до приписів п. 56 Порядку №152, для проведення службової перевірки Державною міграційною службою України щодо оформлення паспорта для виїзду за кордон позивачу з порушенням вимог законодавства. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача, про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту набуття громадянства України за територіальним походженням у порядку, визначеному законодавством, не є доказом правомірності дій відповідача у спірних відносинах та не спростовують факту недотримання відповідачем встановленого порядку визнання недійсним бланку паспорту. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 826/20841/15. Крім того, відповідачем як під час вирішення даної справи у суді першої інстанції так і на підтвердження доводів апеляційної скарги не надано суду доказів які б свідчили про подання позивачем під час оформлення паспорту громадянина України свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, чи приховування позивачем будь-якого суттєвого факту, за наявності якого позивач не мав права набути громадянство України. Натомість, наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт додержання позивачем вимог закону щодо набуття громадянства України. Колегія суддів вважає доречним висновок суду першої інстанції, що відповідачем винесено оскаржувані накази не з підстав протиправного набуття позивачем громадянства України, а відтак, це не належить до предмету спірних правовідносин. Разом з цим колегія суддів враховує, що згідно з приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Водночас, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду правомірності прийнятого рішення. З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи суб`єкта владних повноважень не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328-329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: Г.В. Земляна В.Ю. Ключкович