Постанова 4855 № 826/16504/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/16504/16 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України про: - визнання протиправним та скасування наказу ДМС України №93 від 17.05.2016 в частині, що стосується громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - зобов`язання Державну міграційну службу України зробити обмін посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної міграційної служби України №93 від 17.05.2016 в частині (п.п.27 - 27.3) щодо скасування посвідки на постійне проживання в Україні на ім`я громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Державною міграційною службою України подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні. Доводи апелянта, зокрема, обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, позаяк в матеріалах справи ОСОБА_1 відсутні документи, які б підтверджували, що особа прибула в Україну з метою працевлаштування за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, а зайняття підприємницькою діяльністю не є підставою для видачі посвідки на постійне проживання за абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». Відзиву ОСОБА_1 або його представника на апеляційну скаргу Державної міграційної служби України не надходило, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з`явилися. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. За наведених обставин, колегія суддів вирішила здійснити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 11.12.2001 громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до УМВС в Херсонській області з заявою про видачу посвідки на проживання для іноземців. До матеріалів особової справи позивачем додано копію свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, виданого ОСОБА_1 09.07.1998, а також копію національного паспорта. Згідно висновку УАСМ УМС України в Херсонській області від 27.12.2001, при перевірці підстав щодо залишення на постійне місце проживання громадянина ОСОБА_1 на території України встановлено, що він з 1998 року мешкає на території України (працював за угодою), виходячи з викладеного вище, на підставі ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців», вказівки МВС України №10/7-3067 від 05.08.1998 (Щодо роботи з іноземцями країни СНД) є підстави громадянину В`єтнаму - ОСОБА_1 дозволити постійне проживання на території Херсонської області. 27.12.2001 УМВС України в Херсонській області на підставі заяви позивача прийнято рішення про документування посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 терміном дії до 07.10.2002, відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», яку продовжено до 07.10.2004. 20.01.2004 ВГІРФО УМВС України в Херсонській області вказану посвідку продовжено на термін дії «безстроково». 22.08.2007 ОСОБА_1 здійснив обмін вказаної посвідки, отримав посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , термін дії «безстроково». 25.05.2012 громадянина СРВ ОСОБА_1 ВГІРФО УМВС України в Херсонській області документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 , по якій він проживає на теперішній час. 23.02.2016 ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського РВ у м. Херсоні УДМС України в Херсонській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, у зв`язку з непридатністю до користування. 31.03.2016 УДМС України в Херсонській області затверджено Висновок «Про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Респубілки В`єтнам ОСОБА_1 ». У висновку акцентується увага на положеннях, зазначених у абз.4 п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», такими що дозвіл на імміграцію вважаються іноземці та особи без громадянства, що прибули в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, залишились проживати в Україні, і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. В ході проведення відповідної перевірки встановлено, що УДМС України в Херсонській області проведено перевірку матеріалів справи щодо документування посвідкою на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що особа прибула в Україну з метою працевлаштування за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в органах СРСР. Приймаючи до уваги викладене встановлено, що рішення про видачу довідки на постійне проживання прийняте з порушенням вимог закону і підлягає скасуванню відповідно до вимог п.2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання, затвердженого наказом МВС 15.07.2013 №681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 06.08.2013 за №1335/23867 (зі змінами) наказом Голови ДМС, посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС визнаються недійсними та підлягають вилученню. 17.05.2016 Державною міграційною службою України видано наказ за №93 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», у пунктах 27 - 27.3 якого зазначається, що на підставі висновку УДМС у Херсонській області від 31.03.2016 стосовно ОСОБА_1 : скасувати повністю рішення відділу УАСМ УМВС України в Херсонській області від 27.12.2001 про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (п.27.1); видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 27.12.200, серії НОМЕР_2 від 22.08.2007 та серії НОМЕР_3 від 25.05.2012 визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню (п.27.2); начальникові УДМС у Херсонській області Яковенко О.В. забезпечити вилучення зазначених у підпункті 27.2 пункту 27 цього наказу посвідок на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (п.27.3). Не погоджуючись з рішенням ДМС України позивач звернувся до суду із даним позовом. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи викладені положення процесуального закону та доводи апелянта, колегія суддів переглядає спірне судове рішення в частині задоволених позовних вимог. Так, суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що оскаржуваний наказ ДМС України № 93 від 17.05.2016 в частині скасування посвідки на постійне проживання в Україні на ім`я громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , прийнятий з порушенням вимог ст. 12 Закону України «Про імміграцію», а саме: без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без урахування принципу пропорційності, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Оцінюючи доводи апелянта у взаємозв`язку з обставинами справи, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст. 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України. В оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, слід керуватись критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб`єкта. Так, у відповідності до наведеної норми Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне проживання - це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні. Відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №251 від 28.03.2012, визначено механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання. Пунктом 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 за №251 (далі по тексту - Порядок №251, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначається, що посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію». Згідно з ст.12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 №681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки. Так, видача посвідки на постійне проживання позивача здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію», згідно з яким іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані УМВС України в Херсонській області та зазначені у висновку. Під час видачі посвідки на постійне проживання УМВС України в Херсонській області керувався зазначеними положеннями Закону України «Про імміграцію», будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивача таким, що має дозвіл на імміграцію. Згідно п.4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію», особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону. Відтак, посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. Отже, позивачем було отримано посвідку на постійне проживання в межах законодавства, а дозвіл на імміграцію в Україну не надавався, позаяк позивач прибув до України до прийняття Закону України «Про імміграцію» 07.06.2001, яким передбачено набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб`єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію. Колегія суддів звертає увагу на те, що при наданні вперше 27.12.2001 позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні УМВС України в Херсонській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні. Згідно довідки Херсонського комбайнового заводу ім. Г.І.Петровського Міністерства тракторного сільськогосподарського машинобудівництва від 10.11.1998, ОСОБА_1 займає посаду за спеціальністю (мовою оригіналу) «слесарь механо-сборочных робот в цеху приставок к кукурузоуборочных комбайнов» з 1988 року по 1995 рік. 18.02.1993 цим же заводом видана довідка за № 261 ОСОБА_1 з 27.11.1988 по 20.02.1993 працював слюсарем комбайно-уборочного цеху. Надалі, у 1997 році ОСОБА_1 отримано свідоцтво за № 068373 від 02.07.1997 про те, що він навчався за професією «продавець продовольчих і непродовольчих товарів для дрібних торгових підприємств в Комерційній школі бізнесу м. Херсона, та що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка засвідчує, що ОСОБА_1 , на підставі наказу №524 від 29.11.1988 розпочав роботу в ВАТ «Херсонські комбайни» в учбово-виробничому цеху учнем водія електротранспорту і звільнений 21.01.1993 у зв`язку із закінченням дії контракту. При цьому, позивач продовжував перебувати на території України і отримав свідоцтво на право здійснення підприємницької діяльності. Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що вказані обставини не були предметом перевірки ні під час складення УДМС України в Херсонській області Висновку від 31.03.2016 «Про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Респубілки В`єтнам ОСОБА_1 », ні під час вирішення відповідачем питання щодо наявності підстав для скасування посвідки на постійне проживання та свідчить про необґрунтованість висновків відповідача. За наведених обставин справи, положень чинного законодавства та особи позивача, колегія суддів погоджується з мотивами суду першої інстанції, який зазначив про те, що спірний наказ ДМС України № 93 від 17.05.2016 в частині скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , прийнято з порушенням вимог ст.12 Закону України «Про імміграцію», а саме: без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення - позивач проживає на території України з 1988 року; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено положення «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002. Вказуючи на відсутність підстав для видачі вказаної посвідки, та зазначаючи, що рішення про видачу довідки на постійне проживання прийняте з порушенням вимог закону і підлягає скасуванню відповідно до вимог п.2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання, апелянт наголошує на відсутності обґрунтованих підстав для його видачі, незважаючи на те, що 20.01.2004 ВГІРФО УМВС України в Херсонській області вказану посвідку було продовжено позивачу на термін дії «безстроково». Тобто, державою в 2004 році, в особі уповноважених органів було надано у встановленому порядку дозвіл позивачу на перебування на території України безстроково. Натомість в подальшому, як вже було зазначено, Державною міграційною служби України відмовлено в обміні відповідної посвідки та повторно розглянуто питання правомірності та наявності підстав для перебування особи позивача на території України, що могло бути предметом дослідження під час розгляду питання про безстрокову видачу відповідної посвідки позивачу, а не при зверненні останнього до уповноваженого органу з заявою про обмін дійсної посвідки на постійне проживання, у зв`язку з непридатністю до користування. Оцінюючи обгрунтованість дій відповідача в межах спірних правовідносин, колегія суддів вважає за доцільне вказати, що у пункті 74 Рішення у справі «Лелас проти Хорватії» і пункті 70 Рішення у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119). Таким чином, у вказаній ситуації, відповідач не мав права ототожнювати обмін виданої та дійсної посвідки на постійне проживання з розглядом питання про первинну видачу такої посвідки. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж. Отже, вказані апелянтом підстави не є поважними та обгрунтованими, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги - відсутні. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя: Парінов А.Б. Судді: Беспалов О.О. Ключкович В.Ю.