Постанова 4818 № 644/894/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 15 липня 2020 року м. Харків Справа № 644/894/20 Провадження № 22-ц/818/2441/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого - Пилипчук Н.П., суддів - Тичкової О.Ю., Кругової С.С., за участю секретаря - Плахотнікової І.О. учасники справи: позивач : ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року, постановлену у складі судді Бугера О.В., в залі суду в місті Харкові, В С Т А Н О В И В : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом. Одночасно із поданням позову позивачем подано заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої він зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову з метою унеможливити протиправну поведінку відповідача ОСОБА_2 завдасть невідворотної матеріальної шкоди та збитків позивачу і призведе до затягування відновлення прав позивача. Зазначає, що наразі існує судове рішення про визнання недійсним договору міни та повернуто сторони в первинний стан. Протягом останніх 10 років відповідач ОСОБА_2 безпідставно володіє отриманими у позивача коштами за міну житлового приміщення грошовими коштами та картиною « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і не повертає їх, тому це зумовило звернення до суду. Зобов`язання відповідача ОСОБА_2 з повернення отриманих від позивача коштів в розмірі 240000 гривень є фактично нічим не забезпеченими, що ставить під загрозу фактичне та повне виконання судового рішення про стягнення достатньо великої суми грошових коштів. У зв`язку з чим просив суд накласти заборону відчуження на 30/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо 30/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Заборонити відповідачу ОСОБА_2 вчиняти певні дії, а саме розпоряджатися 30/100 частинами житлового будинку АДРЕСА_1 . Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в рамках цивільної справи залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити його заяву про забезпечення позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм процесуального права. Вказує, що предметом судового розгляду у справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього достатньо великої суми грошових коштів. Відмовивши в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд перше інстанції не звернув уваги і не врахував, що позивач належним чином обґрунтував і довів всі істотні обставини, з якими процесуальне законодавство пов`язує можливість застосування відповідного заходу забезпечення позову. Також вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги, що заходи забезпечення позову, про які просив позивач, повністю відповідають характеру та змісту заявлених позовних вимог і очевидно співмірні предмету позову (про стягнення грошових коштів). До того ж, посилання районного суду на те, що обґрунтування позивача про необхідність забезпечення його цивільного позову є лише припущеннями, не є та не може бути достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позов) оскільки саме обґрунтоване припущення і є підставою для забезпечення позову. Крім того, районний суд не врахував, що до своєї позовної заяви позивач ОСОБА_1 додав належні, допустимі і достатні докази тому, що наразі існує реально загроза ефективному захисту порушених прав (інтересів) позивача та ймовірність ускладнення виконання судового рішення у разі задоволення позову при невжитті цих заходів, оскільки сам факт звернення відповідача ОСОБА_2 в суд із позовом про визнання укладеного між ним та позивачем договору міни недійсним і подальше задоволення цих вимог вже є достатньо обґрунтованим доказом намагання відповідача ухилитися від взятих на себе обов`язків. При цьому, районний суд не з`ясував і не врахував, що заходи забезпечення позову, про які просить позивач, не можуть порушити права чи інтереси відповідача, не позбавляють його права володіння та користування цим майном, не припиняють право власності на це майно. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спір не стосується нерухомого майна, будь-яких доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення суду, із змісту позову, доданих до позову додатків та змісту заяви не вбачається, а також відсутність будь-які докази протиправності поведінки відповідача та невідворотності шкоди. Такого висновку суд першої інстанції дійшов при неповному з`ясуванні обставин справи. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. З матеріалів справи вбачається, що 21.10.2010 року між сторонами у справі було укладено договір міни, відповідно до якого позивач прийняв у власність 30/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 з відповідною часткою надвірних будівель, а відповідач отримав за умовами міни картину «Вселенная» з доплатою в розмірі 240000 грн., ще до підписання договору. Не заперечуючи факту отримання коштів за договором відповідач звертався до суду із зустрічним позовом про визнання договору міни удаваним, посилаючись на те, що фактично відбувся договір застави, під отримані грошові кошти від позивача. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21.04.2016 року було відмовлено в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково та визнано недійсним договір міни, повернуто сторони в первісний стан. Рішення було предметом оскарження в апеляційній та касаційній інстанції. Постановою суду апеляційної інстанції від 29.01.2018 року, яка постановою Верховного Суду від 21.01.2020 року залишена без змін, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 21.04.2016 року залишено без змін, таким чином, наразі договір міни є недійсним. Але відповідачем картина та кошти позивачу не повернуті, що змусило позивача звертатись до суду. Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України). У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Згідно з п. 4 вказаної постанови передбачено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову та конкретного заходу. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини, з яких вона просить суд вжити такі заходи. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі гроші, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Під час оцінки такої співмірності необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. Відповідач вважає, що підстави для забезпечення позову відсутні, оскільки позивачем не доведено, що відповідач вчиняє дії спрямовані на відчуження нерухомого майна. Між тим, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Так, згідно п. 43 рішення ЄСПЛ по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідач не довів наявність у нього доходу або майна, за рахунок якого можливо було б виконати рішення у разі задоволення позову. Відчуження нерухомого майна, за рахунок якого можливо виконати рішення у разі задоволення позову, утруднить або зробить неможливими виконання такого рішення суду. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням обставин справи, предмету спору, характеру спірних правовідносин, завдань цивільного судочинства та забезпечення рівності прав і охоронюваних законом інтересів сторін достатнім для забезпечення позову у даному випадку є такий вид забезпечення позову як заборона відчуження 30/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2020 року скасувати. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення грошових коштів - задовольнити частково. Заборонити відчуження 30/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 належні ОСОБА_2 . Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - С.С. Кругова О.Ю. Тичкова