Постанова 4801 № 127/17717/25

Справа № 127/17717/25 Провадження № 22-ц/801/1253/2026 , № 22-ц/801/1116/2026 Категорія: 31 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В.М. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 рокуСправа № 127/17717/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С., за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником адвокатом Лавренчуком Андрієм Сергійовичем, та за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , поданою її представником адвокатом Яворським Сергієм Станіславовичем, на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2026 року про забезпечення позову, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Куцим Ростиславом Андрійовичем, на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2026 року про закриття провадження та скасування заходів забезпечення позову, В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаною позовною заявою, в якій просив визнати недійсними як фіктивні чи удавані: -договір міни серія та номер 1491, виданий 20.02.2025 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., про міну 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 на інше майно, вчиненим з метою приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу вказаної частки квартири; -договір дарування серія та номер 669, виданий 10.04.2025 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лазько С.І., про дарування 1/24 частини квартири АДРЕСА_1 дарителя ОСОБА_4 обдарованій ОСОБА_5 . Позов обґрунтований тим, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 49,5 кв.м., житловою площею 27,6 кв.м., на праві спільної часткової власності належала: ОСОБА_2 (1/3 частина), ОСОБА_3 (1/3 частина), ОСОБА_1 (7/24 частина) та ОСОБА_4 (1/24 частина). ОСОБА_1 вказував, що між сторонами в 2024-2025 році тривав спір про визнання недійсним договору оренди квартири АДРЕСА_1 , укладений 16.03.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , та виселення із вказаної квартири орендаря ОСОБА_6 без надання іншого житлового приміщення (справа № 127/25889/24). Після закінчення розгляду вказаної справи, позивачі мали отримати ключі від вказаної квартири від рієлтора ОСОБА_2 , від якої дізнались про існування договорів відчуження часток ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 іншій особі через договори міни та дарування. Позивач зазначив, що з інформації з державного реєстру речових прав по квартирі АДРЕСА_1 вбачається, що згідно з договором міни серія та номер 1491, виданим 20.02.2025 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., ОСОБА_5 набула право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Також відповідно до договору дарування серія та номер 669, виданого 10.04.2025 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лазько С.І., ОСОБА_5 набула право власності на 1/24 частину квартири АДРЕСА_1 . Отже, як стверджував позивач, свої частки у вказаній квартирі зазначені відповідачі фактично відчужили іншій особі, яка не є співвласником часток у квартирі, чим порушили переважне право, передбачене ст. 362 ЦК України, на придбання цих часток іншим співвласником, тобто ОСОБА_1 . Позивач вважає, що згадані договір міни та договір дарування часток у квартирі АДРЕСА_1 є удаваними, направленими для приховання дійсного договору купівлі-продажу з метою ухилення від обов`язку повідомляти інших співвласників щодо відчуження майна та можливо ухилення від сплати податку за отримання доходу від продажу. 12.03.2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Куцого Р.А. надійшла заява про забезпечення вищевказаного позову, в якій він просив застосувати заходи забезпечення позову у виді арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Заява мотивована тим, що заявник вважає, що під час розгляду цієї справи є ризик недобросовісних дій із боку відповідачів чи інших осіб, що ускладнить або унеможливить виконання майбутнього рішення суду, якщо воно буде ухвалене на користь заявника, а тому з метою ефективного захисту прав позивача, є підстави для застосування наведених заходів забезпечення позову 13.03.2026 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області заяву задоволено. Вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 до набрання рішенням у цій справі законної сили. Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_2 , через свого представника адвоката Лавренчука А.С., подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на її незаконність, просить таке судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, співмірність та відповідність заявленого виду забезпечення позову позовним вимогам. Скаржник вказує, що позивач не повідомив суд про свою обізнаність про те, що договір міни від 20.02.2025 року, який позивач оскаржує, є розірваним, та відповідно, на думку адвоката Лавренчука А.С., не спричиняє жодних правових наслідків. Як вважає представник ОСОБА_2 , приховування вищевказаних обставин свідчить про свідоме введення суду першої інстанції в оману щодо дійсних обставин справи задля досягнення бажаного для себе результату у вигляді задоволення заяви про забезпечення позову. Крім того, не зважаючи на те, що позивач оскаржує договори щодо відчуження часток квартири, він просив суд накласти арешт на всю квартиру, у тому числі і на свою частку, не обґрунтувавши мотиви такої необхідності. Також ОСОБА_5 , через свого представника адвоката Яворського С.С., не погодившись із ухвалою суду першої інстанції про забезпечення позову у даній справі, оскаржила її до апеляційного суду, посилаючись на незаконність та необґрунтованість такого судового рішення, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що суд першої інстанції, розглянувши заяву про забезпечення позову, не взяв до уваги той факт, що за її подання заявником не сплачено судовий збір у визначеному законом розмірі, а саме на 16 коп. менше, ніж необхідно. Крім того, адвокат Яворський С.С. наголошує, що, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, співмірність та відповідність заявленого виду забезпечення позову позовним вимогам. Також зауважив, що суд, накладаючи арешт на всю квартиру, не врахував, що заявник не долучив до заяви про забезпечення позову належних доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема не надав відомостей щодо належності всієї квартири усім відповідачам, доказів можливості відчуження ОСОБА_5 подарованої їй частки квартири тощо, а лише послався на припущення. Відзив на вищевказані апеляційні скарги не надходив. Між тим, 16.03.2026 року представник ОСОБА_5 адвокат Яворський С.С. подав заяву про закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним як фіктивного чи удаваного договору міни серія та номер 1491, виданого 20.02.2025 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., про міну 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 на інше майно, вчиненим з метою приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу вказаної частки квартири Така заява обґрунтована відсутністю предмету спору у вказаній частині, оскільки 12.08.2025 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. посвідчено договір про розірвання договору міни серія та номер 1491, виданого 20.02.2025 року. 31.03.2026 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області, з урахуванням іншої ухвали цього ж суду від цієї ж дати про виправлення описки, заяву представника ОСОБА_5 адвоката Яворського С.С. про закриття провадження у справі задоволено. Провадження у справі закрито в частині заявлених позовних вимог щодо визнання недійсним як фіктивний чи удаваний договору міни серія та номер 1491, виданого 20.02.2025 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., про міну 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 на інше майно, вчиненим з метою приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу вказаної частки квартири. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2026 року, щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 до набрання рішенням законної сили. Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Куцого Р.А., подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на її незаконність, просить таке судове рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не надав позивачу права на здійснення ефективного способу захисту порушених прав, оскільки відсутність оскаржуваних правочинів у справі та тривале не витребування їх судом за клопотанням позивача позбавило останнього звернутись до суду із клопотаннями про уточнення предмету та підстав позову, хоча про необхідність такого уточнення з відповідним обґрунтуванням він зазначав ще у позові. Крім того, скаржник вказує, що скасування заходів забезпечення позову при закритті справи лише в частині оспорюваного договору міни є передчасним, оскільки залишились на розгляді позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування спірних часток квартири. Разом з тим, на адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_5 адвоката Яворського С.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій він просить таку апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції від 31.03.2026 року без змін. В заперечення проти апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції правомірно закрив провадження у справі в частині позовної вимоги щодо договору міни серія та номер 1491, виданого 20.02.2025 року, оскільки на момент розгляду заяви про закриття провадження спірний договір був припинений шляхом його розірвання сторонами. Також вважає, що скасування заходів забезпечення позову було обґрунтованим, оскільки підстави для їх застосування у відповідній частині спору відпали. На адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_2 адвоката Лавренчука А.С. також надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій він просить апеляційну скаргу останнього залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції від 31.03.2026 року без змін. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Лавренчук А.С. посилається на те, що договір міни серія та номер 1491, виданий 20.02.2025 року, жодних правових наслідків не створює внаслідок його розірвання, а тому суд обґрунтовано застосував положення ЦПК України щодо закриття провадження у справі в цій частині. Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвал суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, доходить наступних висновків. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвали суду першої інстанції не відповідають цим вимогам. Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 49,5 кв.м. на праві спільної часткової власності належала: ОСОБА_2 (1/3 частина), ОСОБА_3 (1/3 частина), ОСОБА_1 (7/24 частина) та ОСОБА_4 (1/24 частина), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1 а.с. 7-8). 20.02.2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_5 з іншої сторони укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., за реєстровим № 1491, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 передали ОСОБА_5 у власність належні їм 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 передала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у власність належний їй персональний комп`ютер № 0001507 з доплатою 715 030 гривень (том 1 а.с. 173-176). 20.08.2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_5 з іншої сторони укладено договір про розірвання договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А. 20.02.2025 року, за реєстровим № 1441, про міну 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 на інше майно (том 1 а.с. 171-172). Щодо оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, то колегія суддів вказує на таке. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про забезпечення позову у даній справі, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що в цьому випадку встановлено співмірність між заходом забезпечення позову, який позивач просить застосувати та позовними вимогами, оскільки заявник просив застосувати заходи забезпечення до конкретного майна відповідачів, а саме квартири, розташованої за адресою: квартира АДРЕСА_1 . За таких обставин, враховуючи викладене вище, суд вважав за доцільне застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 до набрання рішенням законної сили. Апеляційний суд частково погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 ). Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно із пунктом першим частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін і інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову, повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 року у справі № 565/482/23. Згідно роз`яснень у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, коли може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог (постанова Верховного Суду від 11.03.2024 року у справі № 686/1849/23). Апеляційним судом встановлено, що між сторонами у справі дійсно існує спір щодо права власності на житлову квартиру, яка є спільним частковим майном сторін у справі. Отже, суд першої інстанції, врахувавши, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може утруднити або зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову, дійшов правильного висновку про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, однак цей свій висновок належним чином не мотивував. Водночас доводи апеляційних скарг правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та полягають у фактичній незгоді з ухваленим процесуальним рішенням. Так, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 915/1912/19). Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 року у справі № 344/14718/20). Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову. Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.02.2024 року у справі № 916/4159/23. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 року у справі № 754/5683/22 зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Апеляційний суд вважає, що обраний судом спосіб забезпечення позову є співмірним, оскільки забезпечення позову шляхом арешту спірної квартири, що в результаті позбавить можливості вчиняти дії щодо її відчуження, ніяким чином не впливає на право користування нею відповідачами, а отже їх права у цьому випадку не порушені. Також апеляційний суд, враховуючи розумність та співмірність обмеження права власності, наслідки арешту майна, правову підставу для арешту майна, погоджується із посиланням позивача на наявність обґрунтованої підозри щодо можливих порушень та дій відповідачів, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити можливе виконання рішення суду про задоволення позову. Натомість суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про задоволення заяви позивача про забезпечення позову у даній справі, належним чином не навів мотиви щодо наявності відповідних підстав для забезпечення позову визначеним шляхом, а також не послався на необхідні норми процесуального права, та релевантні висновки Верховного Суду, які підлягали до застосування у даній справі, щодо правових та фактичних підстав для забезпечення позову, що, на переконання колегії суддів, є порушенням положень частини першої статті 260 ЦПК України щодо змісту ухвали суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_5 необхідно задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову від 13.03.2026 року змінити шляхом викладення її мотивувальної частини у редакції цієї постанови. Що стосується оскарження ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог та скасування заходів забезпечення позову, то колегія суддів зазначає наступне. Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що предмет спору відсутній, оскільки оспорюваний договір міни на даний момент розірвано, що підтверджується договором про розірвання договору міни, який міститься в матеріалах справи. Отже, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині заявленої позовної вимоги щодо визнання недійсним як фіктивного чи удаваного договору міни серія та номер 1491, виданого 20.02.2025 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І.А., про міну 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 на інше майно, вчиненим з метою приховування іншого правочину - договору купівлі-продажу вказаної частки квартири, оскільки відсутній предмет спору. Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. У постанові Верховного Суду від 23.09.2020 року у справі № 394/258/19 зазначено, що прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Якщо предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову. З огляду на зазначене, у постанові від 27.11.2018 року у справі № 12-112гс18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 року у справі № 918/144/15, оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Відтак, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, не взявши до уваги, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторону права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Враховуючи, що порушення судом норм процесуального права при постановленні ухвали суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог та скасування заходів забезпечення позову призвело до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому розгляду справи, відтак оскаржувана ухвала залишатись у законній силі не може та підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником адвокатом Лавренчуком Андрієм Сергійовичем, та апеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану її представником адвокатом Яворським Сергієм Станіславовичем, задовольнити частково. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2026 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Куцим Ростиславом Андрійовичем, на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2026 року про закриття провадження та скасування заходів забезпечення позову задовольнити. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: О. Ю. Береговий О. С. Панасюк