Постанова 4813 № 522/5937/19

Номер провадження: 22-ц/813/6946/6989/20 Номер справи місцевого суду: 522/5937/19 Головуючий у першій інстанції Науменко А.В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.07.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/5937/19 Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/6946/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Бикової К.А., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідач - ОСОБА_2 , - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спора - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Брандіс Алла Борисівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Брандіс Алли Борисівни, про усунення від права на спадкування, за апеляційною скаргою адвоката Білунової Світлани Григорівни, діючої від імені ОСОБА_1 , та апеляційною скаргою адвоката Шаркової Наталі Робертівни, діючої від імені ОСОБА_2 , на додаткове рішення Приморського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Науменка А.В. 24 квітня 2020 року, повний текст додаткового рішення складено 28 квітня 2020 року, встановив: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, відкритої внаслідок смерті ОСОБА_3 .. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її рідний брат - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє місце проживання якого було за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті брата вона є його спадкоємцем другої черги. Згідно з довідкою про причину смерті ОСОБА_3 № НОМЕР_1 від 13.10.2018 року він помер від злоякісного новоутворення передміхурової залози. Позивач вказує, що через тяжку хворобу ОСОБА_3 знаходився у безпорадному стані та потребував стороннього нагляду, який йому забезпечувала ОСОБА_1 , а також допомагала йому фінансово, купувала ліки та продукти. З травня 2016 року дружина померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем померлого першої черги, сумісно з ним не проживала. ОСОБА_3 , який знаходився в безпорадному стані, залишила та не доглядала, ані фізично ані матеріально йому не допомагала. Стан спадкодавця ОСОБА_3 час від часу погіршувався, але за весь період хвороби ОСОБА_2 жодного разу не запропонувала йому своєї допомоги, не надавала грошей на лікування та утримання, не відвідувала його та не цікавилась його здоров`ям. На думку позивачки указані обставини є підставою для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування щодо спадщини, відкритої внаслідок смерті ОСОБА_3 (Т. 1, а. с. 4 - 8). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2020 року в задоволенні вищевказаного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що своє право на позов ОСОБА_1 мотивує тим, що вона є рідною сестрою померлого ОСОБА_3 і відноситься до другої черги спадкоємців за законом. Проте в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази які б у сукупності підтверджували родинні зв`язки ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_3 . Надана ОСОБА_1 копія свідоцтва про народження, згідно з якою її дівоче прізвище ОСОБА_4 , не приймається судом до уваги, оскільки не є належним та достатнім доказом того, що вона є рідною сестрою померлого. Крім того, суд першої інстанції зазначав про те, що як ухилення ОСОБА_2 від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі ОСОБА_2 судом встановлено не було. З огляду на наведене вище, суд першої інстанції дійшов до висновку про безпідставність вищевказаних вимог позову (Т. 2, а. с. 218 - 223). В подальшому, а саме - 06.04.2020 року адвокат Шаркова Н.Р., діюча від імені ОСОБА_2 , звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у даній справі, в якій просить суд здійснити розподіл судових витрат шляхом стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на надання правничої допомоги у розмірі - 46 750 грн.. Заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у даній справі обґрунтована тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2020 року у задоволенні вищевказаних позовних вимогвідмовлено у повному обсязі. Однак, під час цього суд не вирішив питання про розподіл судових витрат, які відповідач ОСОБА_2 понесла при розгляді даної справи, а саме витрат на надання правничої допомоги у розмірі - 46 750 грн.. Отже, вирішивши справу по суті позовних вимог, судом не вирішено питання щодо стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 судових витрат за надання правничої допомоги у розмірі - 46 750,0 грн. Крім того, адвокат Шаркова Н.Р., діюча від імені ОСОБА_2 , просила під час ухвалення додаткового рішення вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 12.04.2019 року (Т. 2, а. с. 238 239). Додатковим рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 24 квітня 2020 року вищевказану заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі - 46 750 грн.. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач та її представник були присутні на засіданні 14.04.2020 року, вислухали пояснення представника відповідача щодо доводів та обґрунтувань про стягнення судових витрат на правову допомогу відповідача, та просили відкласти розгляд заяви для підготування своєї позиції. До наступного судового засідання - 24.04.2010 року будь-яких заяв чи клопотань від позивача та її представника не надійшло. Зокрема, клопотання про зменшення заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з боку позивача до справи не поступало. Дослідивши матеріали справи, розглянувши письмові докази, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь на користь ОСОБА_2 витрат на надання правничої допомоги у розмірі - 46 750 грн. (Т. 2, а. с. 242 244). Адвокат Білунова С.Г., діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у даній справі. Апеляційна скарга адвоката Білунової С.Г., діючої від імені ОСОБА_1 , обґрунтована тим, що додаткове рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права. Адвокат Білунова С.Г., діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі зазначає про недоведеність заявленої суми витрат ОСОБА_2 на надання правничої допомоги. Крім того, вказує на низку порушень норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного додаткового рішення, а саме порушення приписів статей 134, 175, 178, 197 ЦПК України. Адвокат Шаркова Н.Р., діюча від імені ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі просить змінити додаткове рішення суду першої інстанції, зазначивши в такому рішенні про скасування заходів забезпечення позову, які вжито ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2019 року. Апеляційна скарга адвоката Шаркової Н.Р., діючої від імені ОСОБА_2 , обґрунтована тим, що додаткове рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, а саме порушенням частини 9 статті 158 ЦПК України. Апелянт вказує на те, що вказані заходи забезпечення позову, які вжито ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2019 року, не було скасовано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2020 року, додатковим рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 24 квітня 2020 року. Відзиву на апеляційні скарги до суду не надійшло. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.07.2020 року розгляд даної справи, відкладений на 15.07.2020 року, було визначено розглядати в режимі відеоконференції. Адвокат Шаркова Н.Р., діюча від імені ОСОБА_2 , в судовому засіданні проти задоволення вищевказаної апеляційної скарги адвоката Білунової С.Г., діючої від імені ОСОБА_1 , заперечувала. Просила у задоволенні такої апеляційної скарги відмовити. Між тим, адвокат Шаркова Н.Р., діюча від імені ОСОБА_2 , в судовому засіданні підтримала доводи та вимоги своєї апеляційної скарги. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Від адвоката Білунової С.Г., діючої від імені ОСОБА_1 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Від інших учасників справи заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції не надійшло. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, адже згідно сталої практики зокрема цивільного судочинства України, яка знаходить своє відображення у постановах Верховного Суду, підставою для відкладення є не відсутність представника сторони, а саме неможливість вирішити спір у судовому засіданні, тобто відкладення справи є правом, а не обов`язком суду. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому вирішенні питань про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, та про скасування заходів забезпечення позову, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, відсутність обґрунтованих посилань учасниками справи на об`єктивну неможливість здійснення процесуальних прав у зв`язку з обмеженнями, запровадженими у зв`язку з карантином, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились в судове засідання апеляційного суду, яке проводилось в режимі відеоконференції. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг,дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих її учасниками і досліджених судом доказів вірно встановив вищевказані обставини по справі, дійшов правильного вищезазначеного висновку про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у даній справі. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. 59 Конституції України, ст. ст. 251 - 254 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 133, 137, 141, 158, 270,263, 264 ЦПК України) права. Доводи апеляційних скарг не спростовують вказаних висновків суду. Положеннями статті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українипередбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК Українивизначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги частина третя статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Апеляційний суд звертає увагу на відсутність вимог сторони позивача щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката - Шаркової Н.Р., відсутність доводів сторони позивача на спростування співмірності таких витрат. Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Згідно частини першої статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п`ята статті 254 ЦК України). Як зазначалось вище, рішення Приморського районного суду м. Одеси про відмову у задоволенні вищевказаного позову було ухвалено 31 березня 2020 року. До закінчення судових дебатів адвокат Шаркова Н.Р., діюча від імені ОСОБА_2 , просила суд вирішити питання про розподіл судових витрат, які понесла остання у зв`язку з розглядом вищенаведеної справи (Т. 2, а. с. 185). В подальшому, а саме - 06.04.2020 року адвокат Шаркова Н.Р., діюча від імені ОСОБА_2 , звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у даній справі, в якій просить суд здійснити розподіл судових витрат у даній справі шляхом стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на надання правничої допомоги у розмірі - 46 750 грн.. До вказаної заяви, в порядку статті 141 ЦПК України, додано докази витрат ОСОБА_2 на надання правничої допомоги у розмірі - 46 750 грн.. Як зазначалось, такі докази щодо витрат ОСОБА_2 на надання правничої допомоги стороною позивача спростовано не було. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що даті подання заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат (06.04.2020 року) передував вихідний день неділя (05.04.2020 року), а отже вбачаючи вищенаведені приписи ЦПК України, а зокрема частини п`ятої статті 254 ЦК України, заявницею не пропущено передбачений статтею 141 ЦПК України строк на подання суду вищевказаних доказів витрат ОСОБА_2 на надання правничої допомоги у розмірі - 46 750 грн.. Інші доводи апеляційної скарги адвоката Білунової С.Г., діючої від імені ОСОБА_1 , не мають наслідком задоволення вимог апеляційної скарги. Отже, доводи апеляційної скарги адвоката Білунової С.Г., діючої від імені ОСОБА_1 , щодо порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного додаткового рішення є безпідставними. Вказана апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Не підлягає задоволенню також і апеляційна скарга адвоката Шаркової Н.Р., діючої від імені ОСОБА_2 , з огляду на наступне. Так, процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 ЦПК України, згідно приписів якої забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову передбачено статтею 158 ЦПК України. За правилами статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430цього Кодексу. Отже, статтею 270 ЦПК України не передбачено ухвалення додаткового рішення за результатами вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову. Не передбачено вирішення питання про скасування заходів забезпечення позову і ст. 270 ЦПК України, яка регулює питання ухвалення додаткового рішення. Адвокат Шаркова Н.Р., діюча від імені ОСОБА_2 , або ОСОБА_2 особисто можуть звернутися до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову у порядку передбаченому діючим законодавством, а саме у порядку статті 158 ЦПК України. Отже, вимоги апеляційної скарги адвоката Шаркової Н.Р., діючої від імені Власової ОСОБА_5 , щодо змінити додаткового рішення суду першої інстанції, із зазначенням в такому рішенні про скасування заходів забезпечення позову, які вжито ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2019 року, є безпідставними. Апеляційна скарга адвоката Шаркової Н.Р., діючої від імені Власової А. ОСОБА_6 , також не підлягає задоволенню. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність залишення без задоволення вищевказаних апеляційних скарг. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів вказаних вище апеляційних скарг адвокатів, діючих від імені сторін по справі, у суду апеляційної інстанції відсутні. Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього кодексу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Білунової Світлани Григорівни, діючої від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Апеляційну скаргу адвоката Шаркової Наталі Робертівни, діючої від імені ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Додаткове рішення Приморського районного суду міста Одеси від 24 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 21 липня 2020 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе