Постанова 4813 № 522/5937/19

Номер провадження: 22-ц/813/6946/6989/20 Номер справи місцевого суду: 522/5937/19 Головуючий у першій інстанції Науменко А.В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.07.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/5937/19 Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/6989/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Бикової К.А., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідач - ОСОБА_2 , - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спора - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Брандіс Алла Борисівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Брандіс Алли Борисівни, про усунення від права на спадкування, за апеляційною скаргою адвоката Білунової Світлани Григорівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Науменка А.В. 31 березня 2020 року, повний текст рішення складено 10 квітня 2020 року, встановив: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з вищезазначеним позовом, в якому просить усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом спадщини, відкритої внаслідок смерті ОСОБА_3 .. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її рідний брат - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє місце проживання якого було за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті брата вона є його спадкоємцем за законом другої черги. Згідно з довідкою про причину смерті ОСОБА_3 № НОМЕР_1 від 13.10.2018 року він помер від злоякісного новоутворення передміхурової залози. Позивач вказує, що через тяжку хворобу ОСОБА_3 знаходився у безпорадному стані та потребував стороннього нагляду, який йому забезпечувала вона, а також допомагала йому фінансово, купувала ліки та продукти. З травня 2016 року дружина померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем померлого за законом першої черги, сумісно з ним не проживала. ОСОБА_3 , який знаходився в безпорадному стані, залишила та не доглядала, ані фізично, ані матеріально йому не допомагала. Стан спадкодавця ОСОБА_3 час від часу погіршувався, але за весь період хвороби ОСОБА_2 жодного разу не запропонувала йому своєї допомоги, не надавала грошей на лікування та утримання, не відвідувала його та не цікавилась його здоров`ям. На думку позивачки указані обставини є підставою для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування щодо спадщини, відкритої внаслідок смерті ОСОБА_3 (Т. 1, а. с. 4 - 8). У судове засідання суду першої інстанції учасники справи не з`явились (Т. 2, а. с. 216). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2020 року у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що своє право на позов ОСОБА_1 мотивує тим, що вона є рідною сестрою померлого ОСОБА_3 і відноситься до другої черги спадкоємців за законом. Проте, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б у сукупності підтверджували родинні зв`язки ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_3 .. Надана ОСОБА_1 копія свідоцтва про народження, згідно з якою її дівоче прізвище « ОСОБА_4 », не приймається судом до уваги, оскільки не є належним та достатнім доказом того, що вона є рідною сестрою померлого. Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що як ухилення ОСОБА_2 від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі ОСОБА_2 судом встановлено не було. З огляду на наведене вище, суд першої інстанції дійшов до висновку про безпідставність вищевказаних вимог позову (Т. 2, а. с. 218 - 223). Адвокат Білунова С.Г., діюча від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на факт того, що позивач та померлий ОСОБА_3 були рідними братом та сестрою. Посилається на помилковість висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Вказує на самоусунення ОСОБА_2 від допомоги її померлому чоловіку - ОСОБА_3 , який потребував її допомоги, у зв`язку з безпорадністю. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надійшло. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.07.2020 року розгляд даної справи, відкладений на 15.07.2020 року, було визначено розглядати в режимі відеоконференції. Адвокат Шаркова Н.Р., діюча від імені ОСОБА_2 , у судовому засіданні проти задоволення вищевказаної апеляційної скарги заперечувала. Просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Оскаржуване рішення просила залишити без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Від адвоката Білунової С.Г., діючої від імені ОСОБА_1 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Від інших учасників справи заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції не надійшло. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, адже згідно сталої практики зокрема цивільного судочинства України, яка знаходить своє відображення у постановах Верховного Суду, підставою для відкладення є не відсутність представника сторони, а саме неможливість вирішити спір у судовому засіданні, тобто відкладення справи є правом, а не обов`язком суду. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, відсутність обґрунтованих посилань учасниками справи на об`єктивну неможливість здійснення процесуальних прав у зв`язку з обмеженнями, запровадженими у зв`язку з карантином, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились в судове засідання апеляційного суду, яке проводилось в режимі відеоконференції. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги,дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції, на підставі наявних у справі, наданих учасниками і досліджених судом доказів вірно встановив вищевказані обставини по справі, дійшов правильного вищезазначеного висновку про відмову в задоволенні позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. 1224 ЦК України) та процесуального (ст. ст.263, 264 ЦПК України) права. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду. На підставі наявних у справі, наданих її учасниками та досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини. 30 квітня 1991 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 30.04.1991 року зроблено напис за №331 та видано свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_2 . З травня 2016 року до дня смерті ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_3 разом не проживали. ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє місце проживання якого було за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою про причину смерті ОСОБА_3 № НОМЕР_1 від 13.10.2018 року він помер від злоякісного новоутворення передміхурової залози. Між сторонами виникли правовідносини щодо усунення від права на спадкування. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно частини п`ятої статті 1224 ЦК Україниза рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Тлумачення частини п`ятої статті 1224 ЦК Українисвідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що «ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій». Встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК Українидля усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вищенаведеної позовної вимоги. Оскаржуване рішення містить мотивування суду першої інстанції висновків цього рішення зокрема тим, що згідно частини п`ятої статті 1224 ЦК України усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Доводи апеляційної скарги про ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання, та про перебування спадкодавця у безпорадному стані не спростовують вищевказані встановлені по справі обставини, а тому є безпідставними. Крім того, апелянт в апеляційній скарзі не посилається на потребу ОСОБА_3 в допомозі саме ОСОБА_2 .. Отже доводи апеляційної скарги не мають наслідком її задоволення. Таким чином, апеляційна скарга є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Білунової С.Г., діючої від імені ОСОБА_1 , у суду апеляційної інстанції відсутні. Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього кодексу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Білунової Світлани Григорівни, діючої від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 31 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 21 липня 2020 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе