Постанова 4807 № 320/9554/18

Дата документу 21.07.2020 Справа № 320/9554/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 320/9554/18 Провадження №22-ц/807/1692/20 Головуючий в 1-й інстанції - Урупа І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2020 року, ухвалене у м. Мелітополь (повний текст рішення складено 27 лютого 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,- В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовною заявою в якій просила поділити майно подружжя, та стягнути звідповідача на її користь у порядку поділу спільно придбаного майна грошову компенсацію за 1\2 частину вартості автомобіля марки Mercedes-Benz G 290, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у сумі 160 000 грн, посилаючись на те, що 30 квітня 1988 року вони з відповідачем уклали шлюб, який зареєстровано міським відділом РАГС м. Мелітополя, актовий запис №

491. Від даного шлюбу мають двох повнолітніх дітей. З листопада 2017 року їх сімейні стосунки припинені і з того часу спільне господарство та спільний бюджет не ведуть. Відповідач виїхав з їх місця помешкання та більше у ньому не проживає, але шлюб між ними, ще не розірвано. Їх молодша донька проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. У період шлюбу за сумісні кошти було придбано транспортний засіб Mercedes-Benz G 290, 1994 року випуску, об`єм двигуна 2874 куб, реєстраційний номер НОМЕР_1 за 16 500 доларів США , який зареєстровано на ім`я відповідача. Вказаний автомобіль відповідно до закону є спільним майном подружжя. Після припинення сімейних стосунків вказаний транспортний засіб перебуває у належному для експлуатації стані у користуванні чоловіка. Згоди щодо поділу вказаного майна сторони не дійшли. Позивачка вважає, що є доцільним у порядку поділу майна подружжя залишити право власності на вказаний автомобіль за відповідачем, оскільки при користуванні спільним автомобілем будуть виникати незручності, та стягнути з нього на її користь грошову компенсацію половини вартості вказаного автомобіля. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2020 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Поділено спільне сумісне майно сторін шляхом виділення ОСОБА_1 автомобіль Mercedes-Benz G 290, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишивши його у власності останнього. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя грошову компенсацію вартості 1/2 частки у спільній сумісній власності на транспортний засіб автомобіль марки Mercedes-Benz G 290, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 160000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору в розмірі 1600 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, якщо неподільні речі не можуть бути реально поділені між подружжям відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2020 року це 210 200 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн. Х 100 = 210 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 30 квітня 1988 року сторони уклали шлюб, який зареєстровано міським відділом РАГС м. Мелітополя, актовий запис № 491, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 (а.с. 9). У період шлюбу сторони придбали транспортний засіб Mercedes-Benz G 290, куз. НОМЕР_3 , 1994 року випуску, білого кольору, який згідно бази даних НАІС ДДАІ МВС України було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі довідки рахунку ААВ 454248 від 16.04.2013 виданого ТОВ «ЛТВ-Сервіс», що підтверджується інформацією Територіального сервісного центру Регіонального сервісного центру в Запорізькій області Міністерства внутрішніх справ України № 2343 (а.с. 33). Факт того, що транспортний засіб Mercedes-Benz G 290, 1994 року випуску, було придбано за сумісні кошти, сторони не оспорюють. З листопада 2017 року сторони припинили сімейні стосунки, з того часу проживають окремо, спільне господарство та спільний бюджет не ведуть, що підтверджується довідкою голови правління ОСБД «Надія Мелітополя» (а.с. 10,11). Спірне майно - транспортний засіб Mercedes-Benz G 290, 1994 року випуску, належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності та їхні частки є рівними. Згідно довідки суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 від 05 листопада 2018 року середньоринкова вартість на території України автомобіля Mercedes-Benz G 290, 1994 року випуску, з об`ємом двигуна 2874 см. Куб складає 320 000 грн. (а.с.12,13,14,15,18). Між сторонами не досягнуто домовленості про добровільний поділ майна, що є їх спільною сумісною власністю, а саме транспортного засобу Mercedes-Benz G 290, при цьому, належну позивачці 1/2 частину автомобіля не можливо виділити, оскільки він є неподільною річчю, шлюбний договір відносно спірного майна не укладався. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 , про що свідчить факт реєстрації автомобіля на його ім`я, а враховуючи, що ОСОБА_2 не має навичок та документів на право керування автомобілем, а відповідач навпаки має такі документи та здатний здійснювати управління (використання) цим засобом з моменту його придбання у весь час спільного шлюбу, є доцільним передати при розподілі майна транспортний засіб Mercedes-Benz G 290, у приватну власність ОСОБА_1 , відповідно стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві спільної власності в розмірі 160 000 грн., виходячи з загальної ринкової вартість автомобіля в розмірі 320 000 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного. Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Правовідносини, в яких позивач просить припинити право власності на свою частку в майні з отримання грошової компенсації на свою користь, регулюються також положенням частини другої статті 364 ЦК України, яка передбачає, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. У пункті 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Щодо застосування указаної норми при поділі майна подружжя Верховним Судом України викладена правова позиція у справі № 6-37цс13 від 23 вересня 2015 року, відповідно до якої при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п`ята статті 71 СК України). Сторони не погодили вартість спірного автомобіля та порядок користування ним, відповідач не погоджується сплачувати позивачу будь-яку компенсацію за її частку автомобіля і не бажає вносити будь-яку суму грошових коштів на депозитний рахунок суду за частку автомобіля. Позивачем не надано доказів наявності у відповідача матеріальної можливості сплати компенсацію за спірне майно у визначеній сумі. Також слід зазначити, що задоволення вимог позивача і стягнення з відповідача значної суми коштів, може призвести до примусової реалізації його нерухомого чи рухомого майна в процесі виконання рішення суду. Враховуючи наведене, відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача у порядку поділу спільно придбаного майна грошову компенсацію за 1\2 частину вартості автомобіля марки Mercedes-Benz G 290, між тим враховуючи вимоги щодо поділу майна подружжя, право приватної власності на спірний автомобіль за відповідачем підлягає припиненню, з визнанням за сторонами права власності на автомобіль по 1\2 частки за кожним із подружжя. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 лютого 2020 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково. Припинити право власності ОСОБА_1 на автомобіль Mercedes-Benz G 290, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частку автомобіля Mercedes-Benz G 290, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частку автомобіля Mercedes-Benz G 290, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В іншій частині позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 21 липня 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков