Постанова 4807 № 320/7414/18

Дата документу 15.01.2020 Справа № 320/7414/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 320/7414/18 Головуючий у 1-й інстанції: Колодіна Л.В. Провадження №22-ц/218//20 Суддя-доповідач Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Бабенко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Позовна заява обґрунтована тим, що 02 вересня 1995 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб. Від шлюбу мають повнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 04 грудня 2017 року розірвано шлюб між позивачем та відповідачем по справі. У період шлюбу за кошти спільної сімейного бюджету подружжя у 2003 році ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на спільно придбане майно оформили за взаємною згодою на відповідачку, відповідно до договору купівлі продажу від 02 квітня 2003 посвідченого приватним нотаріусом Мозгіною О.П. № 1279. Вказана квартира за законом є їхньою спільною сумісною власністю. Згоди щодо поділу спільно нажитого майна сторони не дійшли. Просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Відповідачка пред`явила зустрічний позов до позивача, в якому з урахуванням уточнень просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 28000 грн. в якості компенсації вартості 1/2 частки відчуженого не на користь сім`ї майна, а саме: автомобіля ВАЗ 21099 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та понесені судові витрати, посилаючись на те, що за період спільного проживання з відповідачем у 2014 році ними, як подружжям, був придбаний автомобіль ВАЗ 21099 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був зареєстрований на чоловіка ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу автомобіль залишився у власності відповідача і він ним користувався в повному обсязі. Доступу до даного автомобіля вона не мала. Відповідно до довідки територіального сервісного центру МВС від 12.12.2018 автомобіль ВАЗ 21099 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 був зареєстрований за ОСОБА_2 13.02.2014 та на підставі довідки -рахунку ВІА №356490 від 13.02.2014, але 18.07.2018 даний ТЗ був перереєстрований на ОСОБА_5 . Згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі. Однак нею не надавалась згода на відчуження належного їм автомобіля. Оскільки законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсним правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено: Поділено майно, набуте під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 1320 (одна тисяча триста двадцять) гривень 00грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задоволено частково: В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , грошову компенсацію по втраті права спільної сумісної власності на майно в розмірі 1/2 частини вартості транспортного засобу в сумі 15733 (п`ятнадцять тисяч сімсот тридцять три) грн. 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 705 гривень 00грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просила рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог позивача ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково та визнати за позивачем право власності на ј частку квартири АДРЕСА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не з`ясовано в пованому обсязі обставин придбання спірної квартири та грошові кошти, за які зазначена кватира була придбана. До матеріалів справи відповідачем було долучено копії документів, які підтверджують, що квартира була придбана частково за кредитні кошти, частково за кошти що належали матері ОСОБА_1 , які залишилися від продажу належного їх житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 . Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що позивач ОСОБА_2 має право лише на ј частку спірної квартири. Відзив в порядку ст. 360 ЦПК України не надходив. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до ст.ст. 57,60 СК України, майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності, якщо належними та допустимими доказами не буде доведено, що це майно набуте одним із подружжя за особисті кошти. Тобто, у відповідності із Сімейним Кодексом України діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Належні, допустимі докази того, що між сторонами у цій справі існує будь-який шлюбний договір чи будь-яка домовленість відносно спірного майна, або те, що спірна сквартира була придбана за особисті кошти одного з подружжя відсутні. Таким чином, як позивачу так і відповідачу відповідно до вищевказаних норм законодавства належить право власності на 1/2 частину спірної вказаної квартири. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 мотивовано тим, що спірний автомобіль був придбаний сторонами під час шлюбу за спільні кошти, а, отже, є спільним сумісним майном подружжя. Відповідач згоду на його реалізацію від позивача не отримував, а тому повинен відшкодувати позивачу за зустрічним позовом половину вартості автомобіля станом на дату його продажу. Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо поділу майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядається, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційного оскарження. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи. Судом установлено, що 02 вересня 1995 року між сторонами було укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_2 від 02 вересня 1995 року актовий заптс №

839. Від даного шлюбу сторони мають повнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб з відповідачкою розірвано за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 04 грудня 2017 року, яке набрало законної сили 15 грудня 2017 року /а.с.6/. 02 квітня2003 року відповідно до договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_1 придбано квартиру АДРЕСА_1 /а.с.10/. Згідно відповіді КП «ММБТІ» №2100 від 17.08.2018 станом на 01.01.2013 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Мозгіною О.П. від 02.04.2003 за р№1279, загальною площею 59,1м2, житловою площею 32,7м2 /а.с.7/. Частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої статті 370, частини другої 372 ЦК України у разі виділу частки із майна або у разі поділу майна частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Відповідно до статті 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що однин з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Статтями 70, 71 СК України встановлено, що у разі поділу майна подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними. У пунктах 23, 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного сумісного майна подружжя" судам надані роз`яснення про те, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України ), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 ЦПК України , встановивши, що у період шлюбу сторонами було придбано спірну квартиру та з урахуванням того, що відсутні належні та допустимі докази, що спірне майно придбано за особисті кошти одного із подружжя, а також з урахуванням того, що ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_1 вартість 1/2 частини спірного автомобіля, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 на підставі статей 70, 71 СК України. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що спірна квартира була частково придбана за кредитні кошти, частково за грошові кошти, що належали матері ОСОБА_1 , які залишилися після продажу належного їй житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються належними та беззаперечними доказами зазначених обставин. Так, в матеріалах справи міститься договір про відкриття карткового рахунку і встановлення кредитного ліміту від 14 квітня 2003 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 з якого вбачається, що Банк відкриває картковий рахунок і випускає Клієнту Платіжну картку. Відповідно до п. 6.2 договору Банк надає Клієнту кредит на картковий рахунок ( кредитний ліміт) в сумі 3000.00 доларів США на термін 120 місяців по 12 квітня 2013 року, тобто кредитний договір було укладено між ПриватБанком та ОСОБА_1 14 квітня 2003 року, а спірна квртира була придбана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02 квітня 2003 року за 31800 грн, тобто, до укладення кредитного договору. Отже, доводи апеляційної скарги, що спірна квартира була частково придбана за кредитні кошти відповідно до кредитного договору від 14 квітня 2003 року не приймаються апеляційним судом. Належних доказів, які б свідчили про те, що мати ОСОБА_1 продала належний їй житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 та подарувала кошти ОСОБА_1 , відповідно до вимог законодавства, для придбання спірної квартири, матеріали справи також не містять. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09 жовтня 2019 року в частині, яка є предметом апеляційного оскарження у цій справі, залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 17 січня 2020 року. Головуючий суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.