Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/2032/20

Дата документу 06.07.2022 Справа № 334/2032/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/2032/20 Головуючий у 1-й інстанції: Гнатюк О.М. Провадження №22-ц/807/274/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кримської О.М., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року ОСОБА_2 , який у листопаді 2020 року та у лютому 2021 року уточнив позовні вимоги, звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя. В обґрунтування позову зазначено, що 15 вересня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у Вознесенівському районному у місті Запоріжжя відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, атоквий запис №

430. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 21 січня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано. У період подружнього життя, 26 листопада 2018 року, позивач та відповідач за спільні кошти придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 2018 року посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сіпяковим О.С., зареєстровано в реєстрі за №

934. Покупцем зазначеної квартири зазначена ОСОБА_1 . Крім того, під час шлюбу 21 червня 2019 року за спільні сумісні кошти був придбаний автомобіль CHEVROLET AVEO. Після розірвання шлюбу відповідачкою здійснено відчуження вказаного автомобіля без згоди позивача. З огляду на викладене, ОСОБА_2 просить визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль CHEVROLET AVEO спільною сумісною власністю подружжя, розподілити спільно сумісне майно подружжя, визнавши за позивачем право власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача компенсацію за Ѕ частини вартості автомобіля CHEVROLET AVEO 2008 року випуску VIN - НОМЕР_1 в розмірі 73975 грн. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно, відповідно до якої вказала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. 26 листопада 2018 року відповідачкою придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира була придбана відповідачкою за особисті кошти, які були отримані від ОСОБА_3 за відчуження на її ім`я належного ОСОБА_1 житлового будинку, тобто за її особисті кошти. Для придбання автомобіля вона зняла кошти з власного депозитного рахунку та з кредитної картки. Оціночна вартість автомобіля є завищеною. Позивачем також не доведено наявність в нього грошових коштів для участі у придбанні спірного майна. Просила визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на квартиру АДРЕСА_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 вересня 2021 року позов ОСОБА_2 - задоволено. Визнано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль CHEVROLET AVEO 2008 року випуску, номер державної реєстрації транспортного засобу НОМЕР_2 , VIN - НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . В порядку поділу майна стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за Ѕ вартості автомобіля CHEVROLET AVEO 2008 року випуску, номер державної реєстрації транспортного засобу НОМЕР_2 , VIN - НОМЕР_1 в сумі 22732 грн. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2663 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 вересня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені первісного позову відмовити, а зустріний позов задовольнити, а також стягнути судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім доказам у справі, неповно з`ясував обставини у справі, не взяв до уваги, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, оскільки треба довести, за чиї кошти придбано майно. Кошти для придбання майна були отримані ОСОБА_1 від продажу раніше отриманого нею в дар домоволодіння в АДРЕСА_3 . 22 грудня 2017 року ОСОБА_3 , особа, яка мала намір придбати у відповідачки домоволодіння поклала на депозит в КБ "ПриватБанк" 9.000 доларів США. 25 січня 2018 року відповідачка уклала з ОСОБА_3 договір про намір купівлі-продажу домоволодіння і отримала завдаток у розмірі 1.000 доларів США. 28 січня 2018 року ОСОБА_3 сплатила відповідачці за домоволодіння 4000 доларів США. 04 травня 2018 року ОСОБА_3 зняла зі свого депозитного рахунку в КБ "ПриватБанк" 9000 доларів США готівкою. 11 травня 2018 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 уклали договір дарування домоволодіння, яким фактично оформили факт купівлі-продажу. Загалом ОСОБА_3 сплатила за домоволодіння 14000 доларів США. Ці відомості ОСОБА_3 підтвердила в судовому засіданні. 26 листопада 2018року ОСОБА_1 особисто сплатила вартість квартири у розмірі по 170944 грн кожному з продавців через касу АТ "Банк інвестицій і заощаджень". У червні 2019 року ОСОБА_1 придбала автомобіль, для чого, як свідчить виписка з карткового рахунку, отримала в банку готівку в сумі 44.000 грн для здійснення першого платежу. Вважає, перелічені факти документально підтверджені, і більш ніж переконливо свідчать про те, що саме Відповідачка мала достовірно встановлене джерело власних коштів для придбання нерухомості. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інсианцїї надано належну првову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставнии та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скару залишити без задоволення, а рішення суду першої інситанції без змін. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов ОСОБА_2 , та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що сторони придбали спірну квартиру та автомобіль під час перебування у шлюбі за спільні грошові кошти подружжя, тому при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними. ОСОБА_1 не надала належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що спірне нерухоме майно було придбано нею за особисті кошти, тому не має підстав для визнання квартири особистою приватною власністю ОСОБА_1 . З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист правлюдини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб 15 вересня 2017 року, актовий запис №430, після державної реєстрації шлюбу відбулась зміна прізвища з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » ( т. 1 а.с. 9). Рішенням Запорізький районним судом Запорізької області від 21 січня 2020 року у цивільній справі № 317/3704/19, яке набрало законної сили 21 лютого 2020 року, розірвано шлюб між позивачем та відповідачкою (т. 1 а.с.10). Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Сіпяковим О.С., зареєстровано в реєстрі за № 934, ОСОБА_1 , діюча за згодою свого чоловіка ОСОБА_2 , придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 341 888,00 грн ( т. 1 а.с. 70-75). Відповідно до квитанцій № 120, № 115 від 28 листопада 2018 року ОСОБА_1 перерахувала кошти продавцям спірної квартири ОСОБА_7 , ОСОБА_8 кожному по 170 944, 00 грн ( т. 1 а.с. 77-78). Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно комунального підприємства « Синельниківське міжміське бюро технічної інвентаризації» вбачається, що за ОСОБА_9 було зареєстровано право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 56). Відповідно до рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року у справі № 2/189/134/18 за ОСОБА_1 ( раніше прізвище ОСОБА_9 ) визнано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями тв спорудами, який знаходиться на території Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, а саме в АДРЕСА_3 ( т. 1 а.с. 50-52). Згідно з розпискою від 25 січня 2018 року, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 гроші в сумі 4000 доларів ( т. 1 а.с. 63). Відповідно до копії розписки від 11 травня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 гроші у розмірі 9000 доларів США., відповідно до договору про наміри від 25 січня 2018 року, з урахування раніше сплаченої суми 4000 доларів США, що є повним розрахунком за придбання ОСОБА_3 будинку за адресою АДРЕСА_3 оформленого договором дарування ( т. 1 а.с. 62). Відповідно до договору дарування від 11 травня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г., ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_3 ( а.с. 66-67). Згідно з інформацією ТСЦ МВС №2341 від 02 квітня 2021 року № 31/8/2341-394 вбачається, що ОСОБА_1 набуто право власності 11 червня 2019 року на автомобіль CHEVROLET AVEO 2008 року випуску VIN - НОМЕР_1 ( т. 1 а.с. 209). Відповідно до висновку про вартість майна, автомобіль CHEVROLET AVEO 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 станом на 30 жовтня 2020 року складає 146950 грн. Згідно з договором купівлі-продажу від 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 продала автомобіль CHEVROLET AVEO за 45464 грн ( а.с. 134-135). Зазначені обставини також підтверджуються інформацією ТСЦ МВС №2341 від 02 квітня 2021 року № 31/8/2341-394, що вищезазначений аітомобіль був зареєстрований за іншим власником (т. 1 а.с. 209). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати в судовому порядку поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на того з подружжя, який її спростовує. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції вказував, що не має підстав вважати, що ОСОБА_1 придбала спірне майно за власні грошові кошти. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18). Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню. З матеріалів справи вбачається, що спірне майно було набуте сторонами під час перебування у шлюбі. ОСОБА_1 зазначає, що кошти для придбання спірної квартири були отримані нею від продажу раніше отриманого нею в дар домоволодіння в АДРЕСА_3 в сумі 14000 доларів США, що підтверджується договором дарування від 11 травня 2018 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , яким фактично оформили факт купівлі-продажу, що підтверджено ОСОБА_3 в судовому засіданні. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до договору дарування від 11 травня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г., ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_3 . Зі змісту цього договору вбачається, що сторони, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та в ясній пам`яті, усвідомлюючи природу цього првочину, розуміючи значення своїх дій, за відсутності будь-якого примусу як фізичногог так і психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину). Сторони підтвердили, що дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального. Дарувальник та обдарований гарантують, що цей договір за своїм змістом повністю відповідає їх волевиявленню, вони однаково розуміють значення цього договору та його правові наслідки, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішеій волі, договір не має характеру фіктивного чи удаваного правочину, умови договору відповідають дійсним намірам і попереднім домовленостям. Відповідно до положень статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Свідок ОСОБА_3 , яка була допитана судом першої інстанції в судовому засіданні 23 люютого 2021 року підтвердила, що 11 травня 2018 року у нотаріуса вона та ОСОБА_1 уклали договір дарування житлового будинку. Ні вона ні ОСОБА_1 не зверталися до суду про визнання договору дарування житлового будинку недійсним. Відповідно до частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, доводи в апеляційній сказі ОСОБА_1 , що вона придбала спірну квартиру за свої особисті грошові кошти, які вона отримала від продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , не відповідає фактичним обставинам справи. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 04 травня 2018 року знімала зі свого депозитного рахунку в КБ « ПриватБанк» 9000 доларів США, а ОСОБА_1 в цей день відкривала в банку депозит на суму 8000 доларів США та в подальшому знімала кошти з депозитного рахунку, не спростовує правомірності договору дарування від 11 травня 2018 року відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала безоплатно ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_3 . Напроти, факт того, що сторони придбали спірну квартиру за спільні сумісні грошові кошти подружжя, підтверджується договором купівлі-продажу від 26 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Сіпяковим О.С., зареєстровано в реєстрі за № 934, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ціною 341 888,00 грн діючи за згодою свого чоловіка ОСОБА_2 . При укладенні договору приватним нотаріусом Сіпяковим О.С. прийнято заяву від ОСОБА_2 , зареєстрована в реєстрі за № 933, в якій зазначено, що він надає дружині згоду на придбання квартири АДРЕСА_2 . Такий правочин укладається дружиною в інтересах сім`ї, на умовах, які ми попередньо обговорили і вважаємо вигідними для нас і укладення цього договору відповідає нашому спільному волевиявленню. Зміст ст. ст. 65, 74 СК йому нотаріусом роз`яснено та зрозуміло. Факт перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 з ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_4 від 15 вересня 2017 року ( т. 1 а.с. 76). У підпункті 3 пункту 9 вищезазначеного договору зазначено, що покупцем ОСОБА_1 отримано попередню згоду від чоловіка, тобто позивача у справі, на купівлю вказаної в договорі квартири, про що доведено до відома продавців. Тобто, з договору купівлі-продажу від 26 листопада 2018 року, заяви ОСОБА_2 від 26 листопада 2018 року вбачається, що спірна квартира придбана за сумісні грошові кошти подружжя в інтересах сім`ї. В судовому засіданні 01 вересня 2021 року приватний нотаріус Сіпяков О.С., як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог пояснив, що якби ОСОБА_1 до укладення зазначеного договору, або під час укладення договору купівлі-продажу зазначеної квартири пояснила, що квартира придбається нею особисто та за її особисті кошти то він би обов`язково відобразив зазначене у договорі купівлі-продажу. Водночас, відповідачкою не надано доказів для підтвердження того, що перешкоджало їй відобразити в договорі купівлі-продажу від 26 листопада 2018 року, що спірна квартира придбається нею особисто та за її особисті грошові кошти. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що не має підстав вважати, що спірна квартира була придбана виключно за особисті кошти відповідачки, а тому вважає не обґрунтованими аналогічні за змістом доводи апеляційної скарги. Щодо можливості стягнення компенсації 1/2 вартості спірного автомобіля колегія суддів доходить таких висновків. Звернувшись із позовом позивач вказував, що під час шлюбу із відповідачем, для родини за спільні сумісні гроші подружжя 5000 доларів США, 11 червня 2019 року сторонами було придбано автомобіль марки CHEVROLET AVEO 2008 року випуску VIN - НОМЕР_1 . Згідно з інформацією ТСЦ МВС №2341, ОСОБА_1 набуто право власності 11 червня 2019 року на автомобіль CHEVROLET AVEO 2008 року випуску VIN - НОМЕР_1 . Відповідно до висновку про вартість майна, автомобіль CHEVROLET AVEO 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 станом на 30 жовтня 2020 року складає 146950 грн. Згідно з договором купівлі-продажу від 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 продала автомобіль CHEVROLET AVEO за 45464 грн ( а.с. 134-135). Зазначені обставини також підтверджуються інформацією ТСЦ МВС №2341 від 02 квітня 2021 року № 31/8/2341-394, що вищезазначений аітомобіль був зареєстрований за іншим власником. Сімейні відносини припинились між подружжям у вересні 2019 року, що не заперечувалося сторонами. 21 січня 2020 року рішенням Запорізького районного суду Запорізької області у справі № 183/3704/19 шлюб між сторонами розірвано. Тобто, спірний автомобіль було придбано сторонами під час перебування у шлюбі, а відчужено вже після розірвання шлюбу. Відповідачка за первісним позовом зазначає, що спірний автомобіль було придбана за її особисті кошти, які знаходилися у неї на депозитному рахунку ще до укладення шлюбу. Водночас, з матеріалів справи вбачається, а саме з виписки рахунку АТ КБ «ПриватБанк», що ОСОБА_1 відкрила депозит 24 січня 2017 року на суму 4950 грн, який з нарахованими відсотками 08 вересня 2017 року було перераховано на її картку. 01 січня 2018 року ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 4137, 29 грн було розміщено на іншому депозитному рахунку. Сума вкладу у розмірі 4620, 51 грн було перераховано на її картку 29 травня 2019 року. 04 січня 2018 року ОСОБА_1 відкрила ще один депозит на суму 46004, 90 грн, 05 червня 2019 року ОСОБА_1 зняла з картки готівкою 50000 грн ( т.1 а.с. 136-147). Отже, із зазначеного вбачається що до укладення шлюбу на депозитному рахунку ОСОБА_1 знаходились кошти у розмірі 4950 грн, які були перерахованій їй на картку 08 вересня 2017 року, тобто до укладення шлюбу. Інші депозитні рахунки були відкриті нею під час перебування сторін у шлюбі. Належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що на депозитні рахунки вона вкладала особисті кошти, остання суду не надала. Належних доказів, які б свідчили про те, що кошти у розмірі 44000 грн, які були зняті нею 05 червня 2019 року з її кредитної картки були витрачені на придбання спірного автомобіля, матеріали справи не містять. Таким чином, доводи відповідачки ОСОБА_1 про те, що спірний автомобіль було придбано нею за її особисті кошти у вигляді заощаджень ще до укладення шлюбу та які вона частково отримала в кредит не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються вищезазначеними обставинами. Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільої сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки ( частина друга статті 364 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 68 СК України, розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Судом першої інстанції встановлено, що згоди на відчуження автомобіля, позивач відповідачу не надав. Ринкова вартість спірного автомобіля станом на 30 жовтня 2020 року становить 145950 грн, що підтверджується звітом про оцінку майна. Відповідач ОСОБА_1 продала спірний автомобіль третій особі за ціною 45464 грн. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідачки за первісним позовом на користь позивача компенсації Ѕ частини вартості за належну йому частку автомобіля, який є сумісною власністю подружжя та відчужений без згоди позивача ОСОБА_2 . Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц. При цьому, колегія суддів зауважує, що позивач не оскаржує розмір компенсації Ѕ частини вартості автомобіля, що становить 22732 грн, яка була отримана відповідачкою за первісним позовом при купівлі-продажу автомобіля в розмірі 45464 грн. Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки спірне майно (квартира та автомобіль) було придбано у період перебування сторін спору у шлюбі, тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідачкою за первісним позовом не спростовано презумпцію спільності права власності на квартиру за адресою : АДРЕСА_1 , на автомобіль CHEVROLET AVEO 2008 року випуску VIN - НОМЕР_1 , не надано належних та достатніх доказів на підтвердження своїх доводів про те, що квартира, яка є предметом спору, була придбана за її власні кошти, отримані від продажу будинку, який належав їй на праві особистої приватної власності, оскільки зазначений будинок був безоплатно подарований відповідачкою. Відповідачка не надала доказів на підтвердження того, що вищезазначений спірний автомобіль було придбано нею за особисті коши, які знаходились у неї на депозитному рахунку до укладення шлюбу та частково за кредитні кошти. Таким чином, оскаржуване судове рішення у межах доводів апеляційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Крім того, судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України). Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, яким судом першої інстанції дана належна правова оцінка. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України було вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції. Згідно ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, тому підстав для розподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 вересня 2021 рокуу цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 11 липня 2022 року. Головуючий, суддя Подліянова Г.С.Суддя Кочеткова І.В.Суддя Кримська О.М.