Постанова 4807 № 317/2619/22

Дата документу 20.07.2023 Справа № 317/2619/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 317/2619/22 Головуючий у 1-й інстанції: Нікітін В.В. Провадження № 22-ц/807/1330/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Штенгелова Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 19 грудня 2019 року сторони уклали шлюб, який було розірвано рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 22 червня 2022 року. За час сумісного проживання у шлюбі сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Під час перебування у шлюбі сім`єю було набуте майно автомобіль Mercedes-Benz CLK 200, 1998 куб.см., 2002 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , який був зареєстрований за ОСОБА_1 06 січня 2021 року. Вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вказане майно підлягає поділу між сторонами. Однак, 06 вересня 2022 року, вже після розірвання шлюбу між сторонами, відповідач продав зазначений автомобіль. Про продаж автомобілю ОСОБА_1 не попереджав, позивач не давала згоду на продаж цього майна, кошти після відчуження автомобіля не отримувала. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію за 1/2 частину відчуженого спільного сумісного рухомого майна автомобіля Mercedes-Benz CLK 200, 1998 куб.см., 2002 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , в розмірі 107 695,00 грн. та судові витрати. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частку відчуженого спільного сумісного рухомого майна автомобіля Mercedes-Benz CLK 200, 1998 куб.см., 2002 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , в розмірі 107 695,00 грн. та судовий збір в сумі 1 076,00 грн. Додатковим рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 квітня 2023 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено повністю. Ухвалено додаткове рішення по справі № 317/2619/22 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 800,00 грн. Не погоджуючись із рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2023 року, адвокат Штенгелов О.В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не врахував наявність у сторін спільного боргу, та стягнув з відповідача грошові кошти в сумі, яка була визначена як середня вартість автомобіля, при тому, що відповідач зазначав фактичну суму продажу автомобіля, яка відрізняється від середньої на 45 000 грн. Крім того, при поділі майна подружжя поділу підлягають також і зобов`язання подружжя, які були ними взяті під час шлюбу, що, в свою чергу, або зменшує суму зобов`язання на суму прибутку або взагалі нівелює зобов`язання. В період шлюбу, 25.12.2020 року, в інтересах сім`ї з метою придбання автомобіля між ОСОБА_1 та його матір`ю - ОСОБА_3 , укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 5 500 доларів США строком на один рік. В подальшому, 06.01.2021 року, за отримані від ОСОБА_3 грошові кошти ОСОБА_1 за власні кошти, отримані від матері, придбав автомобіль «Mercedes-Benz CLK 200», 2002 року випуску, VIN: НОМЕР_2 . До 22.06.2022 року (день ухвалення рішення про розірвання шлюбу), вказаний автомобіль перебував у користуванні сім`ї ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу, у зв`язку із необхідністю повернення ОСОБА_3 грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 за договором позики від 25.12.2020 року, останній продав автомобіль за 170 000,00 грн., що є еквівалентом 4 140 доларів США. Вказані грошові кошти ОСОБА_1 25.11.2022 року повернув ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу за договором позики від 25.12.2020 року. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Невиконане грошове зобов`язання перед ОСОБА_3 за договором позики від 25.12.2020 року складає 1 360 доларів СІЛА, що є еквівалентом 55 760,00 грн., та є боргом, в тому числі і позивача - ОСОБА_5 . Представник ОСОБА_2 адвокат Неткал О.О. подав відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. покласти на ОСОБА_1 . Мотивуючи відзив зазначає, що ОСОБА_1 та його представником не заперечується те, що в період з 19 грудня 2019 року по 22 червня 2022 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням суду. Під час перебування у шлюбі сторонами було набуто спільне майно, а саме: автомобіль MERCEDES-BENZ CLK 200, 1998 куб.см., 2002 р.в., № куз. НОМЕР_1 . Згідно інформаційної довідки Головного Сервісного Центру МВС №31/1036A3- 8954-2022 від 14.10.2022 за ОСОБА_1 з 06.01.2021 зареєстровано транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ CLK 200, 1998 куб. см., 2002 р.в., № куз. НОМЕР_1 . Отже, вказаний транспортний засіб придбаний подружжям за час шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя. 06 вересня 2022 року спірний автомобіль був відчужений ОСОБА_1 третій особі (перереєстрований на нового власника), про що є відомості в інформаційній довідці Головного Сервісного Центру МВС №31/1036A3-8954- 2022 від 14.10.2022 року. Про продаж автомобілю ОСОБА_1 позивача не попереджав, згоди на його продаж не отримував, кошти колишній дружині не надавав. Про наявність боргової розписки, і, як наслідок, отримання в борг від матері відповідача 5 500 доларів США, ОСОБА_6 нічого відомо не було до моменту отримання відзиву на позовну заяву від адвоката Штенгелова О.В. Вважає, що продаж автомобіля MERCEDES-BENZ CLK 200, 1998 куб. см., 2002 р.в., ОСОБА_1 здійснив з метою уникнення поділу майна, оскільки його версія подій щодо позичання грошей у матері, на які він придбав даний автомобіль, та його продаж після розірвання шлюбу з частковим поверненням боргу матері є нелогічною. Необхідності отримання коштів у борг подружжям у третіх осіб чи то фінансових установах не було необхідності. Подружжя спільно заробляли кошти, та відповідно могли собі дозволити придбати достатньо вживане, але не поганої якості авто для пересування містом. Таким чином, як зазначає представник позивача, слід дійти наступних висновків: -розписка від 25.12.2020 року не містить жодного посилання на той факт, що кошти отримані у борг відповідачем були взяті з метою придбання саме автомобілю в інтересах сім`ї; -а ні відповідачем, а ні його представником не доведено належними та допустимими доказами, що отримані у борг кошти у розмірі 5 500 доларів США були витрачені відповідачем саме на придбання транспортного засобу MERCEDES-BENZ CLK200, 1998 куб. см., 2002p.e., № куз. НОМЕР_1 , та саме в сумі 5 500 доларів США; -позивач згоди на позику грошей відповідачем не надавала, істотні умови договору позики не погоджувала; -а ні відповідачем, а ні його представником не доведено належними та допустимими доказами, що кошти отримані у борг у розмірі 5 500 доларів США за договором позики від 25.12.2020 року були використані в інтересах сім`ї. Що стосується зобов`язань, які виникли у ОСОБА_1 перед фінансовими установами протягом останніх трьох років, то зазначені обставини не мають відношення до даної справи, та не є предметом позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з частиною 13 статті 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Відповідно до вимог абзацу 2 частини 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення 20.07.2023 року. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що автомобіль Mercedes-Benz CLK 200 був придбаний відповідачем під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 . Таким чином, вказане майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи, що автомобіль, який є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, був відчужений ОСОБА_1 , суд вважав обґрунтованим подання позову саме про стягнення 1/2 частки вартості цього автомобіля. Позивачем разом з позовною заявою надана довідка № 08 від 21.10.2022, в якій судовим експертом було визначено, що середня ринкова вартість автомобіля Mercedes-Benz CLK 200, 1998 см3, 2002 року випуску з бензиновим двигуном становить 215 390,00 грн. Оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження реальної вартості відчуженого автомобіля, суд керувався саме зазначеною довідкою експерта. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина 9 статті 7 СК України). Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини 2 статті 3 СК України). Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися. Відповідно до частини 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини 1 статті 57 СК України). У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України). Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Конструкція статей 60, 70 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Таким чином, вирішуючи питання про поділ майна подружжя, встановивши факт набуття цього майна подружжям у період перебування в шлюбі, застосуванню підлягають положення статей 60, 70 СК України з урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 19 грудня 2019 року по 22 червня 2022 року, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_3 та копією рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 22.06.2022 року по справі № 317/645/22. Відповіддю на адвокатський запит, що надана Головним сервісним центром МВС 14 жовтня 2022 року за вих. № 31/1036АЗ-8954-2022 встановлено, що автомобіль Mercedes-Benz CLK 200, 1998 куб.см., 2002 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , був зареєстрований на власника ОСОБА_1 06 січня 2021 року, а 06 вересня 2022 року перереєстрований на нового власника. Довідкою № 08 від 21 жовтня 2022 року, яка видана судовим експертом Шаховим О.В., встановлено, що середня ринкова вартість автомобіля Mercedes-Benz CLK 200, 1998 куб.см., 2002 року випуску з бензиновим двигуном, станом на 21 жовтня 2022 року становить 215 390,00 грн. Як вбачається з розписки ОСОБА_1 , яка дана ним ОСОБА_3 25 грудня 2020 року, відповідач взяв у борг грошові кошти в сумі 5 500 доларів США строком на 1 рік. Також в матеріалах справі є розписка від ОСОБА_3 про отримання нею від ОСОБА_1 грошей в сумі 4 140 доларів США в рахунок погашення боргу за розпискою від 25.12.2020 року. Судом досліджені відомості з Пенсійного фонду України щодо доходів ОСОБА_2 ; особова картка працівника ОСОБА_1 з ТОВ «АТБ-маркет»; довідки про доходи ОСОБА_2 ; копія її трудової книжки та документи з різних банків щодо повного погашення ОСОБА_1 кредитів. З відповіді на адвокатський запит, що надана Головним сервісним центром МВС 06 січня 2023 року за вих. № 31/1036АЗ-374-2023 встановлено, що 17 листопада 2022 року за ОСОБА_1 був зареєстрований автомобіль Volkswagen Touareg, 4172 куб.см., 2003 року випуску, № кузова НОМЕР_4 . Установивши, що автомобіль Mercedes-Benz CLK 200 був набутий сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, суд першої інстанції обґрунтовано вважав вказаний об`єкт таким, що є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_1 не спростовано. За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства: суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, висновок суду про приналежність спірного майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є правильним. Аналізуючи доводи ОСОБА_1 щодо придбання автомобіля за грошові кошти, отриманні відповідачем в борг, суд першої інстанції правильно виходив із того, що досліджена судом розписка ОСОБА_1 від 25 грудня 2020 року, відповідно до якої відповідач взяв у своєї матері в борг грошові кошти в розмірі 5 500 доларів США, не містить жодних відомостей щодо мети взяття у борг цих коштів. Крім іншого, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_2 надавала згоду своєму чоловіку на взяття грошей у борг та взагалі, знала про це. Колегія погоджується з висновком суду, що за встановлених обставин не має підстав застосовувати до вказаних правовідносин приписи ч. 3 ст. 61 СК України, адже не встановлено, що цей правочин був вчинений ОСОБА_1 в інтересах сім`ї і саме для придбання автомобіля. Отже, є неприпустимим покладення на ОСОБА_2 обов`язку сплачувати борг за розпискою, в написанні якої вона не брала участі та не давала своєї згоди. Доводи апеляційної скарги про наявність спільного боргу, необхідності поділу зобов`язань подружжя, які були ними взяті під час шлюбу, зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом фактичної суму продажу зазначеного автомобілю 170 000 грн., яка відрізняється від середньої на 45 000 грн., не спростовують правильність висновків суду. Як вірно зазначив суд, позивачем разом з позовною заявою надана довідка № 08 від 21.10.2022, в якій судовим експертом було визначено, що середня ринкова вартість автомобіля Mercedes-Benz CLK 200, 1998 куб.см., 2002 року випуску з бензиновим двигуном становить 215 390,00 грн. Оскільки відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не було надано доказів на підтвердження вартості відчуженого автомобіля, суд правильно взяв до уваги вказану довідку та стягнув з відповідача на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за 1/2 частку відчуженого спільного сумісного рухомого майна автомобіля в розмірі 107 695,00 грн. Копія договору купівлі-продажу автомобіля Mercedes-Benz CLK 200 була надана суду апеляційної інстанції представником ОСОБА_1 - адвокатом Штенгеловим О.В. 04.07.2023 року. Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 357 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Представник ОСОБА_1 не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому вказаний доказ не приймається колегією суддів. Решта доказів та обставин, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, в даному випадку судового збору, немає. Крім того, як зазначалося вище, представник ОСОБА_2 адвокат Неткал О.О. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частиною 1 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» N 5076-VI від 05.07.2012 року, договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. На підтвердження понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав договір про надання правової допомоги № 27/22 від 01.10.2022, укладений між адвокатом Неткалом О.О. та Вербоватою О.Е. Також, 05.06.2023 між адвокатом Неткалом О.О. та Вербоватою О.Е. укладено Додаткову угоду № 3 до договору про надання правової допомоги № 27/22, яка визначає вартість робіт/послуг (гонорару) адвокату за підготовку та направлення до Запорізького апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) до договору про надання правової допомоги № 27/22 від 01.10.2022, складеним 07.06.2023, адвокатом Неткалом О.О. надані ОСОБА_2 послуги за період з 06.06.2023 по 07.06.2023 на суму 3000,00 грн., а саме: підготовка та направлення до Запорізького апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу адвоката Штенгелова О.В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2023 року у справі № 317/2619/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Сума в розмірі 3 000,00 грн. сплачена адвокату відповідно до квитанції № 07/23 від 07.06.2023 року. Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у заявленій сумі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Штенгелова Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10 квітня 2023 року у цій справі залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі ) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 20 липня 2023 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: В.Ю. Бєлка Е.А. Онищенко