Постанова 4855 № П/320/462/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий у першій інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року Справа № П/320/462/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Лісник Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі - відповідач) про: - визнання протиправною відмови ГУ ПФУ в Київській області у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку пенсії; - зобов`язання ГУ ПФУ в Київській області з 25.04.2019 здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на 01 січня відповідного року згідно з частиною третьою статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (5 х 4173,00 = 20 865,00 грн.) та здійснювати в подальшому перерахунок пенсії у зв`язку із збільшення розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом станом на 01 січня відповідного року. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 25.04.2019 № 1-р (ІІ)/2019 визнано неконституційним обмеження соціальних прав осіб, передбачених частиною третьою статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за видом служби, а тому позивач як особа, яка брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, внаслідок чого в наступному здобула інвалідність, набув право на здійснення перерахунку його пенсії в порядку вказаної законодавчої норми. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, наполягаючи на тому, що підставою для обчислення пенсії в порядку частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», враховуючи, зокрема, рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 № 1-р(ІІ)/2019, є участь особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у статусі військовослужбовця або військовозобов`язаної особи, яка призвана на військові збори, але позивач даному критерію не відповідає. З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 31.05.1977 по 26.04.2000 позивач перебував на військовому обліку. У період з 09.05.1986 по 10.05.1986 позивач, працюючи у Кагарлицькому автооб`єднанні 09762 на посаді водія вантажного автомобіля, приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі Цивільної оборони. Позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорії 1). Крім того, позивач має статус інваліда війни другої групи, що надає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Згідно з висновком МСЕК позивачу довічно встановлено II групу інвалідності у зв`язку з виконанням робоіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб і інвалідності з робо від 26.04.2004 № 2556, захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, згідно з частиною третьою статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 25.04.2019 № 1-р(ІІ)/2019 у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19). 17.12.2019 листом № 2600/Т-01 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку його пенсії в порядку частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач, вважаючи своє право на перерахунок пенсії за вказаною нормою, порушеним, звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), постановою КМУ від 15.11.2017 № 851 «Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 851). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, регламентовані Законом № 796-ХІІ. Статтею 59 Закону № 796-ХІІ врегульовано порядок обчислення пенсій військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Згідно з частиною третьою статті 59 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній з 01.10.2017 до 25.04.2019, особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року. Словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у наведених положеннях частини третьої статті 59, Рішенням Конституційного Суду від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Статтею 10 Закону № 796-XII встановлено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Згідно з приміткою до вказаної норми статті 10 Закону № 796-XII до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов`язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що Закон № 796-ХІІ регламентує, зокрема, гарантії соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, норми ст. 59 зазначеного Закону, передбачають додаткові гарантії для вказаної категорії громадян, для застосування яких особа повинна відповідати спеціальній додатковій умові, якою є те, що особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у статусі військовослужбовця в розумінні ст. 10 цього ж Закону № 796-ХІІ, тобто або проходила в цей час військову службу, або перебувала на військових зборах як військовозобов`язана. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі загонів Цивільної оборони не під час проходження військової служби або військових зборів, тобто не мав статусу військовослужбовця в розумінні ст. 10 Закону № 796-ХІІ, а отже й не набув права на застосування гарантій, регламентованих статтею 59 вказаного Закону. При цьому, з приводу посилань позивача на рішення Конституційного Суду від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019, апеляційний суд зазначає, що у цьому рішенні КСУ лише розширив перелік військовослужбовців, до яких застосовуються норми статті 59 Закону № 796-ХІІ, однак не виклав жодного висновку щодо неконституційності відповідної законодавчої норми в частині закріплених у ній вимог про наявність в особи вказаного статусу (військовослужбовця). Тож, доводи апелянта щодо відсутності у позивача права на перерахунок пенсії в порядку частини третьої статті 59 Закону № 796-ХІІ є обґрунтованими. Твердження позивача про те, що він має статус інваліда війни, який надає йому право на відповідні пільги, і що в момент аварії він був залучений до відповідної діяльності у складі Цивільної оборони судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки ані вказаною статтею, на яку посилається позивач, ані дефініцією норми статті 10 цього ж Закону таких умов (винятків) не передбачено. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони є такими, що заслуговують на увагу та спростовують висновки суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню. Отже, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області підлягає задоволенню, рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року - скасуванню, в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити в повному обсязі. Розподіл судових витрат. З огляду на результат розгляду цієї справи, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 21 липня 2020 року. Головуючий суддя Судді: