Постанова 4856 № 560/276/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/276/20 Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І. Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В. 15 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року (прийняте у м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач 14.01.2020 звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області щодо затримки виплати ОСОБА_1 всіх сум, що належали йому до виплати при звільненні; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто за період часу з 06.12.2019 по 21.12.2019. - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 3232 грн. 60 коп. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.03.2020 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області щодо невиплати в день звільнення 05.12.2019 на користь ОСОБА_1 всіх сум, що належали йому до виплати при звільненні. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з 06.12.2019 по 21.12.2019. Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3232,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що затримка розрахунку у при звільненні позивача відбулась не з вини Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області. Також вказує на те, що приймаючи оскаржуване рішення судом не зазначено ні розрахунку, ні суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, зазначено про невідповідність документів, наданих позивачем на підтвердження витрат понесених на правничу допомогу вимогам ч. 3 ст. 134 КАС України. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що рішення суду першої інстанції відповідає дійсним обставинам справи. Доводи відповідача про ненадання позивачем інформації щодо отримання ним заробітної плати за іншим місцем роботи та відсутності коштів є безпідставними. Також вказано, що витрати понесені позивачем на правову допомогу підтверджуються матеріалами справи. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2020 розгляд справи відкладено та зобов`язано відповідача надати суду розрахунок середнього заробітку позивача. 13.07.2020 позивачем надано суду довідку від 02.03.2020 №157 про одноденний розмір середньої заробітної плати станом на день звільнення. 15.07.2020 на виконання вимог вказаної вище ухвали, відповідачем надано довідку від 08.07.2020 №286 щодо розміру грошового забезпечення позивача. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Хмельницькій області на посаді начальника першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 05.12.2019 № 371о/с про особовий склад рядового поліції ОСОБА_1 (0126794), начальника 1-го міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності ГУНП, звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію України" (за власним бажання) з 05.12.2019, встановивши премію за грудень 2019 року в розмірі 100,880 %, виплативши компенсацію за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час у 2019 році терміном 41 доба, з урахуванням раніше виплаченої суми та з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні за стаж служби в поліції 01 рік 11 місяців 02 дні, з урахуванням раніше виплаченої суми. Позивач зазначає, що при його звільненні з ним не було проведеного остаточного розрахунку. Вказує, що остаточний розрахунок у зв`язку із звільненням з позивачем проведено 21.12.2019. Позивач вважає, що розрахунок з ним було проведено відповідачем не вчасно, тому наявні підстави для звернення до суду з метою захисту своїх порушених на його думку, прав та охоронюваних законом інтересів. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення ОСОБА_1 - 05.12.2019, а з порушенням строків встановлених ст. 116 КЗпП 21.12.2019, то наявні підстави для задоволення адміністративного позову. Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною 1 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) вказано, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. В пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11.11.2015 №988 встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплата поліцейським, які звільняються зі служби одноразової грошової допомоги при звільненні, пенсійного забезпечення передбачена статтею 102 Закону № 580-VIII», статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII). Порядок та умови виплати грошового забезпечення, в тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260). Згідно з пунктом 23 Порядку №260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. При цьому, спеціальним законодавством, а саме: Законом України "Про Національну поліцію", Порядком № 260, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в Національній поліції України, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що фактично позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. У такому разі, застосуванню до правовідносин, що склалися підлягають норми загального законодавства, а саме: КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 у справі №810/1543/17. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Наведені правові положення статей КЗпП України встановлюють гарантії для звільнених працівників на отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для таких осіб, а також стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання у частині проведення повного розрахунку із працівником. Як вбачається з матеріалів справи, позивача виключено зі служби у Національній поліції України 05.12.2019. Остаточний розрахунок проведено з ним 21.12.2019, що підтверджується відповідною випискою з банку по картковому рахунку позивача. Таким чином, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення ОСОБА_1 - 05.12.2019, а з порушенням строків встановлених ст. 116 КЗпП 21.12.2019. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в день звільнення 05.12.2019 на користь ОСОБА_1 всіх сум, що належали йому до виплати при звільненні та зобов`язання стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Разом з тим, колегія суддів враховує правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 21.05.2020 № 823/911/16 та від 16.04.2020 у справі № 805/1085/16-а, в яких суд звернув увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, затримку виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому, виходячи з положень статті 117 КЗпП України, відповідальність за несвоєчасне проведення розрахунку з позивачем у день звільнення має нести відповідач як роботодавець позивача. Вказане свідчить про безпідставність доводів заявника в апеляційній скарзі про те, що одноразова грошова допомога при звільненні поліцейських не входить до структури грошового забезпечення поліцейських, тому дія статей 116 та 117 КЗпП України на таку допомогу не поширюється. Стосовно посилань відповідача на відсутність коштів для виплати грошового забезпечення на момент звільнення позивача та відсутність вини Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області в невиплаті ОСОБА_1 під час звільнення належних йому сум слід вказати, що відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати вказаної допомоги при звільненні також не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову. Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 06.12.2019 по 21.12.2019 суд зазначає наступне. Питання про виплату грошового забезпечення поліцейських регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988), Пунктом 2 Постанови № 988 визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.04.2016 за № 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260) Пунктом 1 розділу 1 Порядку № 260 визначено критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення. Цим Порядком, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, не передбачено здійснення перерахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у разі якщо в цей час збільшено посадові оклади чи інші надбавки працюючих працівників поліції на аналогічній посаді. В той же час відповідно до пункту 9 розділу І Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Отже, зі змісту Порядку № 260, слідує, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. В той же час середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок), оскільки Порядком № 260 цього не передбачено. Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно довідок Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області одноденний розмір середньої заробітної плати станом на день звільнення становить 447,73 грн. Разом з тим, час вимушеного прогулу позивача з 06.12.2019 до 21.12.2019 склав 16 днів. А тому, за весь час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню з Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області, грошове забезпечення в розмірі 7163,68 грн середнього заробітку (16 днів x 447,73 грн = 7163,68 грн), з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті. Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначивши та вказавши в рішенні суду розмір такого заробітку. Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне. Частиною 1 ст. 139 КАС України вказано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI, відповідно до статті 1 якого адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність. Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В свою чергу, документами, які підтверджують витрати, можуть бути: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов`язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару, та порядок його оплати; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; довіреність (ордер); документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер); факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги № 1/1 від 10.01.2020, укладеного між Адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , акт виконаних робіт відповідно до умов договору № 1/1 про надання правової (правничої) допомоги від 10.01.2020 та квитанцію № 251957 від 13.01.2020 на суму 3232,60 грн, які підтверджують здійснення позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, надання інших документів для підтвердження витрат на правничу допомогу чинними нормативно-правовими актами, у тому числі і ст. 134 КАС України не передбачено. З наданих позивачем документів вбачається, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витраченим адвокатом на надання послуг та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. При цьому, колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 у справі №280/1765/19. Отже, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та співмірність понесених позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3232,60 грн., яка підтверджується належними доказами а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. При цьому, відповідач не довів неспівмірність витрат, заявлених позивачем до відшкодування, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката (ставки визначені договором) є явно завищеними на ринку юридичних послуг. Таким чином, враховуючи вищевикладені норми та понесені позивачем витрати на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат та стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3232,60 грн. шляхом стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначивши та вказавши в рішенні суду розмір такого заробітку, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року - змінити. Абзац третій резолютивної частини рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року викласти в такій редакції: "Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 40108824, вул. Зарічанська, 7, м. Хмельницький, 29017) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 грудня 2019 року по 21 грудня 2019 року в розмірі 7163,68 грн. (сім тисяч сто шістдесят три гривні 68 коп.) (сума вказана без відрахування податків). В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.