Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/1759/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/1759/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О. Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 22 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року (прийняте у м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : позивач 27.03.2020 звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо нездійснення виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.08.2019 по 05.12.2019. - стягнути з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.08.2019 по 05.12.2019 в розмірі 44142,76 грн. - судові витрати покласти на відповідача та стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 3232,60 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.04.2020 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо нездійснення виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.08.2019 по 04.12.2019. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.08.2019 по 04.12.2019 в розмірі 43687,68 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3232,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що позивачем не надано довідку про нараховану заробітну плату, яку він отримав за період 31.08.2019 по 05.12.2019 за іншим місцем роботи, оскільки під час розгляду справи Хмельницьким окружним адміністративним судом справи №560/2968/19 встановлено, що він в даний період був працевлаштований. Також вказано, що ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду в зазначеній справі було залишено без розгляду позов в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того відповідач вказує на те, що в договорі про надання правової допомоги не визначено розмір гонорару який би мав сплатити позивач адвокату, а також позивачем не надано суду доказів ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат на правову допомогу. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. 05.12.2019 рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду в справі №560/2968/19 за адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області №239 о/с від 13.08.2019, в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції, на посаді начальника першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області. Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2997,30 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області. Постанова в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню. 25.02.2020 постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду в справі №560/2968/19 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області залишено без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.12.2019 - без змін. 09.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області з вимогою виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 31.08.2019 по 05.12.2019 та надати письмовий розрахунок грошового забезпечення з 31.08.2019 по 05.12.2019. 17.12.2019 листом №29/М-229 Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, відмовило у виплаті грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з підстав того, що ОСОБА_1 після звільнення з Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області працевлаштувався в іншу установу де отримував заробітну плату. Відповідно до п. 32 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 №9 при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи. Позивача вказаним листом також повідомлено про необхідність подати до ГУНП України в Хмельницькій області довідку про нараховану заробітну плату, яку позивач отримав за іншими місцями роботи. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, будь-яких підстав для зменшення його розміру законом не передбачено, а тому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Частиною 2 ст. 19 Конституції України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Щодо посилань відповідача на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" про те, що позивач був працевлаштований в іншу установу є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України від 20.12.2005 № 3248- IV "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України". Доводи відповідача про те, що при визначенні суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, потрібно враховувати отриману заробітну плату за іншим місцем роботи суд відхиляє, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 та у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 802/1184/16-а. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійснення виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.08.2019 по 04.12.2019 та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.08.2019 по 04.12.2019. При цьому, рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за 05.12.2019 та розміру середнього заробітку сторонами не оскаржується, тому колегія суддів, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині. Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне. Частиною 1 ст. 139 КАС України вказано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI, відповідно до статті 1 якого адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність. Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В свою чергу, документами, які підтверджують витрати, можуть бути: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов`язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару, та порядок його оплати; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; довіреність (ордер); документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер); факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої. Оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги № 24 від 16.03.2020, укладеного між Адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та Акт виконаних робіт де вказано перелік виконаних адвокатом робіт: вивчення підстав та аналіз судової практики для звернення до суду за захистом прав клієнта (витрачено дві години часу) - 500,00 грн., підготовка позову до суду (витрачено три години часу) - 1891,80 грн. (вартість години роботи без ПДВ - 2102*30%), підготовка та формування додатків до позову (витрачено дві години часу) - 840,80 грн. Вартість послуг адвоката за виконання своїх зобов`язань, згідно договору про надання правової (правничої) допомоги від 16.03.2020 складає 3232,60 грн. Згідно квитанції № 251960 від 18.03.2020 адвокатом за надані правові послуги отримано від позивача 3232,60 грн. При цьому, з наданих позивачем документів вбачається, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витраченим адвокатом на надання послуг та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Також, колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 у справі №280/1765/19. Отже, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та співмірність понесених позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3232,60 грн., яка підтверджується належними доказами а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. При цьому, відповідач не довів неспівмірність витрат, заявлених позивачем до відшкодування, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката (ставки визначені договором) є явно завищеними на ринку юридичних послуг. Таким чином, враховуючи вищевикладені норми та понесені позивачем витрати на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат та стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3232,60 грн. шляхом стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.