Постанова 4813 № 522/2990/17

Номер провадження: 22-ц/813/2894/20 Номер справи місцевого суду: 522/2990/17 Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.07.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Томашевської К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Бойчук А.Ю. 04 липня 2017 року у м. Одеса, - встановила: У лютому 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (т. 1 а.с. 2-3). В обгрунтування позову ПАТ КБ «Приватбанк» посилалося на те, що 27 березня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 4 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобовязання за договором та угодою виконало у повному обсязі, а саме - надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У зв`язку із порушенням зобов`язань за кредитним договором, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за кредитом станом на 31 лютого 2017 року у розмірі 46 929, 09 гривень, з яких: тіло кредиту 4 358,57 гривень; заборгованість за процентами за користування кредитом 36 675,29 гривень; нараховано пені 3 184,32 гривень; штраф (фіксована частина) - 500,00 гривень; штраф (процентна складова) 2 210,91 гривень. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 27 березня 2012 року у розмірі 46 929,09 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» понесені судові витрати у розмірі 1 600,00 гривень (т. 1 а.с. 55-56). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення було відмовлено (т. 1 а.с. 234-235). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження видачі відповідачу платіжної карти та, відповідно, матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами було укладено кредитний договір. Крім того, анкета-заява, додана до позову, не містить ознак узгодження у письмовій формі умов щодо розміру кредиту, процентів за користування кредитом, розміру пені та штрафу тощо. Також, ОСОБА_1 вважає, що обчислення строку позовної давності за основними та додатковими вимогами позивача розпочалося 07 листопада 2012 року, до суду Банк звернувся 15 лютого 2017 року, а тому останній пропустив трирічний строк звернення до суду із позовними вимогами, у зв`язку із чим, у даному випадку, необхідно застосувати наслідки спливу позовної давності (т. 2 а.с. 239-241). Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19: 1, на всій території України установлено карантин. Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16 березня 2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам). Пунктами 1, 5 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду від 16 березня 2020 року зі змінами «Про тимчасові заходи з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19» передбачено, що тимчасово, на час установлення на території України карантину, зупиняється розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинено їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 27 березня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 4 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У порушення норм закону та умов договору, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала. Відповідно до розрахунку, проведеного Банком, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 31 лютого 2017 року складала 46 929, 09 грн., з яких: тіло кредиту 4 358, 57 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитом 36 675, 29 грн.; нараховано пені 3 184, 32 грн.; штраф (фіксована частина) - 500, 00 грн.; штраф (процентна складова) 2 210, 91 грн. Підтвердженням факту укладення кредитного договору між сторонами є Анкета-заява від 27 березня 2012 року щодо отримання позичальником ОСОБА_2 кредитних коштів, яка власноруч підписана відповідачем. Апелянтом не надано доказів на спростування підпису вказаної анкети та отримання коштів від позивача, а тому колегія суддів вважає встановленим факт укладення між сторонами кредитного договору. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Статтями 629 та 630 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов певного виду, оприлюднених в установленому прядку. Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір юридично закріплює відносини між сторонами, надаючи їм характер зобов`язань, виконання яких захищене законом; визначає порядок, способи та послідовність здійснення дій сторонами, передбачає засоби забезпечення зобов`язань. Договір є видом правочину і для його укладання та чинності сторонам необхідно дотримуватись усіх тих вимог, які визначені у ст. 203 ЦК України для всякого правочину. Відповідно до частини першої ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін i погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. На підставі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Такими істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Для укладення договору основне значення мають істотні умови. За загальною нормою цивільного права, договір вважається укладеним в належній формі тільки якщо сторони домовилися з приводу всіх суттєвих умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Згідно статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансові послуги, а кредитування і є фінансовою послугою (ст. 4 цього Закону), повинен мати обов`язково найменування фінансової операції, розмір фінансового активу та зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків, строки дії договору, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін і підписи сторін. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Посилання сторони позивача на те, що в Анкеті-заяві міститься позначка, що відповідач згодний з тим, що підписана ним Анкета-заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг а також Тарифами, становлять між ним та банком «Договір надання банківських послуг» та те, що тим самим відповідач зазначає, що він ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, - колегія суддів не може прийняти як належний та допустимий доказ. Ознайомлення з будь-яким документом може бути підтверджено тільки підписом особи. Крім того, коли мова йде в документі про істотну умову, притаманну договору, підпис особи засвідчує не лише ознайомлення з документом, а і згоду на викладені в документі умови, обов`язки, наслідки невиконання зобов`язань, розміри штрафних санкцій, розміри та порядок нарахування процентів, право банку на зміну умов в односторонньому порядку, збільшення розміру ліміту, тощо. При цьому, колегія суддів враховує, що у разі надання відповідачу на ознайомлення Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів під час оформлення платіжної картки, Банк мав можливість та обов`язок надати вказані документи на підпис відповідачу. Крім цього, зазначене в Анкеті-заяві повідомлення про розміщення вказаних документів на сайті банку, додатково свідчить про те, що відповідачу їх на ознайомлення при підписанні Анкети-заяви та інших документів на оформлення зарплатної картки не надавали. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема прострочену заборгованість за користування кредитними коштами (тілом кредиту), а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту . Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27 березня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Однак, позивач не надав до суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що відповідач був ознайомлений з Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку та погодився із ними і як наслідок, не має доказів того, що саме до цих Умов та Правил надання банківських послуг відповідач приєднався, прийняв їх та зобов`язався виконувати. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 дійшла правового висновку про те, що неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27 березня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Тобто, вказані обставини свідчать, що під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитними коштами, а також неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, колегія суддів доходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 36 675,29 грн., пені у сумі 3 184,32 грн., штрафу (фіксована частина) у сумі 500,00 грн., штрафу (процентна складова) у сумі 2 210,91 грн., у зв`язку із безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 27 березня 2012 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Також суд вірно зазначив, що кредитний договір від 27 березня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, та він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач користувався кредитними коштами, і вказане не спростоване останнім. Однак, відсутні докази того, що саме ті умови, зазначені у позовній заяві щодо нарахування відсотків та штрафних санкцій, були відомі відповідачу під час укладення договору, оскільки відсутні будь-які докази, що ці умови є складовою частиною укладеного договору, і що саме ці умови та правила надання банківських послуг мав на увазі та був обізнаний про них відповідач, підписуючи анкету-заяву. Матеріали справи не містять доказів того, що саме з тими Умовами та правилами надання банківських послуг, які маються в матеріалах даної справи, був ознайомлений відповідач, тому ці Умови не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту відповідачем. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Отже, враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів доходить висновку про те, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме, підлягає стягненню сума боргу по тілу кредиту у розмірі 4 358, 57 гривень. В іншій частині колегія суддів вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Суд першої інстанції вказаних обставин та вимог закону не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом у повному обсязі. Одночасно, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що обчислення строку позовної давності за основними та додатковими вимогами позивача розпочалося 07 листопада 2012 року, до суду Банк звернувся 15 лютого 2017 року, а тому останній пропустив трирічний строк звернення до суду із позовними вимогами, у зв`язку із чим, у даному випадку, необхідно застосувати наслідки спливу позовної давності. Відповідно до розрахунку заборгованості, виконаного позивачем станом на 31 січня 2017 року (обгрунтованість якого не спростована апелянтом), останнє погашення відсотків та тіла кредиту мало місце 12 червня 2014 року, і даний факт не спростований відповідачем в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. Позивач звернувся до суду 15 лютого 2017 року, тобто, у межах трирічного строку позовної давності. Отже, на момент звернення до суду, строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом не сплив, а відтак, заява відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, не мають правового значення для вирішення справи. Згідно п.п. 1-3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку із чим заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із наведеним, колегія суддів доходить до висновку, що з відповідача на користь позивача належить стягнути 210 грн. судового збору, пропорційно задоволеним вимогам. Керуючись ст.ст. ч.1 ст. 369, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299) заборгованість за кредитним договором № б/н від 27 березня 2012 року у розмірі 4 358, 57 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299) витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 210 грн. У задоволенні іншої частини позову - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 15 липня 2020 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе