Постанова Західний апеляційний господарський суд № 909/1140/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" липня 2020 р. Справа №909/1140/19 Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії: головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б. суддів: Бойко С.М. Матущак О.І. секретар судового засідання І.Борщ учасники справи - не з`явились розглянувши апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, м.Івано-Франківськ, б/н від 27.12.19 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2019 (головуючий суддя Михайлишин В.В., м.Івано-Франківськ, повний текст рішення складено - 10.12.19) у справі № 909/1140/19 за позовом ОСОБА_1 , м. Івано-Франківськ до відповідача Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, м. Івано-Франківськ про встановлення факту перебування у трудових відносинах з Івано-Франківським обласним державним об`єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, виплату вихідної допомоги при звільненні з підприємства та відшкодування моральної шкоди ВСТАНОВИВ: короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції: до Господарського суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про встановлення факту перебування у трудових відносинах з Івано-Франківським обласним державним об`єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, виплату вихідної допомоги при звільненні з підприємства та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обгрунтовані порушенням відповідачем норм трудового законодавства, як наслідок просив суд встановити факт перебування у трудових відносинах з Івано-Франківським обласним державним об`єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з 21.08.2017. Позивач вказував, що йому не виплачено заробітну плату сумі 70 270, 20 гривень за період з 30.03.2017 по 08.05.2018 та вихідну допомогу при звільненні з підприємства в сумі середньомісячного заробітку 5 148, 00 гривень. Крім цього, просив стягнути моральну шкоду в розмірі 5 000, 00 гривень як компенсації за затримку всіх виплат, врахування підвищення мінімальної заробітної плати та інфляційних процесів. Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2019 р., (головуючий суддя: Михайлишин В.В. м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 10.12.2019 р.) у справі № 909/1140/19 позов задоволено частково. Вирішено встановити факт перебування позивача у трудових відносинах з Івано-Франківським обласним державним об`єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості у період з 21.08.2017 р. по 08.05.2018 р.; стягнути з Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 65379,60 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31.03.2017 по 08.05.2018; 5148 грн. вихідної допомоги при звільненні з підприємства; 2000 грн. моральної шкоди. У задоволенні позовних вимог про стягнення з Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної 4890,60 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 3000 грн. моральної шкоди - відмовлено. Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги: до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга відповідача, в якій скаржник просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: · суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у загальному, а не спрощеному позовному провадженні. При заявленні цього клопотання відповідач зазначав про недоцільність розглядати справу у спрощеному провадженні, оскільки дана справа потребує детального розгляду спору по суті та з`ясування всіх обставин, а саме: встановлення факту перебування у трудових відносинах позивача з Івано- Франківським обласним державним об`єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості; встановлення факту перебування у трудових відносинах позивача з іншими фізичними особами - підприємцями /юридичними особами/ самозайнятими особами; розмежування поняття трудових правовідносин та цивільно-правових правовідносин; належного формування позиції з приводу формування судової практики; · суд не з`ясував всіх обставин справи, зокрема факту перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем та третіми особами. У судовому засіданні обов`язок доказування настання юридичного факту належить заявнику. При цьому, заявник зобов`язаний довести факт виконання саме трудових функцій без оформлення трудових відносин, а не перебування його у цивільно-правових відносинах з відповідачем. На даний час у відповідача є підстави вважати, що позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем, не виконував трудових функцій більш того був працевлаштований в іншому місці. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне:. · відповідач не надав жодного доказу на спростування висновків рішення суду першої інстанції; · суд на законних підставах дійшов висновку про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні. У судове засідання 07.07.20 представники сторін не з`явились. Представник апелянта подав заяву про відкладення розгляду справи. Наголошує на тому, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено з 12.03.20 на всій території України карантин. На даний час карантин продовжено до 31.07.2020. У звязку із наведеним відсутня можливість забезпечити явку представника в судове засідання. З огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги у даній справі по суті, колегія суддів вважає, що її розгляд можливо здійснити без представників сторін. При цьому, колегія суддів відхиляє клопотання апелянта про відкладення розгляду даної справи на час карантину та враховує наступне: 1) ухвалами суду від 23.04.20 та від 02.06.20 явка сторін була визнана необов`язковою; 2) Івано-Франківське обласне державне об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, попри наявну процесуальну можливість, не зверталося до суду із заявами чи клопотаннями про проведення засідання у даній справі в режимі відеоконференції; 3) апелянтом не обґрунтовано причин, які би свідчили про необхідність відкладення розгляду справи, а лише здійснено покликання на запровадження на території України режиму карантину. 4) матеріали, які були подані до суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції, суд вважає достатніми для розгляду апеляційної скарги; сторонами не подано суду нових доказів чи доводів, які би потребували розгляду їх безпосередньо в судовому засіданні; 5) дане судове засідання відбувається під час дії карантину, оголошеного Кабінетом Міністрів України, без участі жодної зі сторін, що, на думку суду, не порушує права жодної сторони на доведення перед судом власної позиції та на спростування позиції іншої сторони. Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з огляду на наступне. В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, дана справа підсудна цьому ж суду. 30.03.2017 р. Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалив рішення у справі № 344/16274/16-ц, відповідно до якого ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді економіста відділу матеріально-технічного забезпечення Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з 02.06.2016 р.; стягнуто на його користь з Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.06.2016 р. до дня ухвалення рішення суду в розмірі 29858,40 грн. та моральну шкоду в розмірі 500,00 грн.. На виконання вказаного рішення суду, 21.08.2017 р., відповідно до наказу т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП № 6к Томяк І.Ю. був поновлений на роботі. 21.08.2017 р. до державної фіскальної служби ДПІ в м. Івано-Франківську відповідачем подано повідомлення про прийняття позивача на роботу. Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань т.в.о. генерального директора не являлась керівником підприємства, однак, діяла як керівник Івано-Франківського ОДОСП на підставі наказу про її призначення до 25.10.2017 р.. З 10.11.2017 р. змінився т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП, який вважав, що його попередник незаконно прийняла на роботу працівників, а відтак не допускав останніх до їх робочих місць, у зв`язку із чим складались акти недопуску працівників на роботу. 29.11.2017 р. працівники Івано-Франківського ОДОСП, у тому числі і позивач, звернулись з колективним зверненням до Управління Держпраці в Івано-Франківській області щодо роз`яснення законності прийому їх на роботу. На звернення працівників Івано-Франківського ОДОСП, 06.12.2017 р. Управління Держпраці в Івано-Франківській області листом №16-07/15-10/7175 роз`яснило, що якщо трудові договори з працівниками було оформлено належним чином т.в.о. генерального директора, яка виконувала обов`язки керівника Івано-Франківського ОДОСП відповідно до наказу про призначення (до 25.10.2017 р.), то вони являються законними працівниками. Позивач ствердив, що з 30.03.2017 р. по 08.05.2018 р. знаходився у вимушеному прогулі, а тому просив суд стягнути 70270,20 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також 5148,00 грн. вихідної допомоги при звільненні, 5000,00 грн. моральної шкоди як компенсацію за затримку всіх виплат, врахування підвищення мінімальної заробітної плати та інфляційних процесів, які мали місце у вказаний період. Зазначені фактичні обставини повно і правильно були встановлені судом першої інстанції. Посилання скаржника на наявність підстав вважати, що позивач у спірний період був працевлаштованим в іншому місці, можливий цивільно-правовий характер відносин сторін не підтверджені жодним доказом та носять характер припущень. Висновки суду апеляційної інстанції 30.03.2017 р. Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалив рішення, відповідно до якого поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді економіста відділу матеріально-технічного забезпечення Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Відповідно до ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Судове рішення було виконане і наказом №6к від 21.08.2017 р., позивач був поновлений на роботі та з ним було укладено трудовий договір у письмовій формі. Наказ про поновлення позивача на роботі був виданий, а трудовий договір укладений за підписом т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП, яка виконувала обов`язки керівника Івано-Франківського ОДОСП відповідно до наказу про її призначення до 25.10.2017 р.. Відтак суд першої інстанції правильно встановив, що вказані документи є законними і дійсними та свідчать про перебування з 21.08.2017 р. позивача у трудових відносинах з відповідачем. Факт трудових відносин підтверджується також повідомленням відповідача про прийняття працівника на роботу (оформлене за зразком Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413). Таким чином, сумніви апелянта щодо правильності встановленого факту трудових відносин не ґрунтуються на жодних доказах. 08.05.2018 р. господарський суд Івано-Франківської області прийняв постанову, відповідно до якої Івано-Франківське обласне державне об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості визнав банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру, ліквідатором боржника призначив Седлецького В.О. Постанова набрала законної сили. Згідно із ч. 2 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор з дня свого призначення здійснює ряд повноважень, зокрема, з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таким чином, суд правильно встановив, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 21.08.2017 р. (дата поновлення позивача на роботі) по 08.05.2018 р. (дата визнання відповідача банкрутом). Цим підтверджується й вимушений прогул позивача, оскільки з 30.03.2017 р. по 08.05.2018 р. позивач з вини керівника був позбавлений можливості працювати. Посилання скаржника на безпідставний розгляд справи у спрощеному провадженні, спростовується наведеними судом першої інстанції доводами згідно яких відповідачем було пропущено строк на подання заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, причини пропуску суду не наведено. Окрім того, колегія суддів зазначає, що доцільність розгляду цієї справи у загальному позовному провадженні не ґрунтуються на законі, яким віднесено розгляд цієї справи до переліку, що розглядаються у спрощеному позовному провадженні. Клопотання про розгляд цієї справи в загальному позовному провадженні розцінюється як зловживання процесуальними правами, яке має на меті затягування розгляду справи. Розмір середньої заробітної плати у випадку вимушеного прогулу визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Відповідно до п. 2 вказаного Порядку середньомісячна заробітна плата визначається, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника. При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми середнього заробітку є середньоденна заробітна плата. З матеріалі справи вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача складає 257,40 грн., а кількість днів вимушеного прогулу становить 254 робочих днів (період з 31.03.2017 р. по 08.05.2018 р.. Відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача становить 65379,60 грн., а при обчисленні суми позовної вимоги позивач припустився помилки. Згідно із ст. 44 Кодексу законів про працю України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день його звільнення. З цих підстав суд правомірно стягнув з відповідача 5148,00 грн. вихідної допомоги при звільненні з підприємства в сумі середньомісячного заробітку. Порядок відшкодування моральної (немайнової) шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику та провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно із п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Враховуючи допущене відповідачем порушення трудових прав позивача на працю, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та завдавало моральних страждань, суд дійшов підставного висновку про стягнення 2000,00 грн. моральної шкоди. Зазначені розрахунки та стягнені судом суми сторонами не оскаржувались. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", а саме, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. За таких обставин решту аргументів апелянта, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2019 у справі №909/1140/19 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Пунктами 1, 2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Судові витрати в суді апеляційної інстанції. Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником. Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного державного об`єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, м.Івано-Франківськ, б/н від 27.12.19- залишити без задоволення. 2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2019 у справі №909/1140/19 - залишити без змін. 3.Судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника. 4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст.286-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 15.07.20 Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк Судді С.М.Бойко О.І. Матущак