Постанова Львівський апеляційний суд № 463/3825/21

Справа № 463/3825/21 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б. Провадження № 22-ц/811/3509/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 79 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Юзефович Ю.І. з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2021 року в складі судді Жовніра Г.Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області», з участю третьої особи начальника Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» лікаря Безушка Івана Михайловича, про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,- встановив: У квітні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області», з участю третьої особи начальника Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» лікаря Безушка Івана Михайловича, про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. Вимоги обґрунтовувала тим, що 17 жовтня 2006 року прийнята на посаду лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару лікарні з поліклінікою служби охорони здоров`я УМВС України у Львівській області. 03.12.2020 отримала повідомлення про заплановане вивільнення від 30.11.2020 № 33/34-1610. За змістом даного повідомлення, у зв`язку з організаційно-штатними змінами, затвердженими наказом Державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України від 20.11.2020 №819, відповідно до статті 49-2 КЗпП України направлено повідомлення про скорочення займаної ОСОБА_1 посади і майбутнє розірвання трудового договору з 01.02.2021 згідно із пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Звертає увагу, що даним повідомленням їй не було запропоновано жодної посади та не ознайомлено з наказом Державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України від 20.11.2020 №819, яке стало підставою звільнення. Наказом Державної установи «Територіальне медичне об`єднання міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» №89 о/c від 09.03.2021, ОСОБА_1 лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару лікарні звільнено з роботи 09.03.2021 через скорочення штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Згідно із відповіді Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС України №402ЗІ/33 від 10.03.2021, зобов`язано Державну установу «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» надіслати ОСОБА_1 належно завірену копію наказу МВС України від 20.11.2020 № 819 «Про організаційно-штатні зміни в МВС», проте цей наказ не був вручений ОСОБА_1 до часу звернення з позовом. Покликаючись на відповідні норми матеріального права та судову практу, вважає, що мала переважне право на залишення на роботі, оскільки до настання пенсійного віку їй залишилося менше двох років та стверджує, що її було звільнено без законної на те підстави. Просила скасувати наказ № 89 о/с від 09.03.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 , лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару лікарні (з поліклінікою)»; поновити на посаді лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару лікарні (з поліклінікою) ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області»; стягнути з ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 09.03.2021; стягнути моральну шкоду в розмірі 10000 гривень. Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області», третя особа: начальник Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» - лікар Безушка Іван Михайлович про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_1 , вважає, що рішення є необґрунтованим та таким, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що суд не врахував те, що у протоколі №20/2020 вказується, що організаційні зміни відбуваються по всій структурі відповідача, а не тільки в терапевтичному відділенні, де вона працювала. При цьому, судом не були досліджені докази по справі стосовно наявності чи відсутності посад лікаря-невропатолога у ДУ«Територіальне медичне обєднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області». Зокрема, згідно штатного розпису, затвердженого 07.11.2015 № 1392, чітко вбачається, що у відповідача містяться чотири ставки лікаря невропатолога, які мають всі ознаки та істотні умови трудового договору, а також є аналогічними посаді, з якої її було звільнено. При цьому, вона належить до категорії працівників, які мають переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Суд в оскаржуваному рішенні не дав жодної правової оцінки доказам, наданими відповідачем, що скорочення чисельності та штату працівників було проведено по всій структурі відповідача без дотримання вимог ст. 42 КЗпП України, щодо проведення порівняльного аналізу працівників та дійшов неправильного висновку стосовно того, що посада лікаря-невропатолога була єдиною у штаті відповідача. Поряд з цим, на вимогу суду відповідач не надав відповідних документів, зокрема дійсного штаного розпису, що дає підстави вважати про наявність вакантних посад. Також, судом неправильно встановлено обставини стосовно пропозиції переведення на посаду медичної сестри зуботехнічної лабораторії, вказаному у повідомленні про заплановане вивільнення у зв`язку із організаційно-штатними змінами №33/34-1605 від 30.11.2020, оскільки таке повідомлення не відповідає змісту надісланого їй повідомлення. Вважає, що різний зміст повідомлень за однаковою датою та номером свідчить про умисел, спрямований на її незаконне звільнення. Натомість, оцінюючи обставини по справі суд дійшов помилкового висновку про відмову ОСОБА_1 від запропонованої посади сестри медичної зуботехнічної лабораторії 25.01.2021, що підтверджується відповідним актом. Більше того, згідно листа Департаменту персоналу МВС України, який отримано після ухвалення оскаржуваного рішення, протягом 2020-2021 років посади лікарів у територіальних медичних об`єднаннях МВС України не скорочувалися. Також, суд не надав жодної правової оцінки діям відповідача стосовно виплати заробітної плати, вихідної допомоги та інших виплат, які належали скаржнику на день звільнення. Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2021 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 26.11.2021 на адресу Львівського апеляційного суду надійшов відзив відповідача ДУ«Територіальне медичне обєднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на належне попередження ОСОБА_1 про організаційно-штатні зміни, скерування поштою повідомлення про заплановане вивільнення від 30.11.2020, а також пропозицію керівництва установи про переведення її на вакантну посаду медичної сестри зуботехнічної лабораторії, відсутність необхідності проводити порівняння рівня кваліфікації та продуктивності праці з працівниками даного відділення та іншої спеціальності, просить рішеня Личаківського районного суду від 06.09.2021 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників не належить до компетенції суду. При звільненні у зв`язку зі скороченням штату працівників враховується переважне право працівника залишитися на роботі та пропонується інша робота на тому самому підприємстві, в установі, організації. Коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, формується з осіб, які займають аналогічну (ідентичну) посаду, однак посада лікаря-невропатолога була єдиною в лікарні, тому стаття 42 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовується. Окремо суд надав аналіз посиланню сторони позивача на наказ МОЗ України від 22.02.2019 № 446, в контексті можливості бути переведеною на посаду терапевта без підвищення (зміни) кваліфікації, оскільки неврологія та терапія входять до одного розділу номенклатури лікарських посад «Внутрішні хвороби», та зазначив такий факт жодним чином не свідчить про аналогічність вимог щодо кваліфікації лікаря терапевта та невропатолога, можливість переведення особи з одної посади на іншу без підвищення (зміни) кваліфікації. При цьому, покликаючись на позицію викладену у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року, справа № 756/5243/17, суд зазначив, що повноваження щодо призначення та визначення обсягу необхідної кваліфікації працівника на ту чи іншу посаду належить власнику або уповноваженому ним органу. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). Зважаючи на те, що в ході судового розгляду суду не представлено доказів про об`єктивну можливість ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» запропонувати позивачці інші, крім медичної сестри зуботехнічної лабораторії, наявні вакансії на час її звільнення, роботи на яких остання могла б виконувати за кваліфікаційним рівнем, незаконність звільнення позивачки не доведена, тому вимоги про поновлення на посаді лікаря-невропатолога задоволенню не підлягають, як і решта позовних вимог, оскільки є похідними. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить з такого. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України). Згідно із частиною 2 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до ст.ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 17 жовтня 2006 року прийнята на посаду лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару лікарні на 70 ліжок (з поліклінікою) УМВСУ у Львівській області, а 07 листопада 2015 року прийнята на роботу по переведенню на посаду лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 19-21). У матеріалах справи знаходиться копія наказу МВС України від 20.11.2020 №819 «Про організаційно-штатні зміни в МВС», згідно з яким затверджено перелік змін у штатах МВС, який додається (а.с. 56-69). На виконання даного наказу кадровою комісією ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» 30.11.2020 проведено засідання (протокол № 20/2020), на якому розглядалось питання про організаційно-штатні зміни в установі. Позивачка ОСОБА_1 була присутня на зазначеному засіданні. Зокрема, згідно із змістом протоколу терапевтичне відділення стаціонару реорганізовується з відділення на 70 ліжок (у т.ч. 20 неврологічних та 10 кардіологічних) у терапевтичне відділення стаціонару на 70 ліжок (у т.ч. 10 кардіологічних ліжок), в зв`язку з чим вводиться ще одна посада лікаря-терапевта, а посада лікаря-невропатолога скорочується (а.с. 92). У зв`язку із відмовою ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення у повідомлені про заплановане звільнення у зв`язку із організаційно-штатними змінами, складено відповідний акт від 30.11.2020 № 33/34-1319, який підписаний заступником голови кадрової комісії та членами комісії (а.с. 94). 30.11.2020 за вих. №33/34-1605 позивачці надіслано повідомлення про заплановане вивільнення у зв`язку із організаційно-штатними змінами. У повідомленні відсутні дані про будь які запропоновані вакантні посади ОСОБА_1 (а.с. 7). У подальшому, на засіданні кадрової комісії ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» вирішено запропонувати лікарю-невропатологу терапевтичного відділення стаціонару ОСОБА_5 переведення на посаду медичної сестри зуботехнічної лабораторії, складено відповідне повідомлення із зазначенням даної посади, що підтверджується витягом з протоколу №2/2021 від 20.01.2021. У протоколі зазначено, що при скороченні посади лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару, враховано кількість порушень трудової дисципліни ОСОБА_1 , її службову характеристику та заперечення начальника лікарні щодо перекваліфікації ОСОБА_6 (а.с. 97). Від запропонованої посади ОСОБА_1 відмовилась, а також відмовилась поставити свій підпис про ознайомлення із запропонованою вакантною посадою, вказаною в Повідомленні про заплановане вивільнення у зв`язку із організаційно-штатними змінами (№33/34-1605 від 30.11.2020), про що складено відповідний Акт від 25.01.2021, який підписаний старшим інспектором Чухній Р., юрисконсультом ОСОБА_7 та інспектором з кадрів ОСОБА_8 (а.с. 100). Згідно із наказом по особовому складу № 37 о/с від 27 січня 2021 року, ОСОБА_1 звільнено з 01 лютого 2021 року відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, через скорочення штату (а.с. 54). В свою чергу, з 01 лютого 2021 року по 06 березня 2021 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується копіями листків непрацездатності серії АЛБ № 532472 та серії АЛБ № 532150 (а.с. 24-25). У зв`язку з наведеним, наказом по особовому складу № 89 о/с від 09.03.2021, враховуючи тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 на день звільнення 01.02.2021, скасовано наказ начальника установи від 27.01.2021 № 37 о/с, звільнено ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України через скорочення штату з посади лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару лікарні (з поліклінікою) з 09 березня 2021 року. Виплачено грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки та вихідну допомогу (а.с. 8). У зв`язку із відмовою ОСОБА_1 ознайомитися з наказом про звільнення, складено Акт про відмову лікаря-невропатолога ОСОБА_1 поставити підпис про ознайомлення з наказом начальника установи від 09.03.2021 № 89 о/с про її звільнення у зв`язку із організаційно-штатними змінами (а.с. 89). Зазначені обставини визнаються сторонами, відтак в силу ст. 82 ЦПК України не доказуються. Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статі 2, 36, 40, 41 КЗпП України). Так, підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 43-1, підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України). Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами) роз`яснив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. При цьому, частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку працівникам (частина друга статті 42 КЗпП України). З врахуванням зазначеного, неспростованим є висновок суду першої інстанції про те, що застосування положень статті 42 КЗпП України є можливим серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади, оскільки недоцільним буде порівняння (щодо продуктивності) лікарів, які працюють у різних відділеннях, адже у такому випадку, вони у силу об`єктивних причин, зокрема приймають (лікують) різну кільків пацієнтів. Враховуючи те, що посада лікаря-невропатолога була єдиною у терапевтичному відділенні стаціонару лікарні, при цьому у штатному розписі ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» станом 20.11.2020 перебувало 4 ставки лікаря невропатолога (крім посади позивачки, дві ставки у поліклініці, одна ставка у медичній ВЛК, відповідний висновок місцевого суду про те, що коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, формується з осіб, які займають аналогічну (ідентичну) посаду, є правильним, а протилежні доводи сторони позивачки є її суб`єктивним трактуванням норм матеріального права. Крім цього, повноваження щодо призначення та визначення обсягу необхідної кваліфікації працівника на ту чи іншу посаду належить власнику або уповноваженому ним органу. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування) (абз. 4 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року з подальшими змінами). Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 756/5243/17 від 27 березня 2019 року. В свою чергу, для правової кваліфікації порушень роботодавцем прав працівників при вивільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має встановити факт дотримання процедури попередження про такі зміни та пропозиції працівнику іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації. При цьому, законодавство про працю не передбачає право чи обов`язок суду перевіряти доцільності скорочення, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників. Колегія суддів виходить з того, що безспірно встановленим є факт організаційно-штатних змін уДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» відповідно до наказу МВС України від 20.11.2020 № 819 «Про організаційно-штатні зміни в МВС», за яким терапевтичне відділення стаціонару лікарні реорганізовується з відділення на 70 ліжок (у т.ч. 20 неврологічних та 10 кардіологічних) у терапевтичне відділення стаціонару на 70 ліжок (у т.ч. 10 кардіологічних ліжок), у зв`язку з чим вводиться ще одна посада лікаря-терапевта, а посада лікаря-невропатолога скорочується. В свою чергу, згідно із ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював. Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Як зазначалося вище, обґрунтовуючи свою позицію сторона відповідача стверджує, зокрема про те, що про наступне вивільнення позивачка була повідомлена належним чином, а від запропонованої їй вакантної посади остання відмовилася. Дійсно, про заплановане вивільнення у зв`язку із організаційно-штатними змінами позивачка ОСОБА_1 повідомлялася з дотриманням встановленого строку, що підтверджується повідомленням та актом від 30.11.2020. Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. З наданої ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» на пропозицію апеляційного суду інформації про наявність вакантних посад вбачається, що за період з 30.11.2020 по 09.03.2021 усього вакантних посад було 19, а також 5 вакантних посад на період відпусток по догляду за дітьми до 3-х, 6-ти років основних працівників. Зокрема, з постійних вакантними були посади лікар-отоларинголог Медичної (ВЛК) (0,5 ставки), лікар-лаборант Центру превентивної медицини (1 ставка), лаборант Центру превентивної медицини (2 ставки), лікар-ендоскопіст поліклініки (0,5 ставки), лікар-інфекціоніст поліклініки (0,5 ставки), лікар-терапевт дільничний терапевтичного відділення поліклініки (1 ставка), лікар-анестезіолог терапевтичного відділення стаціонару (0,5 ставки), лікар з функціональної діагностики кабінету функціональної діагностики (0,5 ставки), лікар-терапевт терапевтичного відділення стаціонару (1 ставка), завідувач рентгенівського кабінету лікар рентгенолог (1 ставка), сестра медична зуботехнічної лабораторії (1 ставка), лікар-стматолог поліклініки (0,25 ставки), лікар-отоларинголог поліклініки (1 ставка) та інші. Поряд з цим, жодна із перелічених та інших наявних вакантних посад, за виключенням посади медичної сестри зуботехнічної лабораторії, позивачці ОСОБА_1 запропоновані не були. Не може залишитися у цьому контексті поза увагою суду і те, що згідно із Номенклатурою лікарських спеціальностей, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.02.2019 № 446, неврологія та терапія відносяться до внутрішніх хвороб. При цьому, відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 78 «Охорона здоров`я», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29.03.3002 № 117 та розділу 6 Посадової інструкції лікаря-терапевта терапевтичного відділення стаціонару лікарні (з поліклінікою) ДУ «ТМО МВС України по Львівській області», яка була вакантною на період з дати повідомлення про майбутнє вивільнення до дати звільнення позивачки ОСОБА_1 , кваліфікаційними вимогами до посади лікаря-терапевта є наявність вищої кваліфікаційної категорії: повна вища освіта (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Лікувальна справа), спеціалізація за фахом «Терапія» (інтернатура, курси спеціалізації, підвищення кваліфікації (курси удосконалення, стажування, передатестаційні цикли тощо), наявність сертифіката лікаря-спеціаліста та посвідчення про присвоєння (підтвердження) вищої кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності, стаж роботи за фахом понад 10 років. 04 січня 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім`я начальника ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» про отримання дозволу на проходження курсів по спеціалізації терапія з 18 січня по 18 червня 2021 року згідно із наміченим планом підвищення кваліфікації для терапевтичних спеціальностей (а.с. 17). Як встановлено апеляційним судом та не заперечується представником відповідача, переведення ОСОБА_1 на вакантну посаду лікаря-терапевта стаціонару (з поліклінікою) було б можливим при умові скерування її на курси, однак з врахуванням особи позивачки, кількості допущених нею фактів порушень трудової дисципліни, керівництво лікарні заперечувало щодо перекваліфікації ОСОБА_1 , про що зазначено у протоколі № 2/2021 засідання кадрової комісії від 20.01.2021 (а.с. 97). Зазначені обставини колегія суддів оцінює критично, оскільки порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 та її службова характеристика, як обставини з підстав яких адміністрація ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» заперечувала щодо перекваліфікації ОСОБА_1 , були предметом судового розгляду у цивільній справі №463/5399/18 за позовом ОСОБА_1 до ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2019 року позов задоволено частково, скасовано наказ № 530 о/с по особовому складу від 06.09.2018 року виданий ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області». Скасовано наказ №94 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 » від 06.09.2018 року виданий ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області». Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару лікарні ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області». Стягнуто з Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.09.2018 року по 28.02.2019 року в розмірі 44 988,72грн. (а.с. 28-29). Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2019 року залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 14 травня 2019 року. Відтак, заперечення адміністрації відповідача щодо перекваліфікації ОСОБА_1 з врахуванням кількості допущених нею порушень трудової дисципліни, не можуть бути прийняті до уваги у межах даного судового провадження. З врахуванням того, що в ході апеляційного розгляду справи відповідачем надано суду докази об`єктивної можливості ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівськійо бласті» запропонувати позивачці інші, крім медичної сестри зуботехнічної лабораторії, наявні вакансії на час її звільнення, роботу на яких остання могла б виконувати за кваліфікаційним рівнем, чи з врахуванням проходження курсів спеціалізації або підвищення кваліфікації, що стороною відповідача зроблено не було, незаконність звільнення позивачки, на переконання колегії суддів, є доведеною, тому вимоги про поновлення на посаді лікаря-невропатолога підлягають задоволенню. Колегія суддів приходить переконання, що на порушення вимог статей 4, 13, 263 ЦПК України суд першої інстанції у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не звернув достатньої уваги на доводи позовної заяви та додані до неї матеріали, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не встановив фактичних обставин, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому. Таким чином, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати з ухваленням нового рішення, яким скасувати наказ Державної установи «Територіальне медичне об`єднання міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» №89 о/c від 09.03.2021 про звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України з посади лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару лікарні (з поліклінікою) з 09 березня 2021 року та поновити її на відповідній посаді з 10.03.2021. В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Середньоденна заробітна плата, з врахуванням вимог Постанови № 100 та робочих днів згідно наданих стороною відповідача доказів, становить 591,43 грн. (11237,09/19) (а.с. 132). При цьому, вимушений прогул позивачки складає з 10.03.2021 по 27.04.2022 - 269 робочих днів. Таким чином, з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 159094,67 грн. (591,43 грн. х 269 днів). Що стосується позовних вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Разом з цим, позивачкою ОСОБА_1 не доведено, що порушення її законних прав призвели до моральних страждань та у чому такі полягали, враховуючи характер правопорушення, а також обставини, за яких таке мало місце, колегія суддів вважає, що у вимозі про стягнення моральної шкоди необхідно відмовити за недоведеністю. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Відповідно до положень ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п.п.1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Згідно із п. 8 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). Частиною 5 ст. 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивачки ОСОБА_1 представляв адвокат Харчук В.М. згідно ордеру Серія ВС № 1075260 виданого на підставі договору про надання адвокатської допомоги, правове обслуговування та представництво від 11.09.2018 № б/н (а.с. 38, 74). Згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку суми понесених та очікуваних судових витрат, такі позивачкою заявлені у розмірі 7000 грн. (а.с. 37). Натомість, у судовому засіданні 27.04.2022 до закінчення судових дебатів, представник ОСОБА_2 подав суду заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, які просить стягнути у розмірі 3285 грн, на підтвердження подав рахунок на оплату виконаних робіт № 19-11 від 27.04.2022. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що витрати у розмірі 3285 грн., як еквівалент необхідності затрати робочого часу адвоката для підготовки апеляційної скарги у справі та участі у трьох судових засіданнях, є співмірними із складністю справи, наданими послугами та затраченим часом на надання таких, а розмір таких витрат відповідає критеріям реальності та розумності. При цьому, колегія суддів враховує те, що згідно із правовою позицією Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Оскільки позивачка ОСОБА_1 не сплачувала судовий збір при поданні апеляційної скарги, такий необхідно стягнути з відповідача у дохід держави. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2021 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області», з участю третьої особи начальника Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» лікаря Безушка Івана Михайловича, про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково. Скасувати наказ начальника Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» № 89 о/с від 09.03.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 , лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару лікарні (з поліклінікою)». Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-невропатолога терапевтичного відділення стаціонару лікарні (з поліклінікою) Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» з 10 березня 2021 року. Стягнути з Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 159094 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч дев`яносто чотири) гривень 67 копійок, з вирахуванням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» у дохід держави 5110 (п`ять тисяч сто десять) гривень 50 копійок судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Стягнути з Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» на користь ОСОБА_1 3285 (три тисячі двісті вісімдесят п`ять) гривень 00 копійок на відшкодування витрат з правничої допомоги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 28 квітня 2022 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк