LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824361/3111/19

від 09.07.2020 ·

Єдиний унікальний номер справи 361/3111/19 Провадження №22-ц/824/6789/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Тімуш Д.І. розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, третя особа ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтовував наступним: 05.02.2019 року він звернувся до комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області із заявою про надання висновку до суду щодо визначення місця проживання малолітніх дітей разом з ним - їх батьком. 26.02.2019 року до комісії звернулась і його дружина із заявою про надання висновку до суду щодо визначення місця проживання малолітніх дітей з нею - їх матір`ю. 20.03.2019 року відбулось засідання комісії, під час якого мало місце грубе порушення приписів ст. 24 Конституції України та ст.ст. 141, 161 Сімейного Кодексу України. Зокрема члени комісії упереджено наполягали на тому твердженні, що дитина має проживати виключно з матір`ю. Крім того комісією були повністю проігноровані подані позивачем документи та спроби звернути увагу на ті факти, що матір та батько мають рівні права щодо виховання малолітніх дітей і що їх проживання з матерю унеможливлено відсутністю у останньої власного доходу. В результаті засідання комісією у протоколі № 11 від 20.03.2019 року було протиправно запропоновано надати висновок до суду щодо визначення місця проживання малолітніх дітей разом з їх матір`ю. В подальшому виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області, виключно на підставі зазначеного протоколу ухвалив рішення № 389 від 26.03.2019 року «Про надання висновку до суду щодо визначення місця проживання малолітніх дітей», пунктом 1 якого наголошено надати ОСОБА_2 висновок до суду про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з їх матір`ю враховуючи інтереси дітей, а пунктом 2 якого наголошено відмовити ОСОБА_1 у наданні висновку до суду про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з їх батьком. На підставі зазначеного позивач просив суд визнати протиправним та скасування рішення № 389 від 26 березня 2019 року виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області «Про надання висновку до суду щодо визначення місця проживання малолітніх дітей». Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2020 року в задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій оскаржуване рішення вважає таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що висновки суду суперечать обставинам справи та є необґрунтованими. Судом не звернуто уваги на те, що під час спільного шлюбу та спільного проживання із дружиною та малолітніми дітьми все їх утримання відбувалося за його кошт, в той час як недоведене припущення щодо наявності у ОСОБА_2 неофіційного доходу в розмірі 5000 грн. судом необґрунтовано було взято до уваги. Аналогічні припущення були зроблені як комісією під час складання протоколу, так і виконавчим комітетом під час винесення рішення, що є порушенням ст.76, 80, 81 ЦПК. Крім того комісією під час складання протоколу №11, виконавчим комітетом під час прийняття рішення №389 та Броварським міськрайонним судом Київської області під час ухвалення рішення по справі не було надано належної оцінки документам щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення нею домашнього насильства по відношенню до позивача. У зв`язку з наведеним вважає, що наданням відповідними органами та судом привілеїв його колишній дружині ОСОБА_2 за ознаками статті (як жінка, як матір) порушені його конституційні права як громадянина (ст. 24 Конституції), а також батьківські права як батька (ст.ст. 141, 161 Сімейного Кодексу України). Окремо звертає увагу апеляційного суду на невірне зазначення судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні номера справи. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу третя особа заперечує доводи апелянта, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду - законним і обґрунтованим. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні. В якості основної підстави для відмови в задоволенні позову судом першої інстанції була зазначена недоведеність позивачем порушення його прав з боку відповідача при наданні висновку з приводу визначення місця проживання малолітніх дітей. З такою позицією в повній мірі погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Положеннями ст. 4 ЦПК України встановлено, що особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. З аналізу наведеної норми вбачається, що лише ті обставини та дії, які створюють, змінюють, оспорюють права, свободи чи інтереси позивача можуть бути належним предметом судового розгляду. У відповідності до положень ст.161 Сімейного Кодексу України у разі, коли мати та батько дітей, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо місця проживання малолітніх дітей, спір між ними вирішується або органом опіки та піклування або судом. При цьому законодавець встановив певний порядок вирішення даного питання як одним так і іншим органом. Зокрема, після передачі спору на розгляд суду, його вже не може бути вирішено безпосередньо органом опіки та піклування, а ступінь участі такого органу у розгляді даного питання чітко регламентована законом. Згідно ст.19 Сімейного Кодексу України орган опіки та піклування при вирішення спору щодо місця проживання дитини подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. При цьому суд не пов`язаний з висновком органу опіки та піклування при вирішенні спору та може не погодитись з ним. Як вбачається з матеріалів справи, спір щодо визначення місця проживання малолітніх дітей батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розглядається Деснянським районним судом міста Києва у справі №754/2053/19. Таким чином у даному випадку питання щодо місця проживання дітей позивача та відповідача було передане на вирішення до суду, відтак не знаходиться в компетенції органу опіки та піклування. Таким чином рішення такого органу не можуть створювати чи припиняти для позивача прав та обов`язків, а саме це є передумовою для оскарження дій особи чи органа в судовому порядку. В свою чергу це обумовлює відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оскаржуваним діями та рішенням відповідача права позивача не порушуються. Доводи апеляційної скарги, що фактично зводяться до суперечливого тлумачення норм процесуального права і незгоди з висновками суду першої інстанції, не обґрунтовують наявності порушення прав апелянта, відтак підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в даному випадку відсутнє. Окремо звертає увагу колегія суддів на посилання апелянта на невірне зазначення в оскаржуваному рішенні номера справи. Дійсно, в рішенні суду першої інстанції зазначений єдиний унікальний номер справи 361/311/19, в той час як вірним є номер 361/3111/19. В той же час така невідповідність має характер механічної описки та впливає на суть ухваленого по справі рішення. При цьому згідно ст. 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, відтак підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»