Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 824/803/16-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 824/803/16-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Левицький В.К. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 15 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. , за участю: секретаря судового засідання: Чорнокнижник О.В., позивача: ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратури Львівської області, комісії по встановленню трудового стажу для виплати надбавок за вислугу років про зобовязання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в жовтні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до прокуратури Львівської області, комісії по встановленню трудового стажу для виплати надбавок за вислугу років про зобов`язання комісію Львівської обласної прокуратури по встановленні трудового стажу для виплати надбавок за вислугу років розглянути його звернення від 30 серпня 2016 року стосовно обрахування щомісячної доплати за вислугу 20 і більше років на посадах слідчих, направивши витяги з протоколу в бухгалтерію, відділ кадрів та йому. Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також на думку позивача суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини, що мають значення для справи та посилався на обставини, що на думку позивача не були встановлені. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року залишено без змін постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2016 року. Постановою Верховного Суду від 19 червня 2020 року Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року в цій справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Підставою для скасування ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року стало те, що клопотання позивача про розгляд справи в режимі відеоконференції не розглянуто, а суд приймаючи оскаржуване рішення, зазначив, що позивач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив для розгляду справи. На підставі вказаного Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд фактично позбавив позивача можливості взяти участь у судовому засіданні, попри те, що він виявив такий намір. Позивач в судовому засіданні підтримав доводи зазначені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Разом з тим, до початку розгляду справи до суду надійшло клопотання позивача, яке по своїй суті (з пояснень позивача в судовому засіданні) є додатковими поясненнями. Відповідач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Згідно з ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги та відповідач в судове засідання не з`явився, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу без його участі. Заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з грудня 1958 року по грудень 1961 року находився на строковій військовій службі в ЗС; з 01 вересня 1962 року по 27 червня 1967 року - навчався в Київському державному університеті. Крім того, ОСОБА_1 працював у органах прокуратури на посаді слідчого з 09.08.1967 по 15.06.1987, тобто 19 років 10 місяців. Зокрема, позивач з 09.08.1967 по 23.10.1967 проходив стажування на посаді слідчого в прокуратурі м. Чернівці; з 27.10.1967 по 16.01.1968 - виконував обов`язки старшого слідчого прокуратури Хмельницької області; з 16.01.1968 по 01.07.1970 - працював слідчим прокуратури Летичівського району Хмельницької області; з 01.07.1970 по 15.03.1976 - працював слідчим прокуратури Городокського району Хмельницької області; з 16.03.1976 по 30.08.1978 - працював слідчим, старшим слідчим прокуратури Першотравневого району м. Чернівці; з 30.08.1978 по 04.02.1980 - працював старшим слідчим прокуратури Чернівецької області; з 04.02.1980 по 15.06.1987 - перебував на посаді слідчого Чернівецької транспортної прокуратури. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 у справі №727/6430/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, апеляційну скаргу задоволено повністю. Постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03.12.2015 скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях щодо відмови у призначенні пенсії державного службовця ОСОБА_1 - протиправною. Визнано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 07.08.2015 за розглядом скарги ОСОБА_1 від 27.07.2015 - протиправним. Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях призначити пенсію державного службовця ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснивши переведення його пенсії, призначеної у відповідності Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Судом апеляційної інстанції визнано право позивача на пенсію державного службовця, оскільки трудовий стаж позивача на посадах стажиста, слідчого та старшого слідчого органів прокуратури складає 19 років 10 місяців, з врахуванням строкової військової служби та половини навчання - 25 років 02 місяці 28 днів. Позивач, у зв`язку з визнання за ним права на пенсію державного службовця та підвищенням заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, 26.07.2016, звернувся із заявою до прокурора Львівської області, в якій просив надати довідку про заробітну плату для перерахунку пенсії з урахуванням всіх встановлених надбавок, в т.ч. доплати за вислугу більше 20 років на посадах слідчого прокуратури. 12.08.2016 прокуратурою Львівської області видано довідку за № 18/1227 про те, що позивач працював на посаді слідчого Чернівецької транспортної прокуратури. В довідці вказано, що заробітна плата станом на 01.12.2015 складається: основний оклад 1724,00 грн., класний чин 125,00 грн., вислуга років 739,60 грн., щомісячна премія, на яку нараховуються страхові внески 7537,45 грн. Інші доплати, які передбачені чинним законодавством: надбавка за виконання особливо важливої роботи 1812,02 грн., надбавка слідчим 462,25 грн., матеріальна допомога на оздоровлення 1/12 - 405,24 грн., матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових потреб 1/12 - 405,24 грн. Всього заробітна плата складає 13210,80 грн. Вказана довідка видана для пред`явлення в Пенсійний фонд, у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013. Оскільки в довідці від 12.08.2016 була відсутня доплата за вислугу більше 20 років на посадах слідчого прокуратури, 30.08.2016 позивач звернувся із заявою до комісії Львівської обласної прокуратури по встановленню трудового стажу для виплати надбавок за вислугу років, в якій просив встановити розмір доплати за вислугу більше 20 років на посадах слідчого прокуратури та просив рішення комісії оформити протоколом. Витяги з протоколу комісії у трьох примірниках надати в бухгалтерію, відділ кадрів та заявнику. 12.09.2016 прокуратурою Львівської області надано письмову відповідь позивачу за №18/1280, в якій повідомлено про відсутність підстав для перерахунку стажу слідчої роботи і видачі відповідної довідки. Згідно даної відповіді стаж роботи позивача на посаді слідчого складає лише 19 років 10 місяців і відповідно до ч. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.1996, надбавка за службу на посаді слідчого до посадових окладів з урахуванням надбавки за класний чин становить 25,0%, тобто за 15 років, а тому підстав для перерахунку стажу слідчої роботи і видачі відповідної довідки не має. Разом з тим, відповідачем на адресу позивача надіслано копію протоколу №150 засідання комісії по встановленню трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років прокуратури області від 11.06.2007 та довідку прокуратури Львівської області від 12.08.2016 за № 18/1227 про заробітну плату та інші доплати, згідно чинного законодавства. Відповідь на звернення позивачеві підписане в.о. головного бухгалтера Габер О. Не погодившись із отриманою відповіддю прокуратури Львівської області від 12.09.2016 №18/1280, позивач 16.09.2016 звернувся із скаргою до прокуратури Львівської області. За результатами розгляду скарги, 07.10.2016 позивачу надано письмову відповідь від 07.10.2016 за №19-5011-16, в якій роз`яснено, що немає підстав для перегляду комісією прокуратури Львівської області з установлення періоду проходження служби (стажу роботи) розміру трудового стажу ОСОБА_1 для перерахування надбавки до грошового забезпечення на посадах слідчих, з урахуванням строкової військової служби у Збройних силах. Вважаючи, відмову протиправною, позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дотримано вимоги діючого законодавства під час надання відповідей на вказані звернення позивача, а підстави для перерахунку стажу позивача - відсутні. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що з матеріалів розгляду звернення від 30.08.2016 вбачається, що в.о. головного бухгалтера ОСОБА_2 при підготовці відповіді заявнику керувалась інформацією, наданою співвиконавцем у даному зверненні - відділом роботи з кадрами прокуратури області (№11-355вн-16 від 12.09.2016). Згідно з цією інформацією ОСОБА_2 лише констатувала той факт, що обчислення трудового стажу вже мало місце в 2007 році, у тому числі з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.1996 № 232 "Про надбавки до грошового забезпечення працівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, Служби безпеки і прокуратури". Також, протоколом засідання комісії прокуратури Львівської області по встановленню трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років №150 від 11.06.2007 встановлено трудовий стаж ОСОБА_1 в органах прокуратури. Зазначений протокол позивачем до комісії з установлення трудового стажу вищого рівня не оскаржувався, а отже у комісії з установлення трудового стажу Львівської прокуратури були відсутні підстави для його перегляду. При цьому суд першої інстанції зазначає, що норма, якою позивач обґрунтовує цю позовну вимогу була прийнята, після встановлення прокуратурою Львівської області йому трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років. На підставі вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокуратурою Львівської області звернення позивача від 30.08.2016 розглянуто в межах повноважень, у строк та спосіб, передбачений Законом України "Про звернення громадян". Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як передбачено ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Питання реалізації громадянами вказаних конституційних прав регулює, зокрема, Закон України "Про звернення громадян" №393/96-ВР. Згідно з ч.1 ст.1 ЗУ "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Як передбачено ст.3 ЗУ "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 3 ЗУ "Про звернення громадян" скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Згідно з ст.4 ЗУ "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Відповідно до ст.15 ЗУ "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). За нормами ст.18 ЗУ "Про звернення громадян" громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. Статтею 18 ЗУ "Про звернення громадян" визначені права громадянина при розгляді заяви чи скарги. Зокрема, встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: - особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; - знайомитися з матеріалами перевірки; - подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; - бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; - користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; - одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; - висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; - вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Згідно з ст.19 ЗУ "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи; у разі визнання заяви чи скарги не обґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення. Відповідно до ст.20 ЗУ "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Як вже неодноразово зазначали суди в межах даної адміністративної справи, звернення позивача від 30.08.2016 та 16.09.2016 розглянуті, строки розгляду звернень визначенні ст.20 ЗУ "Про звернення громадян" не порушені, відповідач всебічно і вчасно перевірив звернення, відтак по своєму змісту відповіді відповідають вимогам ст.19 ЗУ "Про звернення громадян". Доводи позивача про те, що відповідь на скаргу позивача від 16.09.2016 неправомірно підписана заступником прокурора області Борейко Г.Д. (№19-5011-16 від 07.10.2016) є необґрунтованими. Колегія суддів приходить до висновку, що вказаний підпис вчинявся відповідно до вимог ст.16 Закону України "Про звернення громадян", і стосувався не прийняття рішення про перегляд Комісією і обчислення стажу роботи позивачу, а розгляду скарги на підлеглого працівника - в.о. головного бухгалтера Габер ОСОБА_3 . із зазначенням наявних результатів розгляду по суті попередніх вимог заявника. Крім того, як вбачається з самих відповідей, позивачу було відмовлено з огляду на відсутність у позивача права на доплату за вислугу 20 і більше років на посаді слідчого в розмірі 100 суми пенсії та зазначено, що стаж роботи позивача, що стаж роботи на посаді слідчого складає 19 років 10 місяців. Відповідно до ч.5 ст.50-1 ЗУ "Про прокуратуру" (в редакції чинній на момент визначення стажу позивачеві) встановлено, що до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Згідно з абз. 2 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.1996 № 232 "Про надбавки до грошового забезпечення працівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, Служби безпеки і прокуратури" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до прокуратури Львівської області) особам начальницького складу слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, слідчим співробітникам Служби безпеки, начальникам слідчих підрозділів, їх заступникам, прокурорам-криміналістам і слідчим органів прокуратури, а також військовослужбовцям військової прокуратури встановлено щомісячну надбавку до посадового окладу з урахуванням надбавки за класний чин (для працівників органів прокуратури) або з урахуванням окладу за військовим званням (для військовослужбовців військової прокуратури) за службу на посадах слідчих і прокурорів-криміналістів у розмірах згідно з додатком. Порядком виплати надбавки за вислугу років працівникам органів прокуратури, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 за № 425, врегульовано розрахунок розміру надбавки за вислугу років на посадах слідчого в органах прокуратури з урахуванням стажу роботи. При цьому, до стажу роботи для виплати надбавки за вислугу років працівникам прокуратури, відповідно до підпункту 2 пункту 5 вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України №425 від 07.05.2008, час проходження військової служби включається. Відповідно до п.п. 11, 13 Порядку №425 комісія з установлення трудового стажу визначає розмір стажу роботи, що дає право на одержання надбавки за вислугу років. Разом з цим, дана комісія не вправі визначати розмір доплати за вислугу років на посадах слідчих, як стверджує ОСОБА_1 у своїх зверненнях. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.1996 №232 "Про надбавки до грошового забезпечення працівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, Служби безпеки і прокуратури" регулюється установлення розміру надбавки до посадового окладу (щомісячної надбавки до окладів грошового утримання) за службу з виключним переліком посад, а саме слідчих органів прокуратури і прокурорів - криміналістів, без обумовлення врахування до нього часу проходження військової строкової служби у Збройних силах. Як вірно встановлено судом першої інстанції, комісія прокуратури Львівської області з установлення періоду проходження служби (стажу роботи) керується виключно Порядком виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090, який вступив у силу 05.01.2016. Дія цього Порядку № 1090 поширюється на прокурорів, військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, інших працівників органів прокуратури (державних службовців, службовців, інших працівників), а також на слідчих органів прокуратури - до початку діяльності Державного бюро розслідувань. Згідно з п.14 Порядку № 1090 період проходження служби (стаж роботи), що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, обчислюється комісіями з установлення періоду проходження служби (стажу роботи), що утворюються в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, військових прокуратурах регіонів. Склад таких комісій затверджується Генеральним прокурором України, керівником регіональної прокуратури, військовим прокурором регіону. За приписами п.16 Порядку № 1090 рішення комісії про обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), який дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, оформляється протоколом. Витяги з протоколів засідання комісії друкуються у двох примірниках, які подаються до бухгалтерського та кадрового підрозділів. Обчислення трудового стажу позивача, з урахуванням його роботи на посадах слідчих органів прокуратури, було здійснено комісією прокуратури області ще в 2007 році, про що складено протокол №150 від 11.06.2007 згідно якого загальний трудовий стаж позивача в органах прокуратури, з урахуванням строкової військової служби в Збройних силах (п.8 протоколу), склав 25 років 02 місяці 28 днів. А трудовий стаж на посадах стажиста на посаді слідчого, слідчого та старшого слідчого органів прокуратури склав 19 років 10 місяців 00 днів, відповідно, а не більше 20 років, як стверджує позивач у скарзі від 16.09.2016. Відповідно до п.17 Порядку № 1090 спірні питання, що виникають під час обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), який дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років, розглядаються відповідними комісіями прокуратур вищого рівня, Генеральної прокуратури України або в судовому порядку. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач не оскаржував протокол № 157 від 11.06.2007 до відповідних комісій прокуратур вищого рівня, Генеральної прокуратури України або в судовому порядку. Крім того, позивач на даний час не працює в прокуратурі Львівської області, тому немає підстав для повторного обчислення періоду проходження служби позивачу. Як вірно вказано судами, предметом скарги позивача від 16.09.2016 є відповідь за підписом в.о. головного бухгалтера Габер О. з мотивів, що вона не забезпечила передачу звернення від 30.08.2016 для розгляду в Комісію прокуратури області по встановленню трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років та вказала про відсутність підстав для перерахування трудового стажу. Протокол № 157 від 11.06.2007 неодноразово направлявся ОСОБА_1 , зокрема вдруге - за підписом прокурора Львівської області Василенка О.А. листом №11/1-6-2007 від 21.12.2012, у якому заявнику надавалась відповідь з аналогічних питань, із одночасним роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення. Водночас, з матеріалів розгляду звернення від 30.08.2016 вбачається, що в.о. головного бухгалтера ОСОБА_2 при підготовці відповіді заявнику керувалась інформацією, наданою співвиконавцем у даному зверненні - відділом роботи з кадрами прокуратури області (№11-355вн-16 від 12.09.2016). Згідно з цією інформацією ОСОБА_2 лише констатувала той факт, що обчислення трудового стажу вже мало місце в 2007 році, у тому числі з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.1996 № 232 "Про надбавки до грошового забезпечення працівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, Служби безпеки і прокуратури". Виходячи з наведених обставин у сукупності, колегія суддів вважає, що позивачем не надано суду будь-якого нормативно та фактично визначеного обґрунтування порушення відповідачем вимог Закону при розгляді його звернень, а під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість своїх дій, а тому в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю. Крім того, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позову. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2016 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 16 липня 2020 року. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.