Окрема думка Велика Палата ВС № 204/7246/13-ц

Окрема думка судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В. справа № 204/7246/13-ц(провадження № 14-81 цс 20) 16 червня 2020 року м. Київ Велика Палата Верхового Суду ухвалою від 16 червня 2020 року повернула на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року. Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, на підставі частини третьої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ухвалою від 28 квітня 2020 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у справі № 815/3687/17.

2. Зокрема, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив, що норми частини третьої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за якою перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів, та частини третьої статті 34 ЦПК України, за якою перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів, регулюють тотожні правовідносини.

3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 06 березня 2019 року у справі № 815/3687/17 виклав правову позицію, що «судом» у розумінні пункту 4 частини першої статті 4 та частини третьої статті 33 КАС України є склад суду, визначений для розгляду і вирішення справи та/або певного процесуального питання. При цьому перегляд судових рішень в апеляційному порядку, за загальним правилом, здійснюється судом у складі колегії з трьох суддів. КАС України допускає прийняття судових рішень у разі колегіального розгляду справи лише суддею-доповідачем у справі, проте в чітко визначених цим Кодексом випадках. КАС України прямо передбачені ухвали, які на стадії апеляційного перегляду приймаються суддею-доповідачем одноособово,наприклад ухвала про залишення апеляційної скарги без руху (частина п`ята статті 298 цього Кодексу). Проте статтею 299 КАС України встановлено необхідність вирішення питання щодо відмови у відкритті апеляційного провадження судом апеляційної інстанції, тобто колегією у складі трьох суддів. Отже, ухвала апеляційного адміністративного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, яка постановлена суддею-доповідачем одноособово, є порушенням вимог статей 4, 33 та 299 КАС України та не може вважатися постановленою «судом, встановленим законом» згідно з положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

4. Проте колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає що відповідно до частини третьої статті 34 ЦПК України (частини третьої статті 33 КАС України) колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів здійснюється перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції по суті. Інші питання апеляційного провадження визначені параграфом 2 глави 1 розділу V ЦПК України (параграфом 2 глави 1 розділу ІІІ КАС України) (відкриття апеляційного провадження) вирішуються суддею-доповідачем у справі, судом апеляційної інстанції у складі судді відповідного апеляційного суду (судді-доповідача одноособово).

5. При цьому колегія суддів вказала на те, що таке тлумачення частини третьої статті 34 ЦПК України є усталеним у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на постанови від 04 липня 2019 року у справі № 661/1308/16?ц та від 11 грудня 2019 року у справі № 754/11709/16-ц.

6. За таких обставин, з урахуванням наявності суперечливих висновків судів касаційної інстанції колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від правових висновків щодо застосування норми права викладених у вищезазначеній постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у справі № 815/3687/17.

7. Велика Палата Верховного Суду приймаючи рішення про повернення цієї справи для розгляду до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду посилалась на доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення суддями апеляційного суду норм ЦПК України внаслідок вирішення питань поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду та відкриття апеляційного провадження у справі неналежним складом суду (одноособово).

8. За частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

9. Тобто за правилами частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції розглядає справу в межах відкритого касаційного провадження.

10. Однак питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у справі вирішувалося в оскаржуваних ОСОБА_1 ухвалах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2018 року та Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, в частині оскарження яких Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду відмовив у відкритті касаційного провадження ухвалою від 05 серпня 2019 року з огляду на те, що ці ухвали не підлягають оскарженню.

11. Разом з тим Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, яка не містить жодних висновків щодо застосування зазначених норм процесуальних законів. Зі змісту цієї постанови вбачається, що суд розглянув справу по суті спору, що виник у сфері трудових правовідносин.

12. Таким чином, відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах можна лише за умови, якщо у справі, яка розглядається, викладено правовий висновок щодо застосування цієї норми права, та за умови відкриття касаційного провадження у цій частині.

13. Однак Верховний Суд не відкрив касаційне провадження в частині вимог касаційної скарги, які, на думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, стали підставою для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у справі № 815/3687/17, щодо застосування частини третьої статті 33 КАС України через призму застосування частини третьої статті 34 ЦПК України.

14. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави, передбачені частиною третьою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на її розгляд відсутні.

15. Проте, відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

16. Таким чином суд касаційної інстанції розглядає скарги на ухвали в рамках касаційного провадження відкритого за касаційною скаргою на відповідне рішення чи постанову. ЦПК України не передбачає, ба навіть виключає, відкриття окремого касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду.

17. Водночас відповідно до першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

18. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (пункт 6 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

19. За приписами статті 45 цього ж Закону Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду яка у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

20. Частиною третьою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

21. Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішує, головним чином, справи, в яких під загрозу може бути поставлене однакове застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, а також для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

22. Також частина четверта статті 10 ЦПК України визначає, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

23. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, § 31-32 та «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява «№ 20372/11, § 65).

24. Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

25. Крім того, Конституційний суд України у своєму рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 наголосив на тому, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

26. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважаючи за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права та передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду звернув увагу на те, що норми частини третьої статті 33 КАС України та частини третьої статті 34 ЦПК України регулюють тотожні правовідносини за якими перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

27. Проте касаційними судами Верховного Суду діаметрально протилежно тлумачаться ці ідентичні норми права, що в свою чергу призводить до неоднакового застосування цих норм на практиці, що суперечить правовій визначеності.

28. Реальне існування правової визначеності зумовлює довіру суспільства до діяльності держави, до судової системи, належне ставлення до права та закону. Відсутність правової визначеності, навпаки, спричиняє порушення прав, свобод та законних інтересів осіб, руйнує основи правової системи, а практика Верховного Суду, як найвищої національної судової інстанції та органу на який покладено відповідальність за формування сталої судової практики, є особливо показовою щодо дотримання правової визначеності.

29. Окрім цього, в силу вимог частини третьої статті 403 ЦПК України Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не наділений повноваженнями самостійно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду не передаючи таку справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Враховуючи вищевикладене та з огляду на доводи колегії суддів Другої судової палати Касаційногоцивільного суду у складі Верховного Суду вважаю, що Велика Палата Верховного Суду дійшла помилкового висновку про можливість відкриття окремого касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, та відповідно про необхідність повернення справи № 204/7246/13-ц для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 .Касаційному цивільному суду у складі Верховного Суду, ухилившись при цьому від виконання одного із головних завдань Великої Палати Верховного Суду - забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Суддя В. В. Пророк Окрема думка складена 15 липня 2020 року.