Постанова 4804 № 221/9255/19

22-ц/804/2187/20 221/9255/19 Головуючий у І інстанції Безрук Т.В. Єдиний унікальний номер 221/9255/19 Номер провадження 22-ц/804/2187/20 Доповідач Барков В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В.М., суддів Пономарьової О.М., Мальцевої Є.Є. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Маріуполі апеляційну скаргу адвоката Орєхова Михайла Володимировича, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 13 квітня 2020 року, ухвалене в м. Волноваха Донецької області, у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі. В обґрунтування позову зазначав, що з 21 березня 2006 року по 17 липня 2017 року він перебував у трудових відносинах зі структурним підрозділом відповідача. За період з березня 2017 року по липень 2017 року сума невиплаченої йому заробітної плати з вини відповідача становить 15 453,63 грн., компенсація за невикористану відпустку - 1 549,76 грн., вихідна допомога - 5 598,69 грн. Вважає, що його права на отримання заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за весь час затримання остаточного розрахунку порушено відповідачем, тому просив стягнути з відповідача на його користь вищевказані суми заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з березня 2017 року по день прийняття рішення по справі. Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 13 квітня 2020 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Орєхов М.В., який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині стягнення заробітної плати скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року в розмірі 22 602,08 грн., в частині стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні - залишити без змін. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не враховано в якості підтвердження наявності заборгованості відповідача по заробітній платі копії розрахунків по заробітній платі за березень-липень 2017 року. Вважає, що доводи відповідача на неможливість виконання своїх зобов`язань щодо виплати заробітної плати у зв`язку з форс-мажорними обставини та на відсутність первинної документації є безпідставними, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплати позивачу заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити ситуацію. Крім того, відповідачем не спростовано надані позивачем розрахунки заборгованості по заробітній платі. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч.ч. 1, 3 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не оскаржується, а тому апеляційним судом в цій частині не переглядається. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 21 березня 2006 року перебував у трудових відносинах з ВП ДС «Станція Донецьк» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та обіймав посаду складача поїздів станції «Оленівка» виробничого підрозділу «Станція Донецьк» (а.с. 7-10). З 17 липня 2017 року позивача звільнено згідно з наказом (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 2746/ДН-ос від 10 липня 2017 року у зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 14). Позивач на підтвердження наявності заборгованості відповідача по заробітній платі надав копії розрахункових листів по заробітній платі за березень-липень 2017 року (а.с. 11-13). Згідно з висновком Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 унеможливлення виконання ПАТ «Українська залізниця» регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, ст.ст. 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: актами тероризму на територіях міста Донецька Донецької області; тривалими перервами в роботі транспорту, регламентованими умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які на поточну дату продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини є надзвичайними, непередбаченими і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язальної сторони за трудовим договором, якою є ПАТ «Українська залізниця» регіональна філія «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», вони об`єктивно впливають на її обов`язки, передбачені законодавством України про працю, зокрема ст.ст. 115, 116 КЗпП України та унеможливлюють їх виконання. Такі форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є підставами для звільнення від відповідальності зобов`язальної сторони, якою є ПАТ «Українська залізниця регіональна філія «Донецька залізниця ПАТ «Українська залізниця» за невиконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема ст.ст. 115, 116 КЗпП України, враховуючи субсидіарне застосування ст. 4 КЗпП України та ст.ст. 9, 263, 617 ЦК України (а.с. 46-62). Відповідно до зазначеного висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» до виробничих потужностей та іншого майна за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі, до оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з-під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, позбавило можливості ПАТ «Українська залізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно зі ст.ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України, а саме кожному звільненому працівнику структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця ПАТ «Українська залізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок. Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем розрахункові листки, на підставі яких виконано розрахунок заборгованості заробітної плати, належним чином не посвідчені, а тому не можна їх визнати належними та допустимими доказами. Висновком Торгово-промислової палати України, який є належним та допустимим доказом, підтверджується відсутність вини відповідача у непроведені своєчасного розрахунку з позивачем при звільненні. З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися. Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України). Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Та відповідно до частин 3, 4 статті 12 та статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК). Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Згідно положень статтей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). За змістом статтей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За положеннями частини 4 статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз`яснено обов`язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин. Між тим, позивачем не надано документів, що підтверджують виконання ним службових обов`язків (зокрема табелю обліку робочого часу, оформленого відповідно до норм законодавства), а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період. На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у березні-липні 2017 року йому нараховувалася заробітна плата і він має за цей період заборгованість, ним надано копії розрахункових листів заробітної плати за спірний період. Проте оцінюючи належність, допустимість та достовірність даного доказу у взаємозв`язку з іншими доказами, які наявні в матеріал справи, апеляційний суд зазначає, що вони не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження наявності заборгованості перед позивачем, оскільки вони не завірені належним чином. При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц. Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березень-липень 2017 року, позивач не надав суду належних доказів та правових підстав нарахування йому за цей період заробітної плати або оплати як за час простою. Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості, що позивач починаючі з часу звільнення звертався до роботодавця із вимогою про надання необхідних документів щодо проведення з ним розрахунку при звільненні та виплати заборгованості. Тому зазначені обставини викликають сумніви щодо непроведення розрахунку з позивачем у повному обсязі при звільненні. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного правового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, фактично зведені до посилання на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку. Судове рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Орєхова Михайла Володимировича, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 13 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 15 липня 2020 року. Судді В.М. Барков Є.Є. Мальцева О.М. Пономарьова