Постанова 4857 № 300/1891/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1891/19 пров. № А/857/4666/20 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Улицького В.З. суддів: Глушка І.В., Запотічного І.І. при секретарі судового засідання: Хомич О.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Держпраці в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 року (рішення ухвалене о 11:40 хв. у м. Івано-Франківську судом у складі головуючого судді Гундяка В.Д., повний текст рішення складено 24.02.2020р.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИЛА: У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 13.06.2019 року. Позивач позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем, в порушення вимог чинного законодавства України, на підставі незаконно складеного за результатами проведення інспекційного відвідування акту, протиправно винесено оскаржену постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, яка підлягає до скасування, як незаконна. Просив позов задоволити. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову управління Держпраці в Івано-Франківській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за №ІФ 1220/1673/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 13.06.2019 року. Рішення суду першої інстанції оскаржило управління Держпраці в Івано-Франківській області. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити. Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 07.05.2019 року на адресу управління Держпраці в Івано-Франківській області від Прокуратури Івано-Франківської області надійшла вимога від 07.05.2019 року № 04/2/4-730-19, якою відповідача зобов`язано провести перевірку дотримання трудового законодавства ФОП ОСОБА_1 . На підставі пп. 4 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295, управлінням Держпраці в Івано-Франківській області видано наказ від 13.05.2019 року № 707-Д Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 та відповідне направлення на проведення інспекційного відвідування від 13.05.2019 року № 04-13/15-10/3351. Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет додержання законодавства про працю. За результатами чого складено акт інспекційного відвідування за № 1220/1673/АВ від 15.05.2019 року, яким зафіксовано порушення суб`єктом господарювання вимог трудового законодавства, а саме ч.ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України. Інспекційним відвідуванням встановлено, що гр. ОСОБА_2 впродовж двох тижнів працював різноробочим та водієм на території відпочинкового комплексу Човникова станція в с. Бистрець Верховинського р-ну Івано-Франківської області, що належить ФОП ОСОБА_1 , однак трудові відносини з ним не були оформлені належним чином, заробітна плата не виплачувалася. На підставі акта інспекційного відвідування відповідачем винесено припис від 24.05.2019 року за №ІФ 1220/1673/АВ/П з вимогою усунути порушення частин першої та третьої статті 24 Кодексу законів про працю України. 13.06.2019 року заступником начальника Управління Держпраці, відповідно до п. 8 Порядку № 509 винесено постанову про накладення фінансових санкцій уповноваженими посадовими особами за № ІФ 1220/1673 АВ/П/ПТ/ТД-ФС за порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачена абз. 2 ч. 2 ст.265 КЗпП України. Статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Частиною 1 статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" врегульовано, що державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом. Частиною 1 статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено підстави для здійснення позапланових заходів серед яких є і настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання. Згідно частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Апеляційним судом встановлено, що інспекційне відвідування позивача з питань дотримання вимог законодавства про працю проводилось посадовою особою відповідача 15.05.2019 року в тому числі відповідно до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі за текстом - Порядок № 295). Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі № 826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 визнано нечинною. Згідно ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації ст. 259 КЗпП України та ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто з 14.05.2019 року. Таким чином норми постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні" від 26.04.2017 № 295 не підлягали застосуванню до спірних правовідносин під час проведення інспекційного відвідування, як такі, що були нечинними на той момент. Відтак, оскільки оскаржувана постанова суб`єкта владних повноважень прийнята на підставі акта інспекційного відвідування за № 1220/1673/АВ від 15.05.2019 який визнано судом недопустимим доказом то, враховуючи наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку, суд дійшов висновку про неправомірність постанови про накладення фінансових санкцій уповноваженими посадовими особами за № ІФ 1220/1673 АВ/П/ПТ/ТД-ФС. Судова колегія апеляційного суду звертає увагу, що встановлені постановою про закриття провадження Коломийського міськрайонного суду в справі за №346/3064/19 від 12.08.2019 року, що набрала законної сили 23.08.2019 року, а саме щодо недоведеності, а відтак і відсутності в діях гр. ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 41 КУпАП. Разом з тим, вищевказана постанова та висновки суду не можуть мати преюдиційного значення при вирішенні справи щодо законності накладення фінансових санкцій в порядку адміністративного судочинства, так як відповідно до положень ч.6 ст.78 КАС України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Як вбачається з наявних в матеріалах справи та досліджених судом в якості письмових доказів пояснень позивача, наданих головному державному інспектору управління Держпраці в Івано-Франківській області Соловйову В.В., від 14.05.2019 року та 22.05.2019 року, ОСОБА_2 не був найманим працівником у ФОП ОСОБА_1 , останній не виплачував ОСОБА_2 заробітну плату, не надав жодних обов`язкових вказівок чи розпоряджень, особисто чи безпосередньо не залучав до виконання робіт, а відтак будь-які трудові відносини, на переконання суду, в ході перевірки не знайшли своє підтвердження. Згідно листа управління Держпраці в Івано-Франківській області за №04-09/15-10/3629 від 24.05.2019 року з наданих документів встановлено, що ОСОБА_2 працював різноробочим та водієм на території відпочинкового комплексу Човникова станція в с. Бистрець Верховинського р-ну Івано-Франківської області, що належить ФОП ОСОБА_1 , однак трудові відносини з ним не були оформлені та заробітна плата не виплачувалася. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії вимоги про надання документів за №ІФ1220/1673/ПД від 14.05.2019 року ОСОБА_1 було надано відповідачу копію свідоцтва про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 , паспортні дані та ідентифікаційний код позивача, заяви, накази про прийняття працівників на роботу, трудові договори, повідомлення в ДФС, підтверджуючі квитанції, документи, що підтверджують нарахування заробітної плати працівникам у 2019 році, фінансові документи, що стосуються виплати заробітної плати працівникам у 2019 році, письмові пояснення ОСОБА_1 . Разом з тим, на переконання суду, з вищевказаних документів не можливо встановити факт виконання ОСОБА_2 робіт на території відпочинкового комплексу Човникова станція, так як останні виключно підтверджують, що ФОП ОСОБА_1 не укладав жодних трудових угод з ОСОБА_2 та не виплачував останньому заробітну плату. У листі за №04-09/15-10/3629 від 24.05.2019 року управління Держпраці в Івано-Франківській області зазначило, що оскільки отримати пояснення від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не вдалося, просило надати копії пояснень цих осіб, відібраних слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Івано-Франківській області. Апеляційний суд вважає, що письмові пояснення ФОП ОСОБА_1 було надано головному державному інспектору управління Держпраці в Івано-Франківській області Соловйову В.В. двічі: 14.05.2019 року та 22.05.2019 року, при цьому позивач зазначив, що до нього ухвалою суду від 08.05.2019 року застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, а відтак надати особисті пояснення не вбачається можливим. Таким чином, апеляційний суд вважає безпідставним та необґрунтованим прийняття до уваги при вирішенні питання про застосування фінансових санкцій, передбачених ст.265 КЗпП України, пояснень ОСОБА_1 відібраних слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Івано-Франківській області. Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Відтак, апеляційний суд вважає, що протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту чи пояснення, надані під час досудового розслідування, не можуть вважатись належними доказами в адміністративному судочинстві. Аналогічна правова позиція відображена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 по справі №822/551/18, від 08.08.2018 по справі №820/4428/17 від 26.06.2018 по справі №808/2360/17. Таким чином, що ні на момент проведення інспекційного відвідування та прийняття оскарженої постанови, ні станом на час розгляду даної справи в суді, інформація стосовно винесення вироку щодо ФОП ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 у відповідача та Івано-Франківського окружного адміністративного суду відсутня. Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) вищевказаних осіб, в рамках такої кримінальної справи, на переконання суду, не є беззаперечним фактом, що підтверджує використання найманої праці без укладення трудового договору. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що матеріали досудового розслідування за кримінальними провадженнями не можуть бути враховані при вирішенні даного публічно-правового спору як докази порушення позивачем трудового законодавства. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу управління Держпраці в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 року у справі №300/1891/19 без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття. На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. З. Улицький судді І. В. Глушко І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 15.07.2020р.