Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/6737/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6737/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А. Суддя-доповідач - Курко О. П. 15 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року (м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : в травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" про визнання протиправною та скасування постанови. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року позов задоволено, а саме: визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження BП №61777602 від 09.04.2020; стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. Вказує, що у виконавчому написі № 6064 від 04 квітня 2020 року, виданому приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., на підставі якого винесено спірну постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61777602 зазначено, що місцем проживання боржника ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 . Тобто, на думку відповідача, виконавчим документом чітко встановлено, що місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва. Позивач подав додаткові пояснення, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, розгляд справи проводити без його участі. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 09.04.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№61777602 з приводу стягнення з боржника, яким є: ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" заборгованість в розмірі 21500,00 грн за виконавчим написом №6064 від 04.04.2020. Крім того, приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. у виконавчому провадженні ВП№61777602 09.04.2020 винесено постанову про арешт коштів боржника (а.с.7-8). Вказану постанову листом від 09.04.2020 направлені ОСОБА_1 за двома адресами: АДРЕСА_2 . Не погоджуючись з постановою про відкриття виконавчого провадження №61777602, вважаючи її протиправною, позивач звернувся із вказаним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приватний виконавець Дорошкевич Віра Леонідівна, при відкритті виконавчого провадження не пересвідчилася з офіційних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі чи достовірність місця проживання/перебування позивача, у зв`язку з чим порушила приписи ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження". Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Відповідно до ч. п. ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VІІІ, примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім : 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Частиною 2 ст. 24 Закону № 1404-VIIІ передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII). Згідно ст. 1 Закону № 1403-VIII, примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Закону № 1403-VIII, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ (ч. ч. 1, 2 ст. 25 Закону № 1403-VIII). Пунктом 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі Інструкція № 512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. Згідно п. 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа. Пунктом 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Згідно п. 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону. Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Як встановлено судом, ОСОБА_1 , що є боржником у вказаних правовідносинах, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити, оскільки приватний виконавець Дорошкевич Віра Леонідівна порушила правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до її виконавчого округу, прийняла виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону № 1404-VІІІ та Інструкції № 512/5. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19. Стосовно посилання апелянта про те, що у виконавчому написі № 6064 від 04 квітня 2020 року, вчиненому приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В., чітко зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу міста Києва, а саме, за адресою: АДРЕСА_1 , а тому у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання, то суд апеляційної інстанції не бере такі до уваги, оскільки факт проживання позивача за вказаною адресою не підтверджений жодними належними та допустимими доказами. Колегія суддів вважає, що той факт, що у виконавчому написі зазначено однією з адрес реєстрації та фактичного проживання м. Київ, не підтверджує той факт, що місцем проживання/перебування позивача є саме місто Київ. Надаючи нотаріусу для вчинення виконавчого напису договір, третя особа могла вказати в ньому будь-яку адресу позивача, адже вказаний договір є лише роздруківкою, зробленою в програмі ПДФ, яку може зробити будь-хто за допомогою засобів комп`ютерної техніки. Згідно з частиною п`ятою статті 24 Закону № 1404-УІІІ у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Стосовно клопотання про закриття провадження у справі №240/6737/20 у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки виконавчий документ повернено стягувачу, то судова колегія зазначає наступне. На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи надано копію постанови приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Дорошкевич Віри Леонідівни від 15.05.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №61777602 у зв`язку з надходженням заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Алекскредит" про повернення виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання. Так, згідно з п.8 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. Однак, суд не вважає факт прийняття приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Дорошкевич В.Л. постанови від 15.05.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №61777602 таким, що відновлює права та інтереси позивача у справі №240/6737/20. Крім того, ні КАС України, ні іншими Законами та нормативно - правовими актами, не передбачено підставою відмови в задоволенні адміністративного позову таку обставину - як ініціативне скасування оскаржуваного акту суб`єктом владних повноважень який його видав. Відтак, клопотання відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Дорошкевич Віри Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 15 липня 2020 року. Головуючий Курко О. П. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.