Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/3900/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3900/19 Суддя першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Епель О.В., Шурка О.І., при секретарі - Ліневській В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - ВСТАНОВИЛА: У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - Відповідач, ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 року №Ф-129959-59-У. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у період, за який Позивачу було нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, останній працював на підприємствах, які, у свою чергу, сплачували за нього такий внесок. Відтак, на переконання суду, нарахування ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю єдиного внеску свідчить про подвійний характер оподаткування. Крім того, суд підкреслив, що податковим органом було порушено процедуру прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки), адже вона складена без проведення документальної перевірки. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що оскільки запис про припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця внесено 17.05.2019 року, то на день формування податкової вимоги ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець та був зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від здійснення підприємницької діяльності. Крім того, підкреслює, що положеннями спеціального закону не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка застосовує спрощену систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприємстві. Також зазначив на безпідставності висновків суду першої інстанції про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) може бути прийнята лише за наслідками документальної перевірки. Після усунення визначених в ухвалі від 03.02.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25.03.2020 року. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що Відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували самостійне нарахування Позивачем сум єдиного внеску, а відтак, за умови, що у період, за який ОСОБА_1 нараховувався єдиний внесок як суб`єкту підприємницької діяльності, останній сплачувався роботодавцем, у Позивача не виник обов`язок з його повторної сплати. Крім того, наголошує на безпідставності посилання Апелянта на правомірність формування оскаржуваної вимоги, оскільки остання тривалий час безпідставно не направлялася Позивачу попри наявність відомостей про існування недоїмки. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2020 року задоволено клопотання ГУ ДПС у Київській області про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням в Україні карантину та продовжено строк розгляду справи. У подальшому розгляд справи призначено на 15.07.2020 року. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець Бородянською районною державною адміністрацією Київської області 27.08.2001 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09.07.2019 року №1005525477 (а.с. 19-20). При цьому, згідно даних вже згаданого витягу 17.05.2019 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням. Судом першої інстанції також встановлено, що ГУ ДПС у Київській області складено та направлено на адресу ОСОБА_1 , зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вимогу від 06.11.2018 року №Ф-129959-56 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 15 819,54 грн. (а.с. 98-100). Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, про її існування Позивач дізнався 09.07.2019 року (а.с. 58) з матеріалів виконавчого провадження №58667389 про примусове стягнення коштів за даною вимогою. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 1, 4, 5, 7, 9, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та ряду положень Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки Відповідачем було направлено оскаржувану вимогу без належних на те правових підстав, а у період, за який нараховано до сплати суму єдиного внеску, такий внесок сплачувався роботодавцем Позивача. Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон). До вказаного Закону з 01.01.2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону). Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 у редакції, яка діяла до 31.12.2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. При цьому, у редакції статті 9 Закону, яка діє з 01.01.2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 вказаного Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно ч. 3 ст. 9 Закону про збір та облік обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону про збір та облік передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. За правилами ч. ч. 1-4 ст. 25 згаданого Закону рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 09.11.2018 року була затверджена наказом Міндоходів України від 20.04.2015 року № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Інструкція №449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції. Згідно розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми. Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов`язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені. У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була виставлена автоматично сформована вимога від 06.11.2018 року № Ф-129959-59 щодо заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 15 819,54 грн. станом на 31.10.2018 року. Підставою для формування оскаржуваної вимоги були відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені у картці особового рахунку (а.с. 97), зі змісту якої вбачається, що така недоїмки мала місце до 09.02.2018 року в сумі 8 448,00 грн. та по 31.10.2018 року в сумі 7 371,54 грн. При цьому, як вже було зазначено вище, положеннями Інструкції №449 передбачено можливість формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Викладене, у свою чергу, вказує на помилковість доводів ОСОБА_1 у суді першої інстанції про те, що Відповідачем безпідставно не було направлено на адресу Позивача оскаржувану вимогу невідкладно після виникнення в останнього заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску. У даному ж випадку оскаржувана вимога № Ф-129959-59-У від 06.11.2018 року сформована та направлена ОСОБА_1 з огляду на те, що на кінець календарного періоду у нього збільшилася наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску. Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.09.2018 року у справі №817/1061/17, прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) з порушенням строку визначеного Інструкцією №449, не звільняє платника податку від обов`язку сплатити борг з єдиного внеску та штрафних санкцій, застосованих за його несплату. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до абз. 1 п. 4 Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) може бути сформована на підставі: 1) актів документальних перевірок; 2) звітів платника про нарахування єдиного внеску; 3) облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №826/11623/16. Відтак, висновок Київського окружного адміністративного суду про те, що оскаржувана вимога безпідставно прийнята без проведення документальної перевірки, не ґрунтується на нормах матеріального права. Разом з тим, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо необґрунтованості прийняття спірної вимоги з огляду на те, що з 19.01.2016 року по 21.05.2018 року та з 01.06.2018 року теперішній час ОСОБА_1 працював у ТОВ «Парк Київська Русь» і ТОВ «Віктор-ВВВ» відповідно, які сплачували за нього як роботодавці єдиний соціальний внесок, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, положеннями Закону не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. У зв`язку з викладеним суд касаційної інстанції у вже згаданій постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як підкреслив Верховний Суд у вже неодноразово згаданій вище постанові, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Матеріали справи свідчать, що згідно відомостей трудової книжки від 02.07.1998 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 19.01.2016 року по 21.05.2018 року працював на посаді водія у ТОВ «Парк Київська Русь», а з 01.06.2018 року по теперішній час - на посаді водія у ТОВ «Віктор-ВВВ» (а.с. 67-73). При цьому, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, роботодавцями з 01.01.2017 року по 31.05.2019 року сплачувався за Позивача єдиний внесок у розмірі, не менше мінімального (а.с. 65). З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога від 06.11.2018 року №Ф-129959-59-У прийнята ГУ ДПС у Київській області всупереч положень чинного законодавства, оскільки зумовлює виникнення обов`язку у ОСОБА_1 з подвійної сплати єдиного внеску, на чому вірно наголосив суд першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, однак обґрунтував його з неправильним застосуванням норм матеріального права в частині процедури прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки). Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, зазначивши, що підстави для задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року - змінити, зазначивши, що підстави для задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді О.В. Епель О.І. Шурко Повний текст постанови складено та підписано « 15» липня 2020 року.