Постанова 4851 № 440/2591/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 р.Справа № 440/2591/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 21.10.19 року по справі № 440/2591/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконними та протиправними дії Головного управління ДФС у Полтавській області щодо складення (прийняття) 20 червня 2019 року вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-117358-50 Головного управління ДФС у Полтавській області від 20.06.2019, визнати скасованою вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-117358-50 Головного управління ДФС у Полтавській області від 20.06.2019. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року в задоволенні позову відмовлено. Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що позивач підприємницькою діяльністю не займався, доходу від здійснення підприємницької діяльності не отримував, а відтак і не брав на себе зобов`язань по сплаті єдиного внеску. Підприємницьку діяльність припинив 05.05.2017, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а 10.05.2017 - внесено запис про зняття позивача з обліку у податкового органу. Вважає, що після цього не повинен був сплачувати податки як фізична особа-підприємець. На думку скаржника вказана вимога є протиправною та підлягає скасуванню. Представник відповідача надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення скаргу, а рішення суду без змін. В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось. Під час апеляційного розгляду справи судом замінено відповідача з Головного управління ДФС у Полтавській області на Головне управління ДПС у Полтавській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019р. № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» та витягу з Єдиного державного реєстру України. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 29.02.2016 ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець, номер запису 25880000000037658; 05.05.2017 останній припинив реєстрацію в якості фізичної особи-підприємця, номер запису про державну реєстрацію припинення 25880060003037658 /а.с. 17-20/. ГУДФС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.06.2019 № Ф-117358-50 на суму 704,01 грн, яка направлялася позивачу рекомендованим листом з повідомленням та вручена останньому, що підтверджується його підписом на зворотному повідомленні про вручення поштового відправлення /а.с. 14/. Не погодившись з вказаною вимогою, позивач звернувся до суду із вимогою визнати таку вимогу скасованою. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними та протиправними дій Головного управління ДФС у Полтавській області щодо складення (прийняття) 20 червня 2019 року вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-117358-50 Головного управління ДФС у Полтавській області від 20.06.2019, суд першої інстанції виходив з того, що вчинення дій суб`єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб`єкту владних повноважень компетенції, а здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб`єкту владних повноважень, які не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-117358-50 від 20.06.2019, оскільки саме зазначене рішення має вплив на його права та інтереси. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем відкликано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.06.2019 №Ф-117358-50, яка є предметом позову, то відповідачем доведено відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI). Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 17.05.2017 подано до ДПІ у м. Полтаві звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, згідно якого зазначено помісячні нарахування за період січень-травень 2017 року на загальну суму 3520,00 грн /а.с. 15-16/. У зв`язку з встановленням задвоєння відомостей про нарахування сум єдиного внеску за червень 2017 року в інтегрованій картці ОСОБА_1 в сумі 704,00грн. як наслідок некоректної роботи ІС "Податковий блок" кказана сума 704,00 грн увійшла до складу суми боргу зі сплати єдиного внеску в розмірі 704,01грн, визначеного оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 20.06.2019 №Ф-117358-50. Згодом, ГУ ДФС у Полтавській області проведені відповідні коригування на підставі рішень № 142 від 27.02.2019 та № 446 від 18.07.2019 про коригування облікових показників інтегрованої картки платника /а.с. 77-78/. Так, зокрема, рішенням про коригування облікових показників інтегрованої картки платника № 446 від 18.07.2019 зменшено основну суму по єдиному внеску у розмірі 704,00 грн (по коду платежу 71040000) /а.с. 78/. В інтегрованій картці платника 18.07.2019 проведено зменшення боргу на суму 704 грн і станом на 31.07.2019 заборгованість по коду класифікації доходів бюджету 71040000 - відсутня /а.с. 54/. В силу положень абзаців 4 та 5 пункту 5 Розділу І Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Мінфіну № 422 від 07.04.2016 при виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи. За результатами проведених коригувань станом на 31.07.2019 заборгованість платника по єдиному соціальному внеску по коду класифікації доходів бюджету 71040000 - відсутня, що підтверджується витягами з інтегрованої картки ОСОБА_1 /а.с. 54/. В той же час, по єдиному соціальному внеску по коду класифікації доходів бюджету 71010000 за позивачем рахується заборгованість в розмірі 0,01грн /а.с. 55-56/. Відповідно до абзацу 6 пункту 3 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №449 від 20.04.2015 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Пунктом 6 того ж Розділу вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо: сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі; орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки); вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили; борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9 - 11 цього розділу, - у день прийняття органом доходів і зборів рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 Закону; є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі, - у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства. На підставі викладених норм відповідачем станом на 20.07.2019 відкликано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки), що підтверджено відзивом на позов та зазначено про відсутність податкового боргу станом на 05.09.2019 зі сплати єдиного соціального внеску по коду класифікації доходів бюджету 71040000 /а.с.50-51/. Судова колегія звертає увагу, що станом на дату розгляду даного адміністративного позову оскаржувана вимога ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 20.06.2018 №Ф-117358-50 є відкликаною, тобто не створює для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав, та безпосередньо не породжує для позивача будь-яких обов`язків. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб`єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України. Разом з тим, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. У Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Викладені висновки кореспондуються із нормами п. п. 1, 8 частини першої статті 4, частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Правова позиція щодо обов`язкової умови надання правового захисту судом, як от наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15 грудня 2015 року у справі №21-5361а15, від 1 грудня 2015 року у справі №21-3222а15, від 08 грудня 2015 року у справі №21-5435а15. Враховуючи викладене та відсутність порушеного права, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 року по справі № 440/2591/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 15.07.2020 року