Постанова 4851 № 440/10924/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2025 р. Справа № 440/10924/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2024, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, м. Полтава, по справі № 440/10924/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі за текстом - ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.11.2018 № Ф-5771-50 У, винесену ГУ ДФС у Полтавській області на суму 15819,48 грн (п`ятнадцять тисяч вісімсот дев`ятнадцять гривень 48 копійок) стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); - визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.06.2019 № Ф-5771-50 У, винесену ГУ ДФС у Полтавській області на суму 5211,36 грн (п`ять тисяч двісті одинадцять гривень 36 копійок) стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач, подав апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що прийнятті відповідачем рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець 24.02.1995, державна реєстрація включення відомостей здійснена 19.10.2005, перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Полтавській області як платник податків та платник єдиного внеску, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 85-86). 28.11.2018 Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5771-50, якою виставлено позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2018 в сумі 15819,48 грн (а.с. 47). Вказана вимога надіслана за місцезнаходженням фізичної особи-підприємця, однак повернута без вручення із відміткою установи поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» /а.с. 47, зворот/. 28.11.2018 Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5771-50У щодо заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску станом на 15.02.2019 у сумі 15819,48 грн (а.с. 15), яку надіслано для примусового виконання до органу державної виконавчої служби. Постановою головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Корецькою О.М. від 03.03.2021 відкрито виконавче провадження з приводу примусового виконання вимоги № Ф-5771-50У від 28.11.2018 (а.с. 68). 13.06.2019 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5771-50, згідно з якою заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.05.2019 складає 21030,84 грн (а.с. 46). Зазначену вимогу надіслано за місцезнаходженням фізичної особи-підприємця, однак повернуто без вручення із довідкою установи поштового зв`язку про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 46, зворот). 13.06.2019 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5771-50У, якою визначено заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 09.10.2019 у сумі 5211,36 грн (а.с. 16). Вказану вимогу надіслано для примусового виконання до органу державної виконавчої служби. Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Палька В.П. від 10.06.2020 відкрито виконавче провадження з приводу примусового виконання вимоги № Ф-5771-50У від 13.06.2019 (а.с. 68). 09.10.2019 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за її рішенням (а.с. 85-86). Не погодившись із вимогами про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5771-50-У від 28.11.2018 та від 13.06.2019, позивач звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги, якими ОСОБА_1 визначено недоїмку з єдиного внеску, прийняті на підставі, у межах компетенції та у спосіб, які визначені законодавством Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам. Згідно з ч.ч. 1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів перевіряючи оскаржувані вимоги на відповідність наведеним вимогам ч.2 ст.2 КАС України, а також подані сторонами по справі докази, приходить до висновку, що вказані рішення прийнято необґрунтовано, з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі за текстом Закон № 2464-VІ, у редакції, чинній на час спірних правовідносин). Згідно з пунктом 2 частини 1статті 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В силу вимог пункту 4частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Пунктом 2 частини 1статті 7 Закону № 2464-VІ визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування),5та5-1частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з пунктом 5 частини 1статті 1 Закону № 2464-VІ мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Відповідно до частини 5статті 8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Згідно з частиною 12статті 9 Закону № 2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відповідно до пункту 6 частини 1статті 1 Закону № 2464-VІ недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом. Частиною 2 статті 25 Закону № 2464-VІ встановлено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. За приписами частини 4 статті 25 Закону № 2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449(далі - Інструкція № 449). Відповідно до абз. 2, 3 пункту 2 розділу VI Інструкції № 449у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції № 449вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). За приписами пункту 5 розділу VI Інструкції № 449 орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності):вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред`являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів);надсилає її в порядку, встановленому Законом, до органу Казначейства - відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», якщо платник єдиного внеску є бюджетною установою, державним органом, одержувачем бюджетних коштів, а також підприємством, установою або організацією, рахунки якої відкриті в органах Казначейства. Якщо платник частково сплатив суми недоїмки, та/або фінансових санкцій, та/або пені, зазначені у вимозі, до завершення строку остаточного узгодження, до органів державної виконавчої служби/органів Казначейства вимоги, які набрали чинності, пред`являються з урахуванням погашених сум боргу на дату пред`явлення. Згідно з пунктом 7 розділу VI Інструкції № 449 якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Статтею 9 Закону № 2464-VI встановлено порядок сплати єдиного внеску, який для фізичних осіб-підприємців з 01.01.2018 року передбачає обов`язок сплати єдиного внеску, нарахованого за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. До 01.01.2018 фізичні особи-підприємці зобов`язані були сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року. З матеріалів справи вбачається, що спірні вимоги були сформовані після надсилання контролюючим органом позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5771-50 від 28.11.2018, якою виставлено позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2018 в сумі 15819,48 грн (а.с. 47) та вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5771-50 від 13.06.2019, згідно з якою виставлено заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.05.2019 у сумі 21030,84 грн (а.с. 46). Недоїмка позивача з єдиного внеску станом 31.10.2018 у сумі 15819,48 грн. та станом на 13.05.2019 у сумі 21030,84 грн підтверджується даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску (а.с. 48-49). Із розрахунку заборгованості позивача відповідно до відомостей інтегрованих карток, слідує, що недоїмка позивача виникла внаслідок нарахування податковим органом сум єдиного внеску: - 09.02.2018 за 2017 рік 8448,0 грн (зменшено за рахунок переплати 0,06 грн до 8447,94 грн); - 19.04.2018 за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн; - 19.07.2018 - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн; - 19.10.2018 - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн (відтак станом на 31.10.2018 загальна сума недоїмки становила 15819,48 грн); - 21.01.2019 за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн; - 19.04.2019 за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн (відтак станом на 31.10.2018 загальна сума недоїмки становила 21030,84 грн). Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року №1801-VIIIмінімальну заробітну плату з 01 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200,00 грн. Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07 грудня 2017 року №2246-VIIIрозмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року дорівнював 3723,00 грн. Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23 листопада 2018 року №2629-VIIIмінімальну заробітну плату з 01 січня 2019 року визначено на рівні 4173,00 грн. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що нараховані автоматично суми єдиного внеску позивачу здійснені в розмірі мінімального страхового внеску складають: - 2017 рік - 704,00 грн (3200 грн х 22 %) х 12 = 8 448,00 грн.; - 2018 рік - 819,06 грн (3723 грн х 22 %)х 12 = 9828,72 грн., поквартально 2457,18 грн (819,06 х3); - 2019 рік (1 квартал) - 918,06 грн (4173 х 22 %) х 3 = 2754,18 грн. Загальна сума заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску за період з 01 січня 2017 року по І квартал 2019 року, з урахуванням переплати 0,06 грн, складає 21030,84 грн. Докази самостійного виконання позивачем обов`язку щодо сплати єдиного внеску матеріали справи не містять. Колегія суддів зазначає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5771-50 від 28.11.2018, якою виставлено позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2018 в сумі 15819,48 грн (а.с. 47) та № Ф-5771-50 від 13.06.2019, згідно з якою виставлено заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.05.2019 у сумі 21030,84 грн (а.с. 46), надсилались за місцезнаходженням позивача, однак повернуті за закінченням терміну зберігання. Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 у разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. З огляду на те, що вимоги № Ф-5771-50 від 28.11.2018 та № Ф-5771-50 від 13.06.2019 вважалися врученими позивачу, однак у встановлений строк не були оскаржені в адміністративному або судовому порядку, орган доходів і зборів правомірно сформував узгоджену вимогу № Ф-5771-50У від 28.11.2018, якою визначив недоїмку позивача з єдиного внеску у сумі 15819,48 грн (а.с. 15) та узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5771-50У від 13.06.2019, якою визначив заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на сумі зростання боргу (недоїмки) - 5211,36 грн (а.с. 16). Заборгованість в узгоджених вимогах відповідає сумам недоїмки, які виставлялися у вимогах позивачу для узгодження відповідно до фактично наявного боргу згідно даних ІКП. При цьому, фізична особа-підприємець, яка господарську діяльність не веде та не отримує доходи, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу. Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що спірні вимоги сформовані виключно на підставі інформаційної системи, тому за відсутності акту перевірки, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких нараховується внесок, є безпідставними, виходячи з наступного. Неподання контролюючому органу звітності за єдиним внеском та невиконання у такий спосіб встановленого Законом № 2464-VIобов`язку не нівелює зміст та обсяг зобов`язання платника щодо належної сплати єдиного внеску та не має наслідком його невиконання. Аналіз положень Закону № 2464-VI та Інструкції №449 свідчить, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску податковий орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. Положеннями законодавства не передбачено обов`язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Пунктом 3 розділу VІ Інструкції №449 передбачено строк для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) після вручення платнику акта перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про порушення платником нарахування єдиного внеску, що утворює самостійні підстави для донарахування податковими органами сум єдиного внеску. Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов`язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2018 року у справі №826/11623/16, від 10 грудня 2019 року у справі №826/25425/15. Отже, винесення спірних вимог про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу відповідає положенням Закону № 2464-VІ та Інструкції №449. Відповідний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 грудня 2020 року у справі № 440/1256/19. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідачем до оскаржуваних вимог внесено загальну суму заборгованості без прийняття вимоги про сплату боргу за окремий квартал, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного. Так, у відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Отже, вимога про сплату боргу формується у разі наявності боргу у платника на кінець календарного місяця, при цьому вказаною інструкцією не наведено, що вимога приймається тільки щодо наявної недоїмки за окремий квартал, а тому приймаючи вимогу про сплату всього боргу наявного у позивача станом на час прийняття вимоги відповідач діяв у межах діючого законодавства. Доводи апеляційної скарги про те, що у вимозі від 28.11.2018 року зазначено, що заборгованість утворилася станом на 15.02.2019 року, а у вимозі від 13.06.2019 року зазначено, що заборгованість утворилася станом на 19.10.2019 р., тобто на майбутній період, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки згідно наведеного відповідачем розрахунку та копій корінців вимог сума боргу платника єдиного внеску визначена станом на 31 жовтня 2018 року та 31 травня 2019 року та заборгованість в узгоджених вимогах відповідає сумам недоїмки, які виставлялися позивачу у вимогах для узгодження та відповідає фактично наявному боргу згідно даних ІКП. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога № Ф-5771-50У від 28.11.2018, якою визначено недоїмку позивача з єдиного внеску у сумі 15819,48 грн та вимога № Ф-5771-50У від 13.06.2019, якою визначено заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску у сумі 5211,36 грн прийняті на підставі, у межах компетенції та у спосіб, які визначені законодавством, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України" (Заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29). Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2024 по справі № 440/10924/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій