Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/13735/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2020 р.Справа № 520/13735/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. , за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 06.03.20 року по справі № 520/13735/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення і вимоги, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №110891-5806-2038 від 23 травня 2019 року, яким мені, фізичній особі ОСОБА_1 , визначено суму податкового зобов`язання у вигляді земельного податку з фізичних осіб у сумі 22 127 (двадцять дві тисячі сто двадцять сім) гривень 74 копійки; - визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області №167043-58 від17.09.2019 року, якою фізичну особу ОСОБА_1 , зобов`язано сплатити як узгоджений борг у вигляді земельного податку з фізичних осіб у сумі 21 756 гривень 74 копійки. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що податковий орган під час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення невірно визначив розмір земельного податку, оскільки в основу його розрахунку було взято площу земельної ділянки, яка йому не належить, відсутні дані про кількість метрів взятої площі земельної ділянки, яка увійшла в розрахунок, що суперечить вимогам п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України (далі ПК України), крім того, спірне податкове повідомлення-рішення не було отримано позивачем внаслідок невірно вказаної адреси, зокрема поштового індексу відділення Укрпошти, якого не зареєстровано на території України. Вказане відправлення повернулося за закінченням терміну зберігання, що не є відповідно до вимог ст.54 ПК України належним врученням податкового повідомлення-рішення або вимоги. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення і вимоги - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №110891-5806-2038 від 23 травня 2019 року, яким мені, фізичній особі ОСОБА_1 , визначено суму податкового зобов`язання у вигляді земельного податку з фізичних осіб у сумі 22 127 (двадцять дві тисячі сто двадцять сім) гривень 74 копійки. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області №167043-58 від17.09.2019 року, якою фізичну особу ОСОБА_1 , зобов`язано сплатити як узгоджений борг у вигляді земельного податку з фізичних осіб у сумі 21 756 гривень 74 копійки. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляціній скарзі зазначає, що платниками земельного податку згідно з вимогами ст. 269 ПК України є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Нормами ст. 10 ПК України земельний податок віднесено до місцевих податків, які, відповідно до п.12.3. ст.12 ПК України, приймаються рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах своїх повноважень. Відповідно до п. 284.1 ст. 284 ПК України органам місцевого самоврядування надано повноваження щодо встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. Відповідач зазначає, що рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 року №542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» в редакції рішення 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 28.11.2018 року № 1284/18 передбачена ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, у розмірі 3 відсотка від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (КФ) та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко- планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідач вважає, що для всіх Фізичних осіб-платників земельного податку, які не отримали довідку (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки своєї земельної ділянки, контролюючі органи здійснюють нарахування земельного податку, виходячи з нормативної грошової оцінки земель по м. Харкову. На думку відповідача, контролюючим органом правомірно винесено податкове повідомлення - рішення від 23.05.2019 року №. 110891-5806-2038 з земельного податку з фізичних осіб за 2019 рік на загальну суму 22 127, 74 гривень та сформова податкова вимога від 17.09.2019 року №167043-58 з земельного податку з фізичних осіб на суму 21 756, 74 гривень. Позивачем надано до Другого апеляційного адміністративного відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому серед іншого зазначено, що відомості щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 - у Державному земельному кадастрі наразі відсутні, земельна ділянка за вказаною адресою не сформована. Позивач зазначає, що йому не належить на праві власності чи користування, оформлених у визначеному законодавством порядку, жодна земельна ділянка. В свою чергу, відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. До того ж, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287). Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Позивач зауважує, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗКУ). При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об`єктом нерухомого майна, якому. властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо. Позивач вважає, що особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок. Позивач звертає увагу, що взагалі відсутні відомості щодо звернення ГУ ДФС у Харківській області до територіального органу Держгеокадастру та (або) отримання від такого органу відомостей, необхідних для нарахування ОСОБА_1 земельного податку у 2019 році, що є обов`язковим в порядку ст.286 ПК України та Порядку подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 року №1386. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є власником частини нежитлових приміщень №1 в літ. "А-1" по АДРЕСА_1 , загальною площею 317,9 кв. м. на підставі договору купівлі-продажу № 7218 від 10.12.2018 року. Вказані нежитлові приміщення знаходяться на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 . В свою чергу, відомості про вказану земельну ділянку (як в цілому, так і пропорційно площі належних мені на праві власності приміщень) не внесені у встановленому порядку у Державний земельний кадастр, право власності па вказану земельну ділянку станом на сьогодні жодним чином не оформлене. ГУ ДФС у Харківській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №110891-5806-2038 від 23 травня 2019 року про нарахування позивачу суми податкового зобов`язання по земельного податку з фізичних осіб у розмірі 22 127,74 грн. Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про прийняте податкове повідомлення-рішення з Електронного кабінету платника податків, внаслідок чого звернувся до податкового органу за наданням інформації щодо направлення податкового повідомлення-рішення на йго адресу та отримання копії такого рішення та розрахунку податкового боргу, підстав його нарахування. Разом із копією податкового повідомлення-рішення на заяву позивача від 02.09.2019 року (вх.№ у ДФС 759/ФОП) позивач отримав супровідний лист ГУ ДПС У Харківській області №466/Ш/20-40-58-06-20 від 25.10.2019 року та розрахунок плати за землю. Проте, із доданого ДПС у Харківській області розрахунку плати за землю, не вбачається, на підставі чого (яких саме даних, відомостей із ДЗК тощо) позивачу нарахований земельний податок у 2019 році. Позивач, не погодившись з зазначеним повідомленням-рішенням оскаржив таке рішення в адміністративному порядку. 06.11.2019 року позивачем за допомогою засобів поштового зв`язку була отримана податкова вимога ГУ ДПС у Харківській області №167043-58 віді7.09.2019 року, якою ОСОБА_1 , зобов`язано сплатити земельний податок з фізичних осіб у 2019 році у розмірі 21 756,74 гривень, як вже узгоджений. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення №110891-5806-2038 від 23 травня 2019 року ГУ ДФС у Харківській області було вручено позивачу наручно 25.09.2019 року після звернення позивача до податкового органу. Як вбачається з відповіді ГУ ДПС у Харківській області на запит про інформацію позивача, оригінал вказаного ППР №110891-5806-2038 від 23 травня 2019 року був направлений поштою на адресу проживання. Проте, позивач зауважує, що листів від ГУ ДФС у Харківській області за адресою місця проживання, а саме: АДРЕСА_2 , ні він особисто, ні уповноважені особи не отримували. Листом-відповіддю ГУ ДПС у Харківській області №50/ЗПІ/20-40-58-06-20 від 09.10.2019 року позивачу надана інформація, що оскаржуване ППР ГУ ДФС у Харківській області №110891-5806-2038 від 23 травня 2019 року зі сплати земельного податку за 2019 рік було направлено за місцем податкової адреси (місцем реєстрації), а саме: АДРЕСА_3 рекомендованим листом з повідомленням про вручення 05.06.2019 року. Рекомендований лист повернувся на адресу відправника з відміткою «за закінченням терміну зберігання» 06.07.2019 року. Позивач зазначає, що у наданій копії ППР №110891-5806-2038 від 23 травня 2019 року і у відповіді ГУ ДПС у Харківській області на запит, вказана некоректна адреса проживання ФО ОСОБА_1 , зокрема, невірно зазначений індекс адреси його проживання 61136 при вірному індексі за адресою АДРЕСА_4 . Вказане підтверджується даними офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпошта» (режим доступу: https://ukrooshta.ua/postindex/), згідно яких в Україні не значиться жодний обслуговуючий відділ поштового зв`язку та жодна адреса за поштовим індексом 61136. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Згідно пп.14.1.42 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону. Згідно з ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Згідно ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Відповідно до п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Згідно пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Відповідно до п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно п.п. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки, зокрема як нормативна грошова оцінка: значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з пп. 8 п. 22 цього Порядку. Відповідно до п.2-1 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви. Відповідно до ч.1 ст. 38 Закону України Про Державний земельний кадастр, відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Згідно з ч. 5 ст. 38 Закону України Про Державний земельний кадастр, на отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом. З матеріалів справи вбачається, що об`єктом оподаткування земельним податком є земельна ділянка, яка розташована за адресою по АДРЕСА_5 Льва Ландау, АДРЕСА_1 . Судом першої інстанції встановлено з викопіювання публічної кадастрової карти, що зазначена ділянка не сформована та не внесено у встановленому порядку у Державний земельний кадастр, право власності па вказану земельну ділянку станом на сьогодні жодним чином не оформлене. Проте, всупереч приписам п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, дані державного земельного кадастру при розрахунку відповідачем земельного податку враховані не були, а натомість були взяті дані ІС «Податковий блок». Крім того, відповідачем не встановлено осіб, які є власниками іншої частини нежитлових приміщень у буд. АДРЕСА_6 Харкові. Пунктом 286.6 статті 286 ПК України передбачено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Аналізуючи наведені нормативно правові акти, колегія суддів дійшла висновку, що позивач як власник нежитлових приміщень в багатоповерховій будівлі наділений обов`язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно до площі нежитлової будівлі, яка йому належить. Втім, такий податок нараховується контролюючим органом виключно із врахуванням (на підставі) даних державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України). Отже, при розрахунку земельного податку податковим органом має враховуватись площа земельної ділянки пропорційно площі приміщень, які належать позивачу. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не встановлено кількість користувачів земельної ділянки, яка розташована за адресою: Льва Ландау, 66-Г, м. Харків та при визначенні позивачу земельного податку не враховано площу частки земельної ділянки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці. Отже, відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами ПК України. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючим органом під час нарахування земельного податку не враховувались та не використовувались дані Державного земельного кадастру, помилково враховувалась загальна площа земельної ділянки без визначення її пропорційності до площі нежитлового приміщення, яке належало позивачу, що в свою чергу робить неможливим визначення позивачу в установленому порядку правильної суми плати за землю. Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації. Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції у повній відповідності до ч. 2 ст. 19 КАС України. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року по справі № 520/13735/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.. Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 року по справі № 520/13735/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 14.07.2020 року