Постанова 4855 № 640/21279/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21279/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (відокремлений підрозділ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.04.2016 №709-1305, прийнятого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві; від 28.04.2017 №45800-1305, прийнятого ГУ ДФС у м. Києві; від 09.10.2018 №124357-1305-2659, прийнятого ГУ ДФС у м. Києві. В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що не є землекористувачем та не є власником нежитлових приміщень, що знаходяться на земельній ділянці, оскільки такі приміщення передано іншій особі на підставі договору дарування, у зв`язку з чим у податкового органу відсутні підстави для нарахування земельного податку за користування землею під цими приміщеннями. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення: від 25.04.2016 №709-1305, прийняте ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві; від 28.04.2017 №45800-1305, прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві; від 09.10.2018 №124357-1305-2659, прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві. Не погоджуючись із зазначеним рішенням ГУ ДПС у м. Києві (відокремлений підрозділ) звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції від 19 квітня 2021 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, допущено порушень норм процесуального права, зокрема, апелянт зазначає, що податкові повідомлення-рішення є правомірними, та такими, що винесені відповідно до вимог діючого законодавства, оскільки підставою для нарахування земельного податку є наявність у позивача на праві власності нежитлових приміщень. Станом на час прийняття оскаржуваних рішень вказана інформація була чинною та підтверджувалась відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно та згідно бази даних ІТС «Податковий блок», а позивач перебував на податковому обліку як платник податку. Зокрема, апелянт зазначає, що ОСОБА_1 набув право власності на нежитлові будівлі у 2005 році, тобто до зміни правового регулювання пункту 287.6 статті 287 ПК України (з 01.01.2015 р), тому у нього винику обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку саме з моменту набуття права власності на такий об`єкт нерухомості і цей обов`язок продовжує існувати не зважаючи на зміну правового регулювання пункту 287.6 статті 287 ПК України. Також апелянт зазначає на обставинах пропущення позивачем строку звернення до суду. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві, встановлено строк до 28 червня 2021 року для надання відзиву іншому учаснику процесу. Іншою ухвалою від 10 червня 2021 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 28 червня 2021 року. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначається, що судом першої інстанції повно та всебічно розглянуто справу, ухвалено законне рішення. Позивач просить врахувати, що в апеляційній скарзі не спростовано доводів та доказів належності на праві власності нежитлових приміщень іншій особі - ОСОБА_2 , у зв`язку з чим нарахування йому земельного податку є протиправним. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як встановлено колегією суддів, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу від 06.05.2005, відповідно до якого позивач придбав нежилі приміщення (літера «А») №76, №77 загальною площею 376,50 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 9 Договору Покупець набуває право власності на вказані нежитлові приміщення з моменту державної реєстрації цього договору. Відповідачем згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України прийняті податкові повідомлення-рішення, згідно яких визначено суму податкових зобов`язань за платежем: земельний податок з фізичних осіб: від 25.04.2016 №709-1305 за податковий період 2016 рік - 130066,74 грн., від 28.04.2017 №45800-1305 за податковий період 2017 рік - 49798,52 грн., від 09.10.2018 №124357-1305-2659 за податковий період 2018 рік - 49798,85 грн. Також встановлено, що 16.06.2015 відповідно до договору дарування нежилих приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Г.В., який зареєстрований у реєстрі за №1755, ОСОБА_1 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_2 прийняла в дар об`єкт нерухомого майна - нежилі приміщення №76, №77 (літера «А»), загальною площею - 376,50 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №191377095 про реєстрацію права власності вбачається, що 16.06.2015 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежилі приміщення №76, №77 (літера «А»), загальною площею - 376,50 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, матеріалами справи підтверджується, що з 16.06.2015 позивач не є власником нежилих приміщень, що розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 88:196:001, у зв`язку з чим у позивача припинилися обов`язки щодо сплати земельного податку з зазначеної дати. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з того, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України. Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Згідно пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об`єктом оподаткування, відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Статтею 285 Податкового кодексу України визначено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу. Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Відповідно до положень статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Частиною першою статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Згідно з частинами першою, другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Отже вказаними нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно, що розміщене на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі №21-804а16 та постанові від 12 вересня 2017 року у справі №21-3078а16, а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року у справі №825/308/17, від 19 червня 2018 року у справі №822/2696/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 804/4739/16, від 27 січня 2020 року у справі 804/886/18. Таким чином, за умов відсутності у позивача права власності на нежитлові приміщення, контролюючий орган, приймаючи оскаржувані податкове повідомлення-рішення та визначаючи податкові зобов`язання із земельного податку із фізичних осіб за 2016, 2017, 2018 рр., діяв не у межах та не у відповідності до вимог податкового законодавства, що свідчить про протиправність таких рішень та наявність підстав для їх скасування. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на обставини пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки упродовж розгляду справи в суді першої інстанції позивач зазначив про поважність пропуску такого строку, надавши відповідні докази, які прийнято судом першої інстанції шляхом задоволення клопотання про поновлення строку звернення до суду. Окрім того, відповідачем не доведено достатніми доказами, що податкові повідомлення-рішення за 2016 рік отримано позивачем. У сукупності наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідачем вищезазначених обставин відсутності у позивача з 16.06.2015 року права власності на нежитлові приміщення в суді першої інстанції та в апеляційному суді не спростовано, належних, достатніх та обґрунтованих пояснень з цього приводу не надано, як і не доведено порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судом першої інстанції при розгляді справи вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дотримано норм процесуального права. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки колегія суддів доводи апеляційної скарги відхиляє, не змінює та не скасовує рішення суду першої інстанції, відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року №640/21279/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О. Костюк О.Є. Пилипенко