Постанова 4855 № 640/16776/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16776/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ганечко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві: - від 28.04.2017 №2192719-1305 на суму 105 285,20 грн.; - від 03.04.2018 №27557-1305-2650 на суму 105 285,20 грн.; - від 23.04.2019 №141882-1305-2615 на суму 157 927,81 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що площа земельної ділянки під належними йому нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_1 складає 0,012925 га, а не, як на те посилається відповідач, 0,0802 га. При цьому, позивач зауважує, що після укладення договору дарування Ѕ частини нежитлових приміщень перейшла у власність іншій особі, яка набула право власності на 129,25 кв.м. нежитлових приміщень або 0,012925 га земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , розрахунки земельного податку з якої контролюючим органом здійснюється правильно, на відміну від розрахунків земельного податку який він повинен сплачувати та який здійснюються на всю площу земельної ділянки - 0,0802 га. Також, позивач стверджує, що при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач мав використовувати дані Державного земельного кадастру. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року позов задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої, апелянт посилаючись на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що про необґрунтованість висновку суду першої інстанції, що податковим органом здійснено нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, оскільки відповідно до приписів абз. 2 п. 286.1 ст. 286 ПК України центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В той же час, п. 3 рішення Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» від 23 червня 2011 року №242/5629 зобов`язано Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надавати органам державної фіскальної служби інформацію (дані) з міського земельного кадастру про земельні ділянки для адміністрування плати за землю в м. Києві. З огляду на зазначене та враховуючи, що згідно витягу з бази даних ПК «Кадастр» по фізичних особах, за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка під нежитловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 площею 0,082 га, апелянт стверджує, що податковим органом було правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, у той час як прийняте судом першої інстанції рішення є незаконним та необґрунтованим, а тому відповідно до приписів ст. 317 КАС України підлягає скасуванню. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого зазначає, що з доводами апеляційної скарги категорично не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Натомість, стверджує, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи та надано належну оцінку дослідженим доказам у відповідності до норм матеріального та процесуального права. За наведених у відзиві обставин, позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п`ятнадцяти днів. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору дарування Ѕ частини нежилих будинків від 11.07.2005 за реєстр. № 5733 ФОП ОСОБА_1 (Дарувальник) передав, а ОСОБА_2 (Обдарований) прийняв в дар Ѕ частину належних Дарувальнику на праві приватної власності нежилих будинків, загальною площею 258,5 кв.м., а саме: - нежилий будинок, площею 138,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; - нежилий будинок, площею 100,7 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , (літера Ї); - нежилий будинок, площею 19,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, позивач та ОСОБА_2 є власниками нежилих приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , порівно, по 129,25 кв.м. кожен. Аналогічна ситуація склалась й щодо власності земельних ділянок на яких розташовані вказані вище нежилі приміщення, а саме, одна частина земельної ділянки, що розміщена під частиною нежилих приміщень площею 129,25 кв.м. в розмірі 0,012925 га належить позивачу, інша аналогічна частина земельної ділянки, що розміщена під іншою частиною нежилих приміщень площею 129,25 кв.м. в розмірі 0,012925 га належить ОСОБА_2 . При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 слатив земельний податок з фізичних осіб за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,012925 га за 2017, 2018, 2019 роки. Водночас, 28 квітня 2017 року Головним управлінням ДФС у м. Києві згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 розділу XIII Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення (форми "Ф") №2192719-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з земельного податку за податковий період - 2017 рік в розмірі 105 285,20 грн. 03 квітня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 розділу XIII Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення (форми "Ф") №27557-1305-2650, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з земельного податку за податковий період - 2018 рік в розмірі 105285,20 грн. 23 квітня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 розділу XIII Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення (форми "Ф") №141882-1305-2615, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з земельного податку за податковий період - 2019 рік в розмірі 157 927,81 грн. Позивач не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернувся за захистом порушених прав та інтересів до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІ Податкового кодексу України та підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Таким чином, у даному випадку, за висновком суду першої інстанції, контролюючий орган мав оцінити комплекс обставин, передбачених статтею 271 Податкового кодексу України, зокрема, з`ясовувати на підставі даних державного земельного кадастру площу, цільове призначення, оцінку земельної ділянки, встановити чи зареєстровано право власності на приміщення, що знаходяться на земельний ділянці, чи є підстави для врахування пропорційної частки прибудинкової території тощо. Водночас, оскільки доказів на підтвердження факту отримання та використання при розрахунку податкового зобов`язання з земельного податку даних державного земельного кадастру відповідачем суду надано не було, як і не було зазначено про наявність відповідного факту, у той час як, згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру за адресою: м. Київ, вул. Лисогірська, 6 знаходиться лише одна сформована земельна ділянка площею 0,4709 га, кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:82:412:0001, яка перебуває у власності ТОВ "Лисогірка", суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем невірно розраховані суми податкових зобов`язань, які були визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України). Положеннями пп. 14.1.72. п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Відповідно до пп. 14.1.73 та 14.1.74. вказаної норми землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами; У свою чергу, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України регламентовано, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Аналогічні правові норми визначені у ст.269 ПК України, відповідно до змісту якої платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Статтею 270 ПК України встановлено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Особливості оподаткування платою за землю визначено ст. 284 ПК України в якій визначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Відповідно до приписів ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців). Положеннями п. 286.1 ст. 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу (п.286.5 ст. 286 ПК України). Як встановлено судом, в оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях були визначені позивачу суми податкових зобов`язань за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2017-2019 роки, які, як стверджує відповідач були прийняті останнім на підставі витягу з бази даних ПК «Кадастр» по фізичних особах у якому зазначається, що за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка під нежитловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0802 га. Водночас, зазначені обставини не відповідають дійсності, оскільки не підтверджуються належними, достатніми та допустимими доказами, зокрема, даними державного земельного кадастру, та при цьому, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме: інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 22.08.2019 з якої вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 розташована земельна ділянка площею 0,4709 га право власності на яку належить ТОВ "Лисогірка». Також, згідно з даними наявного у матеріалах справи договору дарування Ѕ частини нежилих будинків від 11 липня 2015 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у дар Ѕ частину належних йому на праві приватної власності нежилих будинків, загальною площею 258,5 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що ОСОБА_2 сплачував земельний податок за 2017-2019 роки за земельну ділянку площею 0,012925 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Разом з тим, колегія суддів наголошує, що підставою для нарахування земельного податку є виключно дані державного земельного кадастру. Натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, що мало наслідком неправильне визначення податкового зобов`язання з земельного податку. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд про що останнім зазначається, зокрема, у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 826/13291/16. При цьому, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів п. 286.6 ст. 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Відповідно до вимог ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Положеннями п. 287.6. ст. 287 ПК України передбачено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Вказана правова норма узгоджується з приписами ст. 120 Земельного кодексу, якою регламентовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку, контролюючий орган мав оцінити комплекс обставин, передбачених статтею 271 Податкового кодексу України, зокрема, з`ясовувати на підставі даних державного земельного кадастру площу, цільове призначення, оцінку земельної ділянки, встановити чи зареєстровано право власності на приміщення, що знаходяться на земельний ділянці, чи є підстави для врахування пропорційної частки прибудинкової території тощо. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем невірно розраховані суми податкових зобов`язань, які були визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас, апелянтом не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано жодних належних та допустимих доказів які б свідчили про правомірність прийнятих ним рішень у межах спірних правовідносинах. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення відповідача в частині, не відповідає критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати що рішення суб`єкта владних повноважень в оскаржуваній частині є протиправними та таким, що прийнято відповідачем необґрунтовано. Отже, на підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. У свою чергу, вказані представником відповідача в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення. Рішення на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О.Беспалов О.М. Ганечко