Постанова 4813 № 521/4263/18

Номер провадження: 22-ц/813/2229/20 Номер справи місцевого суду: 521/4263/18 Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.06.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Таварткіладзе О. М., Погорєлової С. О., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 20.02.2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» про стягнення матеріальної шкоди, ВСТАНОВИВ: ІІ.

ОПИСОВА ЧАСТИНА У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» про стягнення матеріальної шкоди. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 15 березня 2018 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку із невиконанням позивачем вимог п. п. 2, 9, 10 ч.3 ст. 175 ЦПК України, та надано 10-ти денний строк для усунення недоліків. 07 травня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду виправлену позовну заяву, однак, не вказав реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб), як того потребує п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що позивачем недоліки у повному обсязі усунуті не були. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 травня 2018 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 12.12.2018 року було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу від 8 травня 2018 року, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 січня 2019 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку із невиконанням позивачем вимог п. п. 2, 9, 10 ч.3 ст. 175 ЦПК України, та надано 10-ти денний строк для усунення недоліків. 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до суду виправлену позовну заяву. Однак, суд дійшов висновку, що позивачем недоліки у повному обсязі усунуті не були, як того потребує п. 2, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2019 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2019 року та змінити склад суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що позовна заява подана з дотриманням вимог процесуального законодавства з копіями відповідно до кількості учасників справи, зі вказанням реквізитів сторін у справі, а судом першої інстанції не зазначено у чому конкретно полягали недоліки позовної заяви. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку, судове засідання не проводиться. Відзив на апеляційну скаргу матеріали справи не містять. Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно п. п. 1, 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконані вимоги ухвали суду від 16 січня 2019 року, як того потребує п. 2, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що позивачем недоліки у повному обсязі усунуті не були. Проте, з такими висновками суду погодитися не можна. Судом першої інстанції встановлено, що у березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 15 березня 2018 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку із невиконанням позивачем вимог п. п. 2, 9, 10 ч.3 ст. 175 ЦПК України, та надано 10-ти денний строк для усунення недоліків. 07 травня 2018 року ОСОБА_1 подав до суду виправлену позовну заяву, однак, позивач не вказав реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб), як того потребує п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що позивачем недоліки у повному обсязі усунуті не були. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 травня 2018 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 12.12.2018 року було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано ухвалу від 8 травня 2018 року, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 січня 2019 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку із невиконанням позивачем вимог п. п. 2, 9, 10 ч.3 ст. 175 ЦПК України, та надано 10-ти денний строк для усунення недоліків. 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до суду виправлену позовну заяву. Однак, суд дійшов висновку, що позивачем недоліки у повному обсязі усунуті не були, як того потребує п. 2, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2019 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу. Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За змістом п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Таким чином, судом першої інстанції було обмежено позивача у доступі до правосуддя та застосовано надмірний формалізм при розгляді справи. Надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду. З приводу вказаного питання Європейський суд з прав людини висловив у справі «Чуйкіна проти України» свою позицію, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції «Право на справедливий суд», забезпечують кожному право звертатися до суду із позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні (п. 50 рішення ЄСПЛ в справі «Чуйкіна проти України»). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції). Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Тому, судді повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, адже суди помилково визнають такими, що дають підстави для повернення позовних заяв ті обставини, зокрема, щодо незазначення відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору; не наведення попереднього (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; відсутність власного підтвердження позивачем про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, підстави звільнення позивача від сплати судового збору, тощо, адже зазначені обставини можуть бути з`ясовані судом на наступних стадіях процесу. Тому твердження суду першої інстанції в ухвалі про те, що позивач у встановлені строки не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, на думку колегії суддів, з врахуванням наданих скаржником доказів, є надмірним формалізмом, який не може бути підставою недопущення позивача до суду. За таких обставин, відповідно до ст. 379 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Щодо вимог ОСОБА_1 про зміну складу суду першої інстанції слід зазначити наступне. Повноваження суду апеляційної інстанції визначені статтею 374 ЦПК України, яка не передбачає можливість зміни складу суду першої інстанції судом апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (п.п. 3,4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України). Зважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку про повернення заяви, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням прави до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у зв`язку з недостатньою кількістю суддів (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування тих суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці і т.п.) навантаження на суддів виходить за межі фізичних можливостей. В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів - всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу. У пункті 33, 35 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст.6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати. У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал. Тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, у зв`язку з надмірним навантаженням, унеможливлює розгляд справ у строки, передбачені національним законодавством. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 268, ст. 374, 379, 382, 381-389 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 20.02.2019 року - скасувати. Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» про стягнення матеріальної шкоди - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст Постанови складено 30 червня 2020 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе