Постанова 4824 № 362/6816/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, Справа № 362/6816/19 Головуючий у 1 інстанції - Ковбель М.М. Апеляційне провадження № 22-ц/824/7502/2020 Доповідач - Мараєва Н.Є. ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Мараєвої Н.Є. Суддів: Заришняк Г.М., Рубан С.М. Розглянули у порядку письмового провадження в приміщені Київського апеляційного суду Цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, - Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,- ВСТАНОВИЛА: Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 19 листопада 2019 року і до закінчення ОСОБА_3 навчання, а саме - до 30 червня 2022 року, але не більше як до досягнення ним 23 років. Вирішено питання судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2020 року скасувати та постановити окрему ухвалу на адресу суду, який порушив норми цивільного судочинства, посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права. Позивач не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживає разом з позивачем та знаходиться на її повному утриманні. Відповідно до Довідки Київського національного університету технологій та дизайну від 04 листопада 2019 року, ОСОБА_3 є студентом другого курсу денного відділення факультету хімічних та біофармацевтичних технологій, навчається з 01 вересня 2018 року за кошти фізичних та юридичних осіб (наказ №282 від 07 серпня 2018 р.) Строк навчання до 30 червня 2022 року. У зв`язку з тим, що її коштів на утримання сина не вистачає, вона була вимушена звернутись до суду із вказаним позовом. Судом встановлено, що з 15 вересня 2000 року по 06 жовтня 2017 року позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі. Сторони мають повнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а/с. 11). Відповідної до наявної у матеріалах справи довідки №596 від 14 листопада 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на її утриманні (а/с. 15). З наявної у матеріалах справи довідки №5023 від 04 листопада 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 був зарахований до Київського національного університету технологій та дизайну на другий курс денного відділення факультету хімічних та біофармацевтичних технологій за спеціальністю 161 "Хімічні технології та інженерія" з 01 вересня 2018 року за кошти фізичних та юридичних осіб, наказ №282 від 07 серпня 2018 року (а/с. 16). Також ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції із заявою про долучення до апеляційної скарги письмових доказів, а саме: довідки №5100 від 13 лютого 2020 року, довідки №427 від 20 лютого 2020 року. Відповідно до довідки №5100 від 13 лютого 2020 року ОСОБА_3 був зарахований до Київського національного університету технологій та дизайну на другий курс денного відділення факультету хімічних та біофармацевтичних технологій за спеціальністю 161 "Хімічні технології та інженерія" з 01 вересня 2018 року за державним замовленням, наказ №282 від 07 серпня 2018 року (а/с. 32). З наявної у матеріалах справи довідки №427 від 20 лютого 2020 року вбачається, що ОСОБА_2 з 19 листопада 2019 року перебуває на обліку як безробітна в Васильківській МРФКОЦЗ (а/с. 33). Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що син відповідача потребує додаткових матеріальних витрат, оскільки продовжує навчання, а тому стягнув з ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 19 листопада 2019 року і до закінчення ОСОБА_3 навчання, а саме - до 30 червня 2022 року, але не більше як до досягненням ним 23 років. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 ззаначає, що не має можливості сплачувати аліменти, оскільки перебуває на обліку як безробітний у Васильківській МРФКОЦЗ з 14 січня 2020 року. Також зазначає, що у разі необхідності його син ОСОБА_3 звертається за допомогою до нього і він надає йому матеріальну допомогу. Через зазначені обставини відповідач не погоджується із рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2020 року, що і стало підставою для звернення до суду із апеляційною скаргою. Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, - і своїх повнолітніх дочку, сина. Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України). Відповідно до частин першої, другої статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Конструкція даної статті передбачає обов`язок батьків утримувати своїх дітей, які продовжують навчання та у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, надавати таку допомогу до досягнення ними двадцяти трьох років або до припинення навчання. Тобто, нормами даної статті не передбачено обов`язку саме продовження навчання. Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Відповідно до статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. З матеріалів справи вбачається, що син позивачки ОСОБА_3 , 2000 року народження, продовжує навчання та потребує в зв`язку із цим матеріальної допомоги, оскільки навчається на денній формі і позбавлений можливості працювати та самостійно утримувати себе. При цьому позивачкка не працює та перебуває на обліку як безробітна у Васильківсій МРФКОЦЗ з 19 листопада 2019 року і не може надавати сину матеріальної допомоги, якої той потребує, навчаючись. Суд першої інстанції встановивши, що син позивачки ОСОБА_3 , 2000 року народження є студентом другого курсу денної форми навчання Київського національного університету технологій та дизайну в якому навчається за державним замовленням, та потребує у зв`язку із цим матеріальної допомоги, прийшов до правильного висновку про наявність передбачених законом підстав для стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. За наведеного, враховуючи матеріали справи та вимоги СК України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 19 листопада 2019 року і до закінчення ОСОБА_3 навчання, а саме - до ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не більше як до досягнення ним 23 років. Колегією суддів не може бути взяти до уваги доказ відповідача, щодо перебування його на обліку як безробітного в Васильківській МРФКОЦЗ з 14 січня 2020 року, на які він посилається у апеляційній скарзі, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2019 року було відкрито провадження у цій справі та надано строк для подання заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження та для надання суду відзиву на позовну заяву. З наявного у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ОСОБА_1 отримав ухвалу про відкриття провадження 10 січня 2020 року (а/с. 23). Проте, отримавши зазначену ухвалу 10 січня 2020 року, відповідач заперечень та відзиву у встановлений в ухвалі строк не надав. Судом встановлено, що відповідач 28 лютого 2020 року, вже після винесення оскаржуваного рішення, надав до суду першої інстанції заяву, до якої долучив документи. Виходячи зі змісту частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таким чином, надані відповідачем докази не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки ОСОБА_1 у відповідності до вимог частини 3 статті 367 не надав суду підтвердження неможливості подання зазначених доказів з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно стягнення з відповідача на користь його сина, який продовжує навчання, 1/4 частки заробітку (доходу), щомісяця, починаючи з 19 листопада 2019 року і до закінчення ОСОБА_3 навчання, а саме - до 30 червня 2022 року, але не більше як до досягнення ним 23 років. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постановити окрему ухвалу на адресу суду, у зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм цивільного судочинства. Постановлення окремої ухвали передбачено статтею 262 ЦПК України, відповідно до частини 1 вказаної статті, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Частиною 8 та частиною 10 статті 262 ЦПК України передбачено, що окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наведено належних підстав чи виявлених порушень вчинених судом першої інстанції для винесення апеляційним судом окремої ухвали. Отже, враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: